Тому, перебуваючи позаминулого тижня в Анкарі, президент Володимир Путін заявив, що Росія має намір прокачувати більші обсяги газу на Туреччину діючим газопроводом «Блакитний потік», який теж іде дном Чорного моря. За згоду на цей проект Туреччина отримала шестивідсоткову знижку ціни на газ для своїх потреб.
Днями в Афінах відбулися переговори між грецьким прем’єр-міністром Антонасом Самарасом та його турецьким колегою Ахметом Давутоглу. Попри серйозні політичні протиріччя, Греція і Туреччина домовилися про створення спільної енергетичної системи, сировину для якої має поставляти Росія.
«Газпром» хоче, аби газ, транспортований Чорним морем до Туреччини, йшов на грецьку газотранспортну систему, де його купуватимуть інші зацікавлені споживачі. Отже, Туреччина стає ключовим транзитним вузлом газу для Євросоюзу, адже, окрім російського газу, її територією ще йдуть газопостачання з Азербайджану та Ірану.
Турецький розворот у газовому питанні можна вважати спробою Росії асиметрично відповісти на тиск Євросоюзу, який вимагає від «Газпрому» визнання чинних правил спільного європейського енергетичного ринку, тобто Європейської енергетичної хартії. Однак Росія робить усе можливе, аби уникнути такого сценарію розвитку подій, тому що в разі гіпотетичного приєднання до Європейської енергетичної хартії, «Газпром» сам створить правовий прецедент, який послабить його позиції у Стокгольмському арбітражі в газовій суперечці з Україною.
Відкритим залишається питання, чи дійсно економічні санкції змусять Кремль поважати міжнародне право. «Південний потік» уже став символом нової холодної війни. Тільки час покаже, хто здобув тактичні переваги внаслідок відмови від його реалізації.

Андрій МАРТИНОВ