До вузького кола найбільш довірених людей Обами не вдалося проникнути керівникам найважливіших міністерств — державному секретарю (тобто міністру закордонних справ) Джону Керрі і міністру оборони Чаку Хейгелу.
Джон Керрі має в Білому домі прізвисько Ryan Stone від імені героїні фільму «Гравітація» у виконанні Сандри Буллок, яка після розриву канату, що з’єднував її з космічним кораблем, почала вільно переміщуватись у космічному просторі. Керрі також пересувається в порожнечі, тільки політичній, без контакту з центром ухвалюючи рішення, які потім скасовує Білий дім. Нічого дивного. Після відходу Гілларі Клінтон, Обама хотів призначити державним секретарем Сьюзан Райс, але республіканці пригрозили заблокувати її кандидатуру. Тому Обама обрав резервного кандидата, бо президентську номінацію на міністрів мусить затвердити сенат, а Керрі засідав у ньому протягом 28 років, і відомо було, що ніхто не буде проти нього. Райс стала радником президента з питань національної безпеки і так само, як Кондоліза Райс за часів Джорджа Буша-молодшого, а раніше Збігнєв Бжезінський чи Генрі Кіссінджер, визначає закордонну політику США.
Подібне і в інших галузях. Коли преса почала лякати еболою, президент, замість того, щоб мобілізувати керівників 16 федеральних агенцій, які займаються здоров’ям громадян, від департаменту охорони здоров’я по CDC (відповідник нашої санітарно-епідеміологічної служби), призначив спеціального уповноваженого з питань епідеміологічної загрози. Обама вибрав Рона Кляйна — професійного діяча, який пнеться вгору по щаблях партійної кар’єри з 1987 року і ніколи не мав нічого спільного ні з інфекційними хворобами, ні навіть з охороною здоров’я.
Він завоював прихильність Барака Обами, допомагаючи йому підготуватися до виборчих дебатів у 2008 році, коли грав роль його республіканського суперника Джона Маккейна. Опозиція вважає, що завданням уповноваженого буде не стільки координація урядових дій у боротьбі з хворобою, скільки створення позитивного образу цих дій, тобто він виконуватиме роль звичайного політтехнолога.
Раніше зусилля адміністрації стосовно еболи наглядала радниця президента з питань внутрішньої безпеки і боротьби з тероризмом Ліза Монако, але Обама визнав, що вона не впоралася з такою кількістю обов’язків. Він звільнив її також від проблеми протидії «Ісламській державі». Президент створив посаду спеціального президентського посланника з питань світової коаліції проти ІД і довірив цю посаду генералу Джону Аллену.
Спеціальних радників президента популярно називають «царями». Їхню реальну політичну силу визначає доступ до президентського вуха. Обома призначив аж 44 таких радників, уповноважених, координаторів, директорів, адміністраторів, стільки ж посланників, при цьому титул «царя» медіа надали 35 чиновникам. Діючи понад урядовими структурами, вони, зокрема, відповідають за боротьбу з наркотиками, сімейним насильством, економічною кризою, піратством в Інтернеті, поширенням зброї масового знищення. Як це визначив сенатор Джон Маккейн: «Америка має нині більше царів, ніж династія Романових, яка правила Росією понад три століття».
У середині жовтня президент відрядив керівника персоналу Білого дому Деніса Макдонахью у Сан-Франциско, де мешкає керівник сенатської комісії з розвідки Діана Файнштайн. Посланник обговорював обсяг і характер поправок до доповіді на тему «чорних дір» ЦРУ (зокрема і в Європі), підготовленої палатою представників.
Чому саме він, а не якийсь із заступників секретарів департаменту внутрішньої безпеки або асистентів директора координаційного центру розвідки? На думку коментаторів, це черговий доказ схильності президента до ручного керівництва. Обама не хотів довірити делікатної місії людині зовні, бо на документ очікувала, затамувавши подих, уся Європа, і він мусив бути так відредагований, щоб не скривдити союзників, які допомагали ЦРУ.
Керівник персоналу — це найважливіша особа у президентській канцелярії. Він контролює решту радників, визначає робочий графік президента, представляє його на переговорах з Конгресом, вирішує, хто може бути допущений до спілкування з першою особою і які доповіді потраплять на стіл в Овальному кабінеті. Його називають «сірим кардиналом».
Макдонахью бере активнішу участь у поточній внутрішній і закордонній політиці, ніж його попередники біля Обами. Коли стало відомо, що розвідка США підслуховувала європейських лідерів, саме він поїхав у Берлін, щоб передати Ангелі Меркель вибачення президента. Він запевнив, що пані канцлер може спати спокійно, бо президент особисто вчинив рознос відповідальним за скандал і пояснив їм, що мобільники братніх лідерів недоторканні.
Афера з прослуховуванням — це компетенція Сьюзан Райс, але радниця президента не проявила дипломатичного хисту в розмові з німецьким колегою по посаді Хрістофом Гойсгеном, коли той подзвонив до неї після виявлення підслуховування журналом «Дер Шпігель». Вона все заперечила, а потім привела Гойсгена до шалу твердженням, що оскільки розвідка не контролювала розмов Меркель, то нема потреби підписувати договір про взаємну заборону шпигування.
Незважаючи на скандали, президент надалі підтримує Райс, але більше довіряє Макдонахью. Ідеологічно обидва вони — «голуби»: не підтримували активності в Сирії і поставки зброї Україні. Формально прив’язані до жорсткого терміну виведення військ з Іраку, проігнорували загрозу з боку «Ісламської держави». І хоча в усіх цих питаннях рацію мав Чак Хейгел (пропонував жорсткий курс), то Обама, як кожний лідер, голубить радників, які говорять йому те, що він хоче чути.
«Цариця» від національної безпеки, зрештою, не є жінкою номер один у кабінеті Обами. Ця роль приписується Валері Джарретт, яка займає кабінет у західному крилі, розташований безпосередньо над Овальним кабінетом. Офіційно керує Бюро публічної співпраці і відносин з урядом, але це тільки вивіска. Почесне звання старшого радника президента вона отримала восени 2008 року, до того, як Обама прийшов до влади, і носить його одна лише з двох осіб у Білому домі. Її канцелярія складається з приблизно 40 працівників, а самій Джарретт належить 24-годинна охорона секретної служби. Це вона проводить відбір кандидатів на посади в Білому домі, що на практиці означає призначення.
Звідки такий обсяг влади? Джарретт дружить з родиною Обами з 1991 року, коли як заступник керівника канцелярії мера Чикаго після п’ятихвилинної розмови взяла на роботу Мішель Робінсон. Майбутня перша леді віддячила запрошенням на обід, під час якого її супроводжував її наречений Барак. Валері була захоплена ентузіазмом молодих діячів «лівиці» і, як пише Джонатан Ван Метер з журналу Vogue, «взяла їх під свою опіку, вивівши у салони заможного Чикаго, якого вони не знали».
Республіканці називають її Распутіним, а працівники Білого дому говорять, що стара дружба заважає президенту бачити серйозні вади радниці, особливо непотизм. Але говорять це тихо. У минулому році на Твіттері з’явився запис одного зі спеціалістів із національної безпеки: «Ціную Обаму, хоча турбує мене його залежність від такої надутої ляльки, як Валері Джарретт». Під тиском героїні тексту президент наказав спецслужбам знайти автора. Ним виявився директор з питань нерозповсюдження атомної зброї у Раді національної безпеки Йофі Джозеф. Наступного дня його вигнали з роботи.
Публіцист Bloomberg News Джонатан Альтер написав: «Радники президента не люблять Джарретт, але бояться її. На засіданнях кабінету вона майже нічого не говорить, бо «не любить говорити тільки для того, щоб чути власний голос» (розумій: як інші). Залишається після закінчення нарад і розмовляє з президентом віч-на-віч».
Обама найбільше цінує у співробітників лояльність і відплачує їм тим самим. Більшість його особистих радників здійснює свої обов’язки з 2009 року, а ті, хто відійшов, — як Рам Еммануель, Ларрі Саммерс чи старший політичний радник Даніель Аксельрод — зробили це за власним бажанням. Ні один із них не сказав про шефа жодного лихого слова.
Євген ПЕТРЕНКО