Головним чином запропоновано переписати розділ Основного Закону, який стосується розподілу повноважень між різними гілками влади та наділення вагомими повноваженнями створеної 2000 року Державної ради. Політологи прогнозують, що Путін після відставки має намір очолити Державну раду.
Аналогічна модель минулого року була випробувана в Казахстані. Інші аналітики вважають, що Путіну як «національному лідеру» ближча китайська модель, коли «батько китайських реформ» Ден Сяопін і після 1989 року продовжував впливати на стратегію розвитку Китаю.
Поки зрозуміло одне. Головним завданням Кремля у першому півріччі 2020 року є імплементація запропонованих змін у «тіло» Конституції. Обережні розмови про можливість затвердження змін на референдумі поки що перейшли у режим кулуарного обговорення та прийняття нової редакції Конституції Державною Думою.
Ще одна інтрига стосується найближчого політичного майбутнього «третього» (після Єльцина і Путіна) російського президента Дмитра Медведєва. Його пересадили з крісла голови уряду на посаду заступника Путіна в Раді національної безпеки.
Оцінки цього кадрового трюку також різняться. Одні вважають, що це — почесна політична пенсія для Медведєва, інші не скидають його з процесу обрання можливого «наступника». Поки що Дума призначила колишнього головного податківця Михайла Мішустіна фактично «технічним» прем’єр-міністром.
Знову відкритим є питання, чи залишатиметься він на посаді тільки до думських виборів восени 2021 року або до кінця транзиту влади. Так само відкритим є питання спроможності російського бюджету забезпечити зростання соціальних видатків з одночасним фінансуванням імперських зовнішньополітичних та військових амбіцій Росії.
Цікаво, що в день призначення Мішустіна головою уряду до Москви прибув новий американський посол Джон Салліван. Оглядачі звернули увагу, що кремлівський транзит влади розпочався ще до листопадових президентських виборів у США.
Тобто у Кремлі вважають, що зручний їм Трамп буде переобраний на другий президентський термін, внаслідок чого російсько-американські відносини залишатимуться поки що у напівзамороженому стані.
У свою чергу, російська ліберальна опозиція сподівається, що пропозицією конституційних змін Путін фактично оголосив себе «кульгавою качкою». Адже й до того чимало розпоряджень не виконувалось, а тепер, коли кожен російський чиновник має серйозний привід замислитися над своїм найближчим майбутнім, ці розпорядження виконуватимуть ще гірше. Оскільки передача влади у гнилій системі найбільше для неї небезпечна.
Саме тому Путін так поспішає прискорити процес повернення в Україну підконтрольного йому Донбасу. До речі, щодо найближчих перспектив Мінського мирного процесу думки серед аналітиків також розділились.
Одні вважають, що Путін може бути «меншим злом», зважаючи на перспективи демонтажу РФ «після його відставки» та хаос на цій території. За цих умов до влади в Кремлі може прийти ще більш затятий ворог України.
Інші переконані, що кремлівський транзит влади — це кращий час для вирішення проблеми «окремих районів Донецької і Луганської областей» на українських умовах та реанімації уваги світової спільноти до окупованого Криму.
Як і будь-яка криза, нинішня є відкритою можливістю для реалізації різних сценаріїв розвитку подій. Точка вибору одного з цих сценаріїв залежатиме від конкретного співвідношення сил сторін, які ділитимуть владу у Кремлі та навколо нього.