Тероризм у Росії

Донедавна ця держава з об’єктивних причин вважала тероризм істотною загрозою для власної безпеки. Сучасні терористичні акти у московській державі стали наслідком чеченських воєн. Особливе значення мала проведена у червні 1995 року під командуванням Шаміля Басаєва операція у Будьонівську, де чеченці захопили міську лікарню разом із заручниками і вимагали виведення російських військ із території Чечні та амністії для своїх бійців. Попри оточення шпиталю федеральними військами і навіть участі в штурмі елітного підрозділу російського спецназу «Альфа» чеченські бойовики відбили всі атаки. Про ефективність цієї операції свідчить факт, що вона врешті-решт змусила росіян підписати договір про припинення бойових дій із чеченською стороною.
Участь російських військ у локальних конфліктах на Кавказі викликала на початку нашого століття посилення терористичних акцій, спрямованих проти уряду у Кремлі. Наприклад, 23 жовтня 2002 року відбувся пріснопам’ятний напад групи бойовиків під командуванням Мовсара Бараєва на театр на Дубровці у Москві, де в акції російського спецназу під час звільнення заручників разом із бойовиками загинуло понад 170 заручників.
1 вересня 2004 року чеченські бойовики напали на школу у Беслані, де, за офіційними даними, загинуло понад 370 заручників. 29 березня 2010 року відбувся теракт на станцію метро у Москві (39 загиблих, 102 поранених), 24 січня 2011 року — в аеропорту Домодєдово у Москві (36 убитих, 180 поранених).
Минулий 2013 рік також відзначився трьома драматичними терористичними замахами у Волгограді. Перший був здійснений 21 жовтня у приміському автобусі (7 убитих, 37 ранених), другий, 29 грудня — у будинку залізничного вокзала (17 убитих, приблизно 50 поранених) і третій, 30 грудня, проведено у тролейбусі (15 убитих, 28 поранених).

Тероризм нав'язаний Україні
Під час нинішнього конфлікту в Україні Росія без жодних обмежень використовує терористичні методи, тобто мета була багаторівневою. У стратегічному вимірі далекосяжною метою Москви було встановлення повного політичного контролю над усією територією України, коли впав режим Віктора Януковича, який гарантував припинення української ходи в бік Європи. А обмеженою метою був відрив від України максимальної території на південному сході з одночасною дискредитацією міжнародної позиції нинішньої влади в Києві.
У регіональному вимірі терористичні акти мали допомогти швидкому захопленню Москвою політичного контролю територій, де проживає проросійське населення, натомість у локальному вимірі на практиці йшлося про встановлення психологічного терору серед прихильників легітимного уряду у Києві, які живуть у Східній Україні.
Московська сторона (руками проросійських сепаратистів) не завагалася вступити на ґрунт міжнародного тероризму, здійснивши наприкінці квітня поточного року викрадення автобуса з членами місії ОБСЄ, а потім запроторила і утримувала їх у будинку СБУ у Слов’янську. Метою цієї акції було щонайменше пом’якшення позиції європейських столиць відносно оцінки російсько-українського конфлікту. Цього факту не змінює наступна заява звільненого польського офіцера Кшиштофа Кобєльського, який, зокрема, сказав: «... до нас ставилися нормально, хоча було багато моментів, коли ми відчували загрозу».
Цікаво, що маневр із викраденням спостерігачів ОБСЄ був повторений наприкінці травня поточного року. Того разу один із лідерів проросійських сепаратистів самозваний мер Слов’янська В’ячеслав Пономарьов, показово процитований російським агентством «Інтерфакс», підтвердив, що його бойовики утримують чотирьох спостерігачів ОБСЄ з Данії, Естонії, Швейцарії і Туреччини. Неважко констатувати, що затримані офіцери добре розуміли, що опинились у руках людини, підозрюваної у вбивстві кількох українських громадських діячів.
Іншим типом терористичної активності було викрадення у Донецьку польського священика Павла Вітка. Священику зв’язали руки і ноги, закрили рота скотчем і у багажнику автомобіля перевезли до місця утримання. У цьому випадку завдяки допомозі місцевих релігійних спільнот та польського консула вдалося, на щастя, священика врятувати.
Цей факт, у свою чергу, став тлом для ширших дій із метою залякування місцевих католицьких громад. За інформацією керівника донецької парафії Святого Йосипа священика Міколая Пілецького, віруючим, які понад два місяці збирались у центрі міста на молитву за мир в Україні, терористи погрожували побиттям і навіть розстрілом,
Найстрашнішим терористичним актом у нинішній війні в Україні була трагедія 17 липня 2014 року, коли проросійські сепаратисти збили цивільний пасажирський «Боїнг-777» малайзійських авіаліній з 298 особами на борту (зокрема, голландці, американці, британці, австралійці, малайзійці, індійці і французи).
Варто нагадати, що Москва під час нинішнього конфлікту з Києвом дійшла до межі ядерного тероризму. Інакше чим пояснити проведення у березні нинішнього року запуску балістичної ракети «Тополь», як небажанням Москви «здійснити дії задля залякування певної спільноти або влади для досягнення політичних, релігійних або особистих цілей».
Євген ПЕТРЕНКО