Г. Трумен як почесний голова очолював Комітет зі створення пам’ятника, майбутній президент Р. Рейган був у цьому Комітеті. Чинний на той час президент Д. Ейзенхауер підписав схвалений парламентом закон про будівництво пам’ятника, Д. Кеннеді допоміг реалізувати задум, а спеціальне послання президента Л. Джонсона замурували під постаментом пам’ятника.
Ще одна цікава деталь: при закладанні пам’ятника українському Кобзарю користувалися спеціальною лопатою, яку до цього застосовували лише при закладанні в американській столиці пам’ятників Д. Вашингтону і А. Лінкольну.
Кажуть, на відкриття приїхало понад 100 тисяч офіційних осіб і гостей з Європи, Америки, Канади. Усі були на піднесенні. Це була дуже знакова подія, що піднімала почуття власної гідності, — українці немов із новою силою відчули себе вільними людьми у вільній країні Америці...
До речі, коли стало відомо, що діаспора зібрала гроші на пам’ятник Шевченку і відкриття його — лише питання часу, у Москві не на жарт захвилювалися. Чому це в американській столиці стоятиме пам’ятник нашому Кобзарю, а в радянській — ні?
З подачі «швидкого на розправу» першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова було вирішено хоч би у цьому наздогнати, а ще краще перегнати Америку. Негайно було оголошено Всесоюзний конкурс, в якому взяли участь 35 проектів.
Переміг ескіз нікому невідомих тоді скульпторів Михайла Грицюка, Анатолія Фуженка, Юлія Синькевича, архітекторів Анатолія Сніцарева та Юрія Чеканюка. Цікаво, що наступного дня після відкриття пам’ятника вони прокинулися знаменитими.
Головною ідеєю скульптури стала окриленість поета. Відчуття своєрідного польоту мала додавати шинелькрилатка, як називали її за часів Тараса Григоровича, що розвивалась. І скульпторам удалося цього домогтися. Пам’ятник Шевченку у Москві відкрили того ж 64 року, на 8 днів раніше, ніж у Вашингтоні.
Тутешній пам’ятник — роботи скульптора Лео Мола (Леоніда Молодожанина) і архітектора Радослава Жука — встановлено у районі Пістріт у сквері між 22ю і 23ю вулицями. Монумент стоїть на гранітному постаменті, весь із бронзи, заввишки майже 8 м, вагою 45 тонн. Практично поряд — дуже респектабельна Массачусетсавеню, на якій розташовано більшість іноземних посольств, у тому числі українське.
Кому пощастило побувати тут, може здивуватись, як схожі вашингтонський і московський пам’ятники. Шевченко і там, і тут — молодий і цілеспрямований, дуже відрізняється від своїх інших зображень. На монументі — цитата з поеми «Кавказ»: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».
Із самого початку вашингтонський пам’ятник програмувався на Олександра Архипенка — українського скульптора, художника, графіка, дуже відомого і знаного у світі. У 1923му з паспортом Української Народної Республіки він приїхав до США. Архипенко прожив у Америці 41 рік.
Практично вся художня Америка, а особливо численне і впливове українське суспільство цієї країни, мріяло, щоб пам’ятник Шевченкові робив Архипенко, тим більше що ця тема була йому близька. У 30х роках він зробив декілька бюстів Шевченка, у тому числі для Культурного центру у Клівленді, для Всесвітньої виставки у Чикаго.
Дізнавшись про намір американської влади встановити пам’ятник Кобзарю у Вашингтоні, Архипенко і сам пройнявся цією ідеєю. «Поставлю пам’ятник Шевченкові для себе», — говорив він. Але взяти участь у конкурсі йому, кажуть, перешкодили і світова слава, і гордість. Найвидатніший український скульптор помер на порозі своєї майстерні 25 лютого 1964 року, не доживши чотирьох місяців до визначної події.
Укрінформ