Підготовка до боротьби за Далеку Північ почалася кілька років тому, але останнім часом увійшла в кульмінаційну фазу. Щоб узяти під контроль доступ до родовищ, кожна з держав «п’ятірки» мусить довести згідно з «правом моря», що ця територія лежить у її континентальному шельфі. Ставкою в цій грі є суверенне право на експлуатацію природних копалин на цій території. На конференції у 2008 році в Ілуліссат на Гренландії шельфові держави хотіли підкреслити своє право на Арктику.
Проте були країни, які вважали, що до Арктики мають застосовуватися такі самі закони, як і до Антарктики, де завдяки підписанню Антарктичного договору у 1959 році (який був доповнений Мадридським протоколом у 1991-му) встановлено використання Антарктиди виключно в мирних цілях і принцип свободи наукових досліджень. Обидва документи підписали 45 держав, а положення договору діють до 2041 року.
Одним з учасників договору є Україна, яка завдяки науковій станції імені Володимира Вернадського також має право голосу з цього питання. Чи це означає, що маємо також право на багаті родовища, виявиться у майбутньому і залежатиме від поведінки всіх підписантів. На разі практика показує, що право має той, хто має відповідну військову силу.
Уже кілька років окремі держави та енергетичні концерни готували до експлуатації багаті арктичні родовища. У 2008 році Royal Dutch Shell отримала дозвіл від данської влади на пошук сировини в частині Арктики, точніше в Arctic North Slope, а відразу після неї почали дослідження американські концерни ExxonMobil і Chevron.
Найсильнішим гравцем виявилася Російська Федерація, яка віддавна прагнула взяти під свій контроль родовища, готуючи, по-перше, спеціальні підрозділи командос (так звана біла армія, підготовлена до війни в арктичних умовах). Ще у 2004 році в рамках ФСБ створено спеціальний підрозділ, який займається реалізацією російських інтересів в Арктиці. Росія також володіє потужним флотом і віддавна здійснює на цій території військові маневри, але в неї нема сучасних видобувних технологій.
Проблема вирішувалася шляхом підписання 9 серпня 2014 року договору між «Росснефтью» і ExxonMobil. Пікантність ситуації полягає в тому, що воно відбулося через неповні два тижні після встановлення санкцій проти Росії внаслідок загибелі малайзійського боїнга. Підписаний договір був продовженням попереднього, парафованого концернами за два роки до цього: він передбачав, що російська сторона отримає 30-відсоткову частку у фірмах, які займаються пошуком, бурінням і видобутком нафти і газу на дні Карського моря в Арктиці.
Це не подобається Канаді, яка з 2010-го демонструє зацікавлення цими територіями шляхом проведення військових маневрів чи візиту прем’єра на півночі країни. Тим не менш Росія, ще у 2007 році, за допомогою підводних суден встановила свій прапор на хребті Ломоносова на глибині 4 км під Північним полюсом, заснувала порт і військову базу на острові Котельний (архіпелаг Новосибірських островів), а у 2013 році Володимир Путін заявив, що «Арктика була і буде частиною Росії і не передбачається її передача під міжнародний контроль». Враховуючи поведінку Росії в Україні, можна вважати, що ці слова супроводжуватимуться конкретними, прикрими для сусідів, діями.
Петро ПЕТРІВ