Зміцнилися відносини України з країнами Вишеградської четвірки. Словаччина стала лідером із реверсу газу в Україну. Водночас спроби угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана загравати з Володимиром Путіним спровокували рецидиви внутрішньополітичної кризи в Угорщині. Напруженими залишаються сербсько-албанські відносини через суперечку щодо незалежності Косова. Утім, навіть історично близька до Росії Чорногорія приєдналася до санкцій проти Росії.
Американсько-російські відносини опинилися у стані нової холодної війни. Внаслідок непевності тенденцій до поліпшення економічного становища більшості американців стрімко падала популярність президента США Барака Обами. Негативний вплив на його рейтинги мали расові заворушення, приводом до яких стало насилля американської поліції над афроамериканцями, яке відбувалося на тлі соціальної кризи в багатьох районах американських мегаполісів.
У підсумку 4 листопада 2014 року опозиційні республіканці виграли вибори до палати представників і сенату Конгресу США. Президент США Барак Обама підписав ухвалений Конгресом «Акт на підтримку свободи в Україні», який передбачає виділення понад 300 мільйонів доларів військової допомоги.
Стурбованість світової спільноти через ризики поширення впливу ісламістів і дестабілізації Центральної Азії спонукала 12 грудня 2014 року Раду Безпеки ООН санкціонувати продовження перебування в Афганістані військових контингентів країн — членів НАТО. Напруженим залишається становище в Пакистані, де триває «неофіційна» громадянська війна між прихильниками світських підходів до розвитку та радикальними ісламістами. Унаслідок цього Пакистан залишається єдиною державою, яка володіє ядерною зброєю і водночас стоїть на аутсайдерських позиціях за показниками соціального розвитку і бідності більшості населення.
Традиційно непростими залишилися відносини між Ізраїлем та палестинцями. Деякі держави Євросоюзу визнали незалежність Палестини, але без погодження цього питання з Ізраїлем мирний процес на Близькому Сході все ще перебуває в глухому куті.
Внутрішньополітична чехарда триває в Лівані, де внаслідок дисбалансу впливів між різними релігійними конфесіями другий рік не можуть обрати нового президента. Водночас громадянська війна в Сирії набула «гібридних» ознак тривалого регіонального конфлікту. Принаймні, США та Євросоюз підтвердили намір зберігати санкції проти Сирії до остаточного усунення від влади президента Башара Асада, якого продовжують підтримувати Росія, Іран і Китай.
Територія прикордоння між Іраком і Сирією стала зоною, підконтрольною бойовикам «Ісламської держави Іраку та Леванту». Його загони погрожують терактами у країнах Євросоюзу і США та вважаються більш небезпечними, ніж сумнозвісна «Аль-Каїда». Протягом 2014 року то відроджувалися, то гасли надії на врегулювання іранської ядерної проблеми. Однак її остаточне вирішення було відкладено на невизначений час. Натомість Саудівська Аравія ініціювала збільшення видобутку нафти та радикальне зменшення ціни на цю сировину. Тим самим саудівці намагаються витіснити дорожчі за собівартістю видобутку американські сланцеві нафту і газ з європейського та азійського ринків енергоносіїв.
Цікаві процеси відбувалися в Туреччині та навколо неї. У серпні 2014 року колишній прем’єр-міністр Реджеп Ердоган переміг на перших у політичній історії Туреччини прямих президентських виборах та зберіг усі важелі впливу на розвиток держави. Авторитарні тенденції цього лідера були піддані критиці з боку США та Євросоюзу, які вважають, що Ердоган реалізує стратегію відтворення нової «Османської імперії». Спільна боротьба проти «Ісламської держави» зробила турків тактичними союзниками навіть із курдами. Хоча Туреччина офіційно засудила анексію Криму, але не відмовилася від тісних прагматичних торговельно-економічних зв’язків із Росією, зокрема у нафтогазовому секторі.
10–12 грудня 2014 року відбувся перший в історії зовнішньої політики нашої держави візит Президента України Петра Порошенка до Австралії. Досягнуті домовленості дають підстави сподіватися на подальший плідний розвиток українсько-австралійського співробітництва. Натомість не такими безхмарними можна вважати відносини України з великими азійськими державами. Зокрема, Індія зберігає тісні відносини з Росією та відмовляється приєднуватися до економічних санкцій проти Кремля.
Упродовж 2014 року небезпечно загострювалися китайсько-японські відносини — приводом стала неврегульована суперечка щодо статусу спірних островів. Політично Китай обережно засудив анексію Криму, але не лише зберіг, а й розвинув торговельно-економічні зв’язки з Росією. Символом цього є започаткований проект газопроводу «Сила Сибіру» та нові контракти у військово-технічній сфері.
Напруженим залишалося становище у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю. Від початку вересня до кінця листопада тривали масові протести у Гонконзі, населення якого вимагало від Пекіна дотримання політичних свобод та проведення 2017 року прямих виборів органів влади та глави Гонконгу. Гонконзькі протести стали приводом для чистки кадрів в органах державної безпеки Китаю. Наприкінці року Пекін висловив протест США з приводу продажу чергової партії зброї Тайваню.
Періодично виникало напруження на Корейському півострові. Диктаторський режим Північної Кореї продовжує шантажувати світову спільноту своєю ядерною зброєю та погрожувати Японії і США. Унаслідок цього зберігається значна напруженість у Північній Азії та прилеглій частині Тихого океану.
Наприкінці серпня військові повернулися до влади в Таїланді, аби зупинити руйнівне протистояння між різними політичними кланами у цій країні, які понад п’ять років з перемінним успіхом боролися за владу поміж собою, поставивши економіку країни на межу колапсу.
Прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе запропонував змінити конституцію, аби зняти будь-які обмеження на зовнішньополітичну військову діяльність Японії. 14 грудня 2014 року на позачергових виборах нижньої палати парламенту Японії «Ліберально-демократична партія» Сіндзо Абе здобула перемогу та отримала шанс продовжити економічні реформи.
Непевність була властива економічному і політичному становищу у 2014 році більшості країн Латинської Америки. Зокрема, Аргентина висловила протест США у зв’язку із заморожуванням судом грошей, які мали обслуговувати аргентинські борги. У Бразилії 2014 рік почався з масових соціальних заворушень середнього класу проти великих інфраструктурних витрат із бюджету країни на проведення чемпіонату світу з футболу. Однак розчарування невдалим виступом на чемпіонаті бразильців не спонукало їх голосувати у листопаді проти глави держави Ділми Руссефф.
Зима і весна 2014 року виявилися спекотними для президента Венесуели Ніколаса Мадуро, якому поки що вдалося утриматися при владі. Однак стрімке падіння цін на нафту поставило Венесуелу на межу дефолту, що обіцяє її президентові не менш непростий початок 2015 року.
У липні 2014 року з візитом на Кубі побував російський президент Володимир Путін. Росія списала борги Куби ще радянського періоду, натомість має намір відновити діяльність на Кубі військових баз. У відповідь 18 грудня 2014 року президент США Барак Обама оголосив про намір Вашингтона відновити дипломатичні відносини з Гаваною, які були розірвані 1960 року ще до народження чинного президента США. Тож боротьба за впливи на Кубі обіцяє бути напруженою.
Тривогу світової громадськості викликала епідемія лихоманки Ебола, яка охопила низку західноафриканських держав. Напруженим залишилося становище у Північній Африці.
Наприкінці травня 2014 року новим президентом Єгипту був обраний колишній головнокомандувач збройними силами країни Абдель Фатах Ас-Сісі. Саме він очолював армію, коли вона усунула від влади єгипетських ісламістів з партії «Брати-мусульмани». У грудні 2014 року єгипетський суд виправдав екс-президента Хосні Мубарака, якого звинувачували у вбивстві навесні 2011 року учасників революційних протестів у центрі Каїру. Це рішення підтвердило глибину розколу єгипетського суспільства, яке військові поки що не консолідували. Зробити це Абдель Фатах Ас-Сісі планує за рахунок пожвавлення економіки країни. Зокрема, він агітує інвесторів із Китаю та країн Перської затоки до реалізації проекту побудови «другого» Суецького каналу.
Це не лише має зробити інтенсивнішим морські комунікації, стабілізувати економіку Єгипту, а й залучити нових туристів. Утім, найбільш радикальні прихильники партії «Брати-мусульмани» схиляються до терористичної тактики боротьби за владу. Потужним дестабілізуючим фактором для становища в Північній Африці залишається громадянська війна в Лівії, яка триває від серпня 2011 року, коли від влади був усунений Муаммар Каддафі.
Упродовж 2014 року відбулося майже три десятки спеціальних засідань Ради Безпеки ООН, присвячених актуальним проблемам українсько-російських відносин. Росія не соромилася активно користуватися правом вето на кожному з них, що зробило неможливим засудження агресії та стало символом поглиблення кризи сучасної системи міжнародних відносин. Утім, як зазначав Вінстон Черчілль, «ООН створена не для того, аби привести нас у рай, а заради того, аби порятувати нас від пекла».
Відзначення 1 серпня 2014 року століття від початку Першої світової війни також не додало оптимізму. Перша світова війна створила передумови для перенесення центру глобальної могутності з Європи до США, де він поки що й перебуває. Три зони конфронтації в сучасному світі дають підстави для історичних аналогій із тенденціями, які передували початку Першої світової війни.
Перша тенденція стосується конфронтації між імперською державою, яка втрачає потугу, та «молодою імперією». Поки що домінуючою державою є США, проте їм економічний виклик кидає Китай. У жовтні 2014 року КНР стала найбільшою світовою економікою, випередивши США, хоча Пекін поки що поступається Вашингтону за показниками індивідуальної купівельної спроможності. Але економічна могутність з часом неминуче трансформується в політичну потугу.
Друга тенденція, яка дає підстави для аналогій з історією міжнародних відносин напередодні Першої світової війни, — це об’єднання великих держав у блоки. Напередодні Першої світової Німеччина уклала союз із Австро-Угорщиною проти Антанти — Великої Британії, Франції та Росії. На початку ХХІ століття США і Євросоюз зміцнюють альянс супроти «вискочок» Китаю та Росії. Конфлікт 2013–2014 років на Сході України підштовхнув Пекін і Москву до ще більшого зближення. Цей союз тих, «хто хоче мати все», доповнюють Бразилія, Індія і Південно-Африканська Республіка.
Нарешті, третя тенденція — це конфлікт на Близькому Сході. Можна сказати, що Перша світова війна розпочалася через суперечку великих держав за право встановлення монопольного контролю над частинами Османської імперії, яка розвалювалася. Фактично це означало переваги у суперечці за доступ до нафтових родовищ Перської затоки.
До 1914 року кайзерівська Німеччина намагалася інфільтруватися в Османську імперію, що викликало велику стурбованість Британії. У 2014 році також конфлікт на Близькому Сході значною мірою обумовлюється боротьбою за контроль над нафтою — основою індустріальної цивілізації.
Помилки того часу не повинні повторюватися. За тягарем великих подій, коли руйнуються цілі держави, хаос охоплює кожен мікрокосмос, втрачається людяність. Але й надія на кращі часи помре останньою.
Андрій МАРТИНОВ