Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Липень 24, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 12 Грудень 2014 10:57

Такий різний сепаратизм

Rate this item
(0 votes)

Від­нос­ний «ус­піх» крим­ських се­па­ра­тис­тів і про­граш шот­ланд­ських не знео­хо­ти­ли ін­ших мрій­ни­ків про влас­ну дер­жа­ву. Світ увій­шов у пе­рі­од тур­бу­лент­но­сті.

На результат референдуму про незалежність Шотландії чекали сепаратисти в багатьох країнах Заходу. Від Квебеку (два програні референдуми за незалежність), через Бельгію і Каталонію до Австралії. Програш шотландських «незалежників» вони сприйняли стримано: важко, але, сподіваємось, шотландці не відступлять.
На результат очікували і росіяни. Вони розраховували на виграш табору «так». Російська підтримка незалежності Шотландії випливала, головно, з політичного розрахунку. По-перше, від’єднання мало послабити Великобританію з військової точки зору, бо під знаком запитання опинялося майбутнє баз британських підводних крейсерів з атомною зброєю на борту. По-друге, референдум порівнювали з плебісцитом у Криму, який став приводом для анексії півострова російською армією.
Насправді у шотландського референдуму нема нічого спільного з кримським «референдумом». Він проводився легально відповідно до договору між британським урядом і автономним шотландським урядом. Йому передувала плюралістична і вільна дискусія в медіа, він мав міжнародне визнання, незалежну виборчу комісію, присутність зарубіжних спостерігачів (від Росії — четверо). До того ж ніхто не стояв з автоматом над головою.


Шотландське голосування набрало додаткового, демократичного значення. Вітання і поздоровлення з усього світу, що надходили в Лондон і Единбург, є незручними для іспанського уряду, також демократичного, але який не визнає право каталонської автономії влаштувати подібний референдум, як у Шотландії.
У Каталонії її політичний лідер Артур Мас виголосив звернення до народу: «Шотландія дала світу великий приклад демократії і показала правильну дорогу. Конфлікт виникає від того, що нема можливості голосування. Право на голосування не ділить, ділить відмова в ньому».
Принципова різниця між Каталонією і Шотландією полягає в тому, що на каталонський референдум не погоджується іспанська держава, чия конституція захищає її неподільність. Але незважаючи на програш шотландських націоналістів, автономна влада Каталонії таки провела «консультації» з питання незалежності 9 листопада.
Якби якимось дивовижним чином Мадрид домовився з Барселоною і дозволив на відділення, навряд чи хтось, окрім шотландців, втішився б тим. Вихід Каталонії з іспанської держави, напевно, не викличе міжнародної кризи (яку могло б викликати відділення Шотландії від Корони), але все одно буде поганою новиною.
Центральні уряди і економічно-фінансові еліти майже інстинктивно виступають за status quo, побоюючись турбулентності у себе, сусідів, на континенті. Вони відчувають обов’язок захищати проект політичної інтеграції Європи, а не її демонтаж. Екс-голова Європейської Ради Герман Ван Ромпей попереджав, що найбільшим ворогом Європи є націоналізм: «Людям здається, що в глобальному світі їхня країна виживе власними силами. Це брехня, час гомогенних держав закінчився». Може і завершився, але в моменти кризи здіймається заклик до збільшення впливу національної держави, навіть ціною розриву з ідеєю інтеграції.
Значна частина світу не може зрозуміти, чому Каталонія хоче вийти з Іспанії, а Шотландія — з Об’єднаного Королівства, адже маючи широку автономію в рамках ліберальної демократії, вони можуть вільно розвивати свою культуру, традиції і мову. Це зовсім не схоже на ситуацію етнічних меншин і релігійні переслідування в Африці чи Азії.
В Африці після демонтажу колоніальної системи не змінювали кордонів, встановлених європейськими державами, сподіваючись уникнути зовнішніх і внутрішніх війн. Не допомогло. Нині Африка є місцем конфлікту нового виду: до конфліктів за сепаратистськими мотивами додалися транскордонні війни, розпалювані ісламськими джихадистами в Нігерії, Сомалі, Малі. Вони так само криваві і жорстокі, як наступ «Ісламської держави» у Сирії та Іраку.
В Африці зберігають активність традиційні заколотницькі рухи, які виникали від відчуття загрози і почуття несправедливості або слабкості державної влади — в Кенії, Танзанії, Алжирі, Марокко, Сенегалі, Камеруні, Ефіопії, Замбії, Зімбабве. У Судані за незалежність борються Дарфур і Східний Судан, а Хартум звинувачує вже незалежний Південний Судан у підтримці сепаратистів. У Демократичній Республіці Конго з’явився рух за відтворення середньовічного колоніального конголезького королівства. В Анголі сепаратисти намагаються відірвати нафтоносну провінцію Кабіла. Драматично ускладнилася ситуація в Лівії, яка після Каддафі практично розпадається.
В Азії серйозні проблеми з сепаратизмом мають не тільки Китай (зокрема, у Сіньцзяні, Внутрішній Монголії і Тибеті, Гонконзі, якому Пекін обіцяв вільні вибори) чи Індія (у Кашмірі і Пенджабі), а й держави Південно-Східної Азії (наприклад, Бірма, де 18 партизанських угруповань домовилися з урядом про припинення бойових дій), не кажучи вже про Афганістан і афгансько-пакистанське прикордоння.
Великим викликом залишаються курди — один з останніх великих народів із сильним почуттям ідентичності, який живе в розпорошенні на території Туреччини, Іраку, Сирії та Ірану.
І все-таки повернемося до Європи. Тепер багато говорять про Шотландію і Каталонію, не припиняється кривавий конфлікт у Східній Україні. У Європі вже трохи є міні-держав. Одні мають міжнародне визнання (Косове, Чорногорія — шляхом референдуму), інші залишаються анклавами (визнані лише Москвою і служать її інтересам) і розсадниками сепаратизму (Південна Осетія та Абхазія в Грузії, Придністров’я). Про власну державу мріють багато басків, фламандців, корсиканців, південних тірольців, прихильники відновлення Венецької Республіки чи Падуї.
У Європі існує певний зразок відповіді на очікування сепаратистів. Спочатку у формі мирного договору в Ірландії (1998 р.), який припинив тривалий і кривавий конфлікт між проірландськими республіканцями і пробританськими уніоністами. Тепер є приклад британсько-шотландської домовленості. Можливо, принаймні в Європі, сепаратисти зроблять з цього прикладу позитивні висновки.
У Канаді і США результат референдуму та його перебіг не мали такого схвалення, як у більшості європейських держав. Напередодні 18 вересня у США були опубліковані результати соціологічного дослідження на замовлення агенції Рейтер: аж 24% американців підтримують ідею виходу свого штату зі складу США, найбільше прихильників сецесії було на півдні і заході (у тому числі Техас і Каліфорнія), найменше — у Новій Англії, де почалась американська революція за незалежність.
У найпотужнішій демократії світу те, про що протягом 150 років — від часу закінчення громадянської війни не можна було і помислити, може набути реальних обрисів. Утома від Обами, наслідки фінансової кризи, традиційна віддаленість від вашингтонського істеблішменту творять новий суспільний клімат. The times, they are a changing — часи змінюються, як співав Боб Дилан.
У Європі висновки для державного ладу на основі шотландського референдуму зробив відомий публіцист Тімоті Гартон Еш: потрібна федеральна Британія у конфедеративній Європі. Конфедеративна — означає легшу версію федералізму, в якій національні уряди визначають напрям діяльності. Бо Німеччина — не Техас, і нема Сполучених Штатів Європи. Еш закликає британців створити конституційний конвент, який розробить пропозиції конституційних змін.
Якщо Євросоюз не дасть усім своїм членам відчуття самореалізації у широкій спільноті і в ім’я більшої ідеї, на нього чекають такі самі напруження, які нині переживає Великобританія. Шотландці хочуть самоуправління, але в Євросоюзі. Того ж хочуть і каталонці. Минув час патріархальних і централізованих держав, не здатних здійснювати діалог і спілкування з очікуваннями різних громадян.
Це не перекреслює потреби організованої і функціонуючої держави. Але надходить час еластичніших форм організації колективного життя — більших і менших регіонів, багатошарових структур співпраці як на рівні регіону, так і на міждержавному.
Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».