Це було помітно під час проведення 12 грудня 2019 року у Парижі «нормандського саміту» щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Але Макрон також часто виступає з ініціативами, спрямованими на надання нового імпульсу розвитку процесу європейської інтеграції.
Цікаво, що французький президент пропонує порядок денний, більш спрямований на побудову федеративної Європи. Це впадає у вічі, якщо порівняти стратегічне бачення найближчих завдань Євросоюзу, яке викладене у документах Європейської комісії, і у пропозиціях Макрона.
Зокрема, Європейська комісія наполягає на обранні за пріоритети боротьбу зі змінами клімату, введення загальноєвропейської мінімальної заробітної плати та виплат по безробіттю. Важливим завданням визнається посилення потенціалу ЄС у галузі оборони, вирішення проблеми біженців і мігрантів.
Натомість Макрон пропонує обирати депутатів Європейського парламенту не за окремими списками по країнах — учасницях Євросоюзу, а загальним голосуванням усього європейського електорату за один партійний список. Тобто федеративні уявлення про Євросоюз у Макрона набагато сильніші, ніж у чинної Європейської комісії.
Проте Макрон ризикує стикнутись із тими самими проблемами, які перешкоджали Ангелі Меркель виконувати роль лідера Євросоюзу. Навіть після завершення процедури виходу Великої Британії з Євросоюзу у його складі залишиться достатньо країн, які налаштовані крайнє негативно до будьякого федералізму, тим паче до проєкту «Сполучених Штатів Європи».
Коло цих країн не обмежується державами Вишеградської четвірки — Польщею, Чехією, Угорщиною, Словаччиною. До таких скептиків, безумовно, належать скандинавські країни — члени Євросоюзу — Данія, Швеція, Фінляндія. Останнім часом більш скептично до федеративної Європи налаштовані економічно проблемні Іспанія та Італія.
Тож Макрону буде складно переконати усі 27 країн — членів Євросоюзу у доцільності взяття нових рубежів європейської інтеграції. Непросто йому вирішити цю проблему навіть у Франції: пенсійна реформа викликала потужний спротив у середовищі французьких профспілок.
Найбільші профспілки Франції вимагають скасування пенсійної реформи, а саме: підняття пенсійного віку, анулювання рішення про скасування пільгових пенсій для окремих професій та виступають проти введення бальної системи нарахування пенсій за окремі роки трудового стажу. Потужне соціальне роздратування викликає радикальне скорочення податків на мільйонерів і синхронне скорочення пільг для французьких студентів і пенсіонерів.
Виступаючи проти такого антисоціального курсу, французькі профспілки готуються у січні до загальнонаціонального страйку. Отже, перш ніж стати лідером Євросоюзу, Макрону потрібно попередньо виграти внутрішньополітичні битви.