«Сила Сибіру» належить до найдорожчих інфраструктурних проєктів, реалізованих у Росії, — загальний кошт будівництва з російського боку становить 55–70 мільярдів доларів; крім того, влада РФ надала цій інвестиції податкові преференції.
Умови поставки газу у Китай ставлять під знаком запитання рентабельність усього проєкту, особливо в умовах диверсифікації імпортної стратегії КНР. Додатковий виклик для «Газпрому» становить конкуренція з боку зрідженого газу російського походження — китайський концерн CNPC має свою частку у двох проєктах зі зрідженого газу, які реалізує російський концерн «Новатек» (Novatek).

«Сила Сибіру»: незавершений проєкт
Урочистості пуску в дію «Сили Сибіру» 2 грудня завершують лише перший етап реалізації проєкту, а саме: пуск у дію газопроводу довжиною 2,2 тисячі км між родовищем Чаянда і містом Благовєщенськом. Допіру у 2023–2024 роках буде завершено будівництво відтинку довжиною 793 км між обома східносибірськими родовищами (Ковикта і Чаянда), які становлять сировинний резерв поставок у Китай. Крім того, треба збудувати кілька компресорних станцій — нині готова до експлуатації лише одна.
Також не готовий ще інфраструктурний супровід газопроводу, а особливо підприємство переробки газу в Амурській області та нафтохімічний комплекс, який будує фірма Sibur.
Очищення видобутого газу вимагає будівництва підприємства з його переробки. Будівельні роботи розпочались у жовтні 2015 року, але перші дві виробничі лінії будуть готові тільки у 2021 році; всього на підприємстві має бути сім виробничих ліній із переробкою 7 мільярдів кубометрів газу щорічно кожна.
Проєкт будівництва нафтохімічного комплексу перебуває у початковій фазі реалізації; ще не прийнято остаточного рішення про інвестиції. Наразі передбачається будівництво переробного підприємства вартістю 500 мільярдів рублів (приблизно 7,7 мільярда доларів).
5 червня 2019 року підписано договір між російською фірмою Sibur і китайським концерном Sinopec про створення спільного підприємства, яке мало би відповідати за функціонування закладу.
Іншою проблемою є питання газових сховищ, необхідних у випадку сезонних перепадів поставок. Проєкти у цій сфері поки що перебувають у фазі планування: у травні 2017 року «Газпром» підписав із китайською фірмою CNPC три контракти на проведення досліджень щодо спільного будівництва газосховищ у Китаї.

Коштовна політична користь
Реалізований проєкт газопроводу приносить Росії певну користь у закордонній і внутрішній політиці і є однією з небагатьох інвестицій, здійснених у рамках оголошеного у 2013 році президентом Путіним так званого повороту на Схід.
Тим самим на політичному рівні Москва з певністю використає газопровід для демонстрації стратегічних відносин із Пекіном та ілюстрації пропагандистської тези, що добрий політичний клімат у двосторонніх відносинах втілюється у реальних економічних проєктах.
Російська влада також буде намагатися використати «Силу Сибіру» та плани наступних російсько-китайських газових проєктів для тиску перспективою виникнення альтернативних ринків збуту енергетичної сировини на Сході у відносинах із Заходом. У контексті внутрішньої політики завдяки проєкту може вирости рівень газифікації країни.
Однак ці політичні зиски є дуже коштовними. «Сила Сибіру» — один із найдорожчих інфраструктурних проєктів. Його сумарна вартість має становити приблизно 55 мільярдів доларів, а насправді може досягнути навіть 60–70 мільярдів доларів.
Більше того, вся ця сума припадає на російську сторону; обіцянки керівництва «Газпрому» з червня 2014 року, що китайська сторона заздалегідь заплатить за частину поставок газу на суму 25 мільярдів доларів, не виконані.
«Газпром» отримав при цьому значну підтримку з боку держави на реалізацію Східної газової програми. На підставі спеціального закону від 24 листопада 2014 року прийнято низку преференцій для проєктів концерну, у тому числі нульовий податок від видобутку газу з родовищ, які становлять сировинну базу для поставок у Китай на термін 15 років із моменту початку їх експлуатації та нульову ставку майнового податку від газопровідної інфраструктури та всіх об’єктів й інсталяцій, які служать для транспортування і переробки газу на території Якутії, Іркутської і Амурської областей.

Прибутки підрядників і сумнівні прибутки «Газпрому»
Реалізація проєкту дуже корисна для фірм, які беруть участь у ньому. Будівництво «Сили Сибіру» здійснювали дві приватні фірми: «Стройтрансгаз» (нині «Стройтранснєфтєгаз»), більше 50% акцій якого контролюються родиною Геннадія Тимченка, та «Стройгазмонтаж», яка належить Аркадію Ротенбергу. Обидва вони — близькі друзі Володимира Путіна.
Натомість сумнівними є перспективи економічної користі для самого «Газпрому». Хоча ціна поставок російського газу у Китай, законтрактованого у травні 2014 року, становить комерційну таємницю, вже на момент підписання договору питання його економічної доцільності сильно загострилося.
З повідомлень медіа виникало, що цінова формула передбачала прив’язку ціни газу одночасно до ціни нафти, кошика нафтопродуктів і спотових цін. На момент підписання контракту ціна нафти перевищувала 100 доларів за барель (нині вона трохи більше 60 доларів), а ціна газу на азіатських біржах була майже вдвічі більшою, ніж нині.
Тому сумнівними стали заяви керівництва «Газпрому» з червня 2014 року, що вартість контракту становить 400 мільярдів доларів. І хоча завдяки «Силі Сибіру» концерн отримує доступ до нового ринку збуту, відкриття нового газопроводу дуже мало диверсифікує напрямки експорту протягом найближчої декади.
У відповідності з графіком, прийнятим у 2014 році, обсяг експорту газу у Китай буде незначним і становитиме: у 2020 р. — 5 мільярдів, у 2021 р. — 10 мільярдів, а у 2022 р. — 15 мільярдів кубометрів газу. Умова take-or-pay передбачає купівлю китайською стороною на мінімальному рівні 85% від контракту.
Згідно із заявами «Газпрому» максимум законтрактованих поставок має бути досягнутий лише у 2025 році. Тому якщо експорт російського газу системою газопроводів до європейських споживачів і Туреччини буде збережений на нинішньому рівні (приблизно 200 мільярдів кубометрів щорічно), то досягнення максимального законтрактованого нині максимуму експорту газопроводами у Китай означатиме, що у цю країну буде потрапляти приблизно 16% усього експорту «Газпрому».

Туманні перспективи інших східних проєктів «Газпрому»
Нині нема жодних поступів в інших далекосхідних проєктах «Газпрому». Всупереч обіцянкам із 2015 року досі не підписано контракт на поставки російського газу так званим західним шляхом. Він носить назву «Сила Сибіру-2» (раніше «Алтай»). 8 травня 2015 року відбулося підписання договору про рамкові умови (30-річний контракт на щорічну поставку 30 мільярдів кубометрів).
Подібно виглядає ситуація у випадку оголошеного «Газпромом» у травні 2015 року проєкту поставок газу у Китай з Далекого Сходу під назвою «Сила Сибіру-3». Досі підписано лише меморандум у цій справі на Економічному форумі у Владивостоку 3 вересня 2015 року.
У грудні 2017 року його доповнено вступним порозумінням про рамкові умови поставок. Але контракт досі не підписано, хоча це мало статися до кінця 2018 року. У серпні 2018 року «Газпром» навіть почав підготовку проєктної документації.
Перспективи зміцнення газової співпраці з Китаєм у випадку «Газпрому» обмежують два чинники: активність «Новотека», який співпрацює з китайським концерном CNPG у рамках проєктів зі зрідженого газу, та імпортна стратегія Пекіна у газовому секторі.
CNPC має свою частку в обох великих експортних проєктах «Новатека»: у введеному в дію у 2017–2018 роках підприємстві зі зрідження газу «Ямал LNG» він має 20%, а у терміналі «Арктичний LNG-2», який почне свою діяльність у 2022–2026 роках, — 10%.
Також у проєкті «Ямал LNG» бере участь державний Фонд Шовкового шляху (9,9% частки). Китайські банки надали фінансову підтримку цьому проєкту в обсязі 9,8 мільярда юанів (1,4 мільярда доларів).
Іншим обмеженням є імпортна стратегія Пекіна у газовому секторі, спрямована на диверсифікацію джерел поставок газу. За китайською статистикою, країна імпортує приблизно 126 мільярдів кубометрів газу щорічно: приблизно 50 мільярдів кубометрів припадає на імпорт газопроводами (47 мільярдів із Центральної Азії; 3 мільярди — з М’янми) і до 76 мільярдів кубометрів — у зрідженій формі.
Одночасно рівень споживання газу у Китаї нині нижчий, ніж передбачалося кілька років тому: у 2018 він становив 280 мільярдів кубометрів. Ще у жовтні 2015 року були скориговані прогнози у бік зменшення потреби на 2020 рік із 400 мільярдів до 330 мільярдів кубометрів газу.
Шанси нових російсько-китайських газопровідних проєктів залежать від позиції Китаю, який досі не зацікавився жодним із них. Ситуація може змінитись у разі поглиблення проблем у співпраці КНР з країнами Центральної Азії, особливо з Туркменістаном.
Недавно виникли запізнення у розбудові системи газопроводів між державами цього регіону і Китаєм. Економічні проблеми Туркменістану проявляються у періодичному зменшенні обсягів поставок газу в Китай.
Про зростання зацікавленості Пекіна реалізацією нових газопровідних проєктів свідчать заяви президентів РФ і Китаю з вересня 2018 року на Економічному форумі у Владивостоку. Тоді «Газпрому» і CNPC було доручено прискорити переговори з реалізації проєкту «Сила Сибіру-2».
Голова «Газпрому» Олексій Міллєр заявив у жовтні 2018 року, що у разі потреби концерн готовий розширити транспортні можливості «Сили Сибіру» на 5–10 мільярдів кубометрів газу щорічно.
Враховуючи специфіку російсько-китайських переговорів в енергетичній сфері, не належить очікувати швидких рішень. Нема жодних гарантій, що черговий інфраструктурний проєкт, реалізований «Газпромом» із китайськими партнерами, принесе російській стороні відчутні економічні прибутки.

Євген ПЕТРЕНКО