Нагадаємо, що CUTIS — це проект технічної допомоги, який фінансується урядом Канади через Міністерство міжнародних справ Канади з лютого 2016-го до лютого 2021-го. Проект реалізується Конференційною радою Канади спільно з Канадсько-українською торговою палатою.
Мета CUTIS — зменшити рівень бідності в Україні й підвищити сталий економічний розвиток через збільшення нашого експорту до Канади й залучення інвестицій із Канади до нашої держави. Проект підтримує малі й середні підприємства, зокрема ті, що у власності й під керівництвом жінок.
В Україні ММСП стали важливими роботодавцями і роблять значний внесок у вітчизняний ВВП. За даними Держстату, ММСП становить левову частку загальної кількості підприємств: середніх — уже 15 тис., мікро- та малих — 323 тис., на них працюють 4,25 млн людей, це — 72,7% найманої робочої сили.
Потенціал для збільшення ВПП за рахунок розширення експорту від ММСП є значним, але багато таких компаній стикаються з перешкодами у доступі до глобальних ланцюгів доданої вартості. Серед найбільш поширених експерти називають отримання інформації про стан ринків; пошук і налагодження контактів із клієнтами.
За даними фінансового підрозділу Світового банку, Міжнародної фінансової корпорації (МФК), від половини до двох третин офіційних малих і середніх підприємств не мають доступу до фінансів. Це створює дефіцит глобальної економічної активності у 2 трлн дол.
Якщо ці підприємства займаються експортом у сфері послуг, вони зазвичай обирають «м’які» форми торгівлі (транскордонну торгівлю й неформальні транзакції) через обмеження, пов’язані з розміром бізнесу.
За даними МФК, у 2012 році лише 18,1% жінок були власницями малих і середніх підприємств у Центральній Азії та Європі (де розташована Україна). Але навіть якщо жінки й керують підприємствами, вони, як правило, стикаються з більшими обмеженнями у міжнародній торгівлі, аніж чоловіки.
Проблеми й виклики
Саме ця проблема й підштовхнула експертів CUTIS до проведення зазначеного дослідження. Серед обмежень, які заважають жінкам отримувати вигоду від міжнародної торгівлі нарівні з чоловіками — обмежений доступ до фінансування, недостатній доступ до активів і виробничих ресурсів й обмежена можливість управляти ними.
А також відсутність інформації, ділових мереж і підготовки керівниць; обмежений доступ до нових технологій. Культурні чинники, дискримінація та гендерні упередження на ринках праці — також серед негативів. Хоча ці обмеження в різних країнах різні.
Основними викликами, з якими стикаються жінки-підприємниці, стали бюрократія у держорганах (це зазначили 77% респонденток), а також відсутність фінансування (76%) і брак кваліфікованих кадрів у регіонах (56%).
Хоча жінки стикаються з додатковими викликами, вони можуть досягти успіху в глобальних ланцюгах доданої вартості. Так, програма міжнародного торгового центру (МТЦ) SheTrades («Вона торгує») повідомляє, що серед її членів підприємства, які експортують проміжні продукти і власницями яких є жінки, частіше, ніж підприємства з власниками-чоловіками, експортують до двох і більше регіонів світу.
В Україні навколо питань гендерної рівності розвивається дедалі сприятливіше політичне й нормативно-правове середовище. І це стало ще однією причиною для проведення зазначеного дослідження. Ця тенденція стала відчутною після ухвалення у 2005-му Закону України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків».
Наступного року у Державній соцпрограмі забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків було сформульовано директиви зі збору даних із розбивкою за статтю гендерно-орієнтованого бюджетування й стратегічного планування з урахуванням гендерних аспектів у всіх держорганах.
Держслужбовці й представники/представниці парламенту пройшли навчання з гендерного аналізу. А в деяких міністерствах призначили координаторів із гендерних питань.
Серед важливих подій експерти називають і створення Апарату Урядової уповноваженої з питань гендерної політики та міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості» у Верховній Раді.
У сфері міжнародної торговельної політики у січні 2018-го було затверджено Дорожню карту стратегічного розвитку торгівлі (ДКСРТ). У ній визначено заходи, які мав здійснити уряд задля підвищення торговельної й експортної конкурентоспроможності.
У ДКСРТ ідеться про необхідність підтримки жінок і молодих підприємців. Але й зазначено, що уряд не надає гендерному виміру значної уваги або не враховує його наскрізний характер.
Окрім того, прийнятий у 2015-му Закон України «Про розвиток і державну підтримку малого й середнього підприємництва в Україні» не пропонує чіткої позиції з розв’язання гендерних питань.
Цільові галузі
Експерти CUTIS дослідили кондитерську, швейну, взуттєву, меблеву галузі й сферу інформаційних технологій. І зафіксували найвищий рівень жіночого лідерства у швейній промисловості, де 45% ММСП очолювали жінки.
Це цілком закономірно, адже жінки традиційно шили одяг. Тож якщо у промисловості зайнято більше жінок, то є більша ймовірність, що вони почнуть створювати власні компанії або займати керівні посади. Але дослідники зазначають, що навіть у цій галузі й досі переважають підприємства, очолювані чоловіками.
Кондитерська промисловість, де 30% опитаних компаній очолюють жінки, посідає друге місце, її наздоганяють ІТ і взуттєва промисловість, де по 27,9% очолюваних жінками підприємств. Найменше підприємств, керованих жінками, у меблевій промисловості — лише 21,5%.
Експерти зазначають, що в Україні змінюється корпоративна культура. Адже більшість учасниць повторних інтерв’ю не вважали, що в їхній галузі є скляна стеля. Вони наголошували, що в Україні чоловіки й жінки мають рівний доступ до освіти і робочих місць.
Тож якщо жінки в бізнесі не просуваються на керівні посади, це здебільшого пов’язано з їхнім сприйняттям гендерних стереотипів або з невпевненістю у собі. Це, як сказала одна з респонденток, не питання відсутності доступу до освіти. А питання внутрішньої впевненості та інших чинників, які можуть вплинути на здатність жінки зробити кар’єру.
І додала, що жінкам треба більше часу для своїх родин, своїх чоловіків та й для себе. Інколи жінки працюють віддалено. Це не дуже зручно для підприємства, але іноді вкрай необхідно. Жінка все одно має бути жінкою, матір’ю.
Дослідники CUTIS констатують: якою б не була ситуація на місцях, недостатній рівень участі українських жінок у керівництві ММСП належить до питань, які мають вирішуватися на політичному рівні.
Ще один ключовий висновок стосується участі жінок у виробництві. Хоча частка жінок серед працівників підприємств була майже на одному рівні з чоловічою, експерти виявили, що серед персоналу підприємств, очолюваних жінками, переважають жінки.
Розрив сягає 27%. Якби не враховували меблеву промисловість, він був би суттєвішим. Перевага жінок особливо помітна у швейній і кондитерській галузі. Тож постало запитання: це випадковість чи жінки більш схильні наймати жінок, аніж чоловіків?
Загалом респонденти (жінки і чоловіки) частіше заперечували будь-яку гендерну упередженість під час набору персоналу на виробництві і на керівні посади. Зокрема, 62% компаній, очолюваних жінками і 57% — чоловіками, заявили, що гендер не є важливим чинником для відбору кандидатів на певні посади.
А 27% респонденток повідомили, що в їхній галузі жінок, як правило, наймають для роботи на виробництві, а 9% зазначили, що на такі посади зазвичай наймають чоловіків. У взуттєвій промисловості та ІТ три з чотирьох ММСП, очолюваних жінками, стверджували, що в процесі наймання персоналу немає жодної гендерної упередженості.
Упередженість
і стереотипи
Однак деякі респонденти визнали існування гендерної упередженості, коли їх прямо запитали про наймання на керівні посади. Там, де було визнано існування гендерної упередженості, ММСП, очолювані жінками, більш ніж удвічі частіше віддавали перевагу жінкам під час наймання на керівні посади.
Десять відсотків компаній, очолюваних жінками, заявили, що вони віддають перевагу жінкам і лише 4% — чоловікам. Респондентки, які визнали гендерну упередженість, працюють у швейній, кондитерській, меблевій галузі та сфері ІТ.
Респондентки з перших двох галузей переважно прагнули наймати жінок. На відміну від них, очолювані жінками ММСП меблевої промисловості та ІТ-галузі віддавали перевагу найманню чоловіків. Утім, є лише незначна різниця між відповідями на це запитання між ММСП, які очолюють чоловіки і жінки.
Серед переваг наймання жінок респонденти назвали належне взаєморозуміння між керівницею та працівницями; уміння жінок налагодити кращі стосунки з іншими жінками у своїй команді порівняно з керівниками-чоловіками; вміння жінки-керівниці знаходити спільну мову з жінками-співробітницями під час вирішення проблем.
Одна з респонденток у сфері ІТ заявила, що жінка може бути більш обережною. Вона десять разів подумає, перш ніж долучитися до ризикованої справи або сумнівних інвестицій.
Несвідомі упередження можуть впливати на рішення під час прийняття на роботу. І це призводить до виникнення гендерної різниці у частках робочих місць. Адже молодих дівчат часто виховують так, аби вони вважали, що жінки краще підходять для певних професій.
Глибинні інтерв’ю з ММСП, очолюваними жінками, підтверджують, що в Україні існують сильні стереотипи щодо певних професій, які базуються на розподілі професій за ознакою статі. Приміром, деякі учасниці інтерв’ю вважали меблеву промисловість більш придатною для чоловіків, аніж для жінок.
У компаніях, які виробляють меблі, працюють переважно чоловіки, бо там робота пов’язана з підніманням важких предметів і вимагає додаткової фізичної сили. Тож гендерні стереотипи та уявлення про те, що таке «чоловіча робота» порівняно з «жіночою роботою», можуть бути одним із чинників, які впливають на підбір кадрів у ММСП.
Є думка, що жінки подають заяви на працевлаштування в тих галузях, де працюють переважно жінки, частіше, ніж чоловіки, через стереотипи щодо певних професій. Освітній вибір, який роблять жінки, також впливає на цю ситуацію.
Як для жінок, так і для чоловіків, котрі претендують на певні посади, розмір зарплати у тій чи іншій галузі також позначається на виборі місця роботи. При цьому в усьому світі жінки більше представлені в професіях із нижчим рівнем зарплати.
Експортні перепони
До того ж у світі значно менше жінок-власниць експортних підприємств: вони є власницями лише однієї з п’яти компаній-експортерів. Дослідження підтверджують, що в експортних підприємствах кількість чоловіків перевищує кількість жінок.
А в Україні очолювані жінками ММСП демонструють приблизно однаковий рівень представництва в керівництві експортних підприємств: 32% проти 37%. Опитані підприємства-експортери, очолювані жінками, є більшими, аніж керовані жінками підприємства, орієнтовані на внутрішній ринок.
Проблеми, пов’язані з виходом на зарубіжний ринок, є основним експортним бар’єром для 35% компаній, очолюваних жінками. Ці бар’єри різняться залежно від галузі. У меблевій промисловості така сама частка ММСП, керованих жінками, назвала проблеми, пов’язані з виходом на ринок та митницею, найболючішими.
Для започаткування експорту і після його завершення треба заповнити велику кількість офіційних документів. Це — неабиякий тягар для звітності.
Є чимало власниць малих підприємств, зокрема у кондитерській галузі, які могли б продавати свою продукцію за кордон. Але вони бояться державних перевірок, які можуть проходити повторно через неповну документацію, бо підприємниці не завжди розуміють вимоги державної регулятивної політики.
Тож її варто спростити. Респондентки вважають, що діяльність Офісу з просування експорту є дуже корисною. Нині це одна з рушійних сил, що просуває Україну за кордон і сприяє виходу малого і середнього бізнесу на зовнішні ринки. Однак від Офісу бракує покрокових інструкцій, включаючи підтримку в пошуку потенційних партнерів.
Утім, 30% жіночих ММСП-експортерів заявили, що не стикаються з жодними експортними бар’єрами.
Опитування показало, що майже половина очолюваних жінками компаній, орієнтованих на внутрішній ринок, не збираються займатись експортною діяльністю (47%). І лише 34% компаній, керованих чоловіками, дали таку відповідь.
Під час глибинних інтерв’ю жінок запитали, чи вважають вони, що гендер є чинником, який міг би вплинути на їхній успіх на зовнішніх ринках. На думку більшості, це не має значення.
Але респондентки зазначали, що початок експортної діяльності тягне за собою ризики, до яких жінки менш готові, ніж чоловіки. Дійсно, респонденти вважали, що жінки частіше «задовольняються меншим» і що вони більш виважено ставляться до своїх рішень, аніж чоловіки.
Деякі учасниці інтерв’ю зауважували, що витрати на участь у професійних виставках за кордоном і плата за консультації професійних агентів стримували їх від експортної діяльності.
У взуттєвій галузі та ІТ ліцензування не згадувалося серед бар’єрів, а у кондитерській та ІТ бар’єром не назвали митницю.
За результатами дослідження експерти проекту CUTIS розробили рекомендації для уряду щодо зменшення гендерних бар’єрів для ММСП, очолюваних жінками. Більшість із них може бути реалізована місцевими й регіональними органами влади.
Олена КОСЕНКО
