Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Серпень 04, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 21 Червень 2019 01:11

Країна втраченої надії

Rate this item
(0 votes)

Еритрея — одна з найбільш таємничих держав світу, часто порівнювана з Північною Кореєю — з огляду на підхід до громадянських свобод і прав людини. Саме з цієї шестимільйонної країни походять сотні тисяч біженців, до Європи більше іммігрують лише з Афганістану і Сирії, значно більших країн.

Прем’єр Ефіопії Абій Ахмед Алі несподівано відвідав столичну Асмару у липні 2018 року. Його фотографії з президентом Еритреї Ісайясом Афеверкі обійшли весь світ. Потім був візит-відповідь, перший після довгої перерви, з Аддіс-Абеби до Асмари.
Формально і на папері війна з Ефіопією завершилася майже двадцять років тому, у 2000 році, але мирний договір не був реалізований.

До липня 2018 року тривав стан «ні війни ні миру». Лише дворічна війна за прикордонні території навколо малого містечка Бадме забрала життя більше 120 тисяч жертв з обох сторін.
Оскільки мирний договір не вступив у дію, влада Еритреї вирішила продовжити обов’язкову військову службу для всіх громадян на невизначений час. Громадянин іде в армію у віці 17 чи 18 років, там кільканадцять годин щоденно виконує доручену працю.
Це може бути робота у каменоломнях, на будівництві доріг, але також і в школі — якщо є відповідна кваліфікація.
Жодні закони не регулюють, як довго і як часто військовослужбовець може відвідувати родину. Це все залежить від доброї волі або її відсутності в командирів. Якщо військовий вчасно не повертається з відпустки, то до в’язниці можуть потрапити його батьки (якщо вони вже там не перебувають).
Бо вони там уже давно можуть бути. Наприклад, за нелегальне володіння іноземною валютою. Ніби з 2013 року закони дещо пом’якшено, але надалі нелегальний обмін грошей суворо карається.
У в’язниці у людини забирають взуття — щоб складніше було втекти. Камери можуть бути під землею або у металічному контейнері: коли температура назовні сягає 50°С (країна часто переживає засуху). Два рази на день — хліб і вода.
За працю у війську належить винагорода: з 2016 року це номінально 120 доларів. Після відрахування квоти на харчування людина отримує 17 доларів, а родина — 40 доларів. Один американський долар — це 15 еритрейських накф (ERN).
Пляшка мінеральної води коштує від 15 до 20 накф. Винайм будинку на місяць коштує приблизно 250 доларів.
Жінок від примусової військової служби захищає заміжжя. Чоловіків — тільки очевидна недієздатність або якимось чином здобуте лікарське звільнення, яке свідчить про нездатність до служби.
На головній вулиці столиці Еритреї Асмари розташована церква. Але трохи далі від центру міста нема навіть тротуару — просто каміння і тверда глина. І так мешкає більше половини міста. Там також є церкви і біля них мечеті.
Християни (50% населення) і мусульмани (48%) багато років мешкають поруч. Практично на кожному дворі ємності з водою — її треба ще звідкись принести. Бо ніде не видно трубопроводу чи якоїсь водойми.
Понад 4 мільйони людей у несповна шестимільйонній країни живуть без електрики — про це говорять дані ЦРУ п’ятирічної давності. У містах 86% населення мають електрострум, на селах — неповні 17%, а там мешкає більшість населення.
Проїжджаючи країною, іноземець бачить величні гори, пустелі, якісь колючі дерева і кущі. І раптом кільканадцять дітей або групка жінок. Вони з’являються нізвідки. Але мусять десь жити. Житла будуються з підручних матеріалів, з усього, що вдасться знайти.
А ось мешканці Асмари, яку колись називали малим Римом, з гордістю підкреслюють, що мають каналізацію, якій столиця Ефіопії Аддіс-Абеба може позаздрити. У 1938 році світлофорів на перехрестях було більше, ніж у Римі. Місто було збудоване згідно з планом і в ньому багато історичних пам’яток архітектури art deco.
Асмара у 2017 році була внесена у Список світової спадщини ЮНЕСКО. Каналізація і світло є, але вони вимагають ґрунтовної модернізації. У готелях також спостерігаються перерви у поставці води (треба наповнювати пляшки з-під мінеральної води і тримати про запас).
Від формального (у 2000 році) до фактичного (у липні 2018 року) завершення війни з Ефіопією родини по обидві сторони кордону не могли підтримувати контакти і зустрічатися. Закриті були всі кордонні переходи і ліквідовано телефонний зв’язок.
Стаціонарні телефони мають приблизно 60% мешканців Еритреї. Мобільні телефони — згідно з інформацією ЦРУ трирічної давності — мають не більше як півмільйона жителів, а це означає, що ними володіє лише кожний 12-й мешканець країни.
Дивлячись із перспективи головної вулиці Асмари, складно в це повірити. Проте досить від’їхати за місто і ці статистичні дані вже не здаються фантастичними.
Щоб виїхати за місто, спочатку потрібно отримати дозвіл на виїзд. Наприклад, по дорозі в Керен, усього за 91 км від Асмари, автомобіль журналістів затримували кілька разів. Про Керен варто написати — бо тут зупинився час. Мешканці дуже охоче розповідають про себе і своє болісне минуле — коли еритрейцям не можна було сидіти поруч з італійцями в кіно або в автобусах. Не можна було користуватися навіть однією і тою ж посудиною.
Колонізатори конфісковували землю і будинки, щоб передати їх італійським чиновникам чи управителям. Так було у 20–30 роках минулого століття, аж до 1941 року, коли Еритрея перейшла в руки британців.
Керен, третє за величиною місто Еритреї, зберегло свій клімат сонного малого містечка. Це вже добрий вихідний пункт, щоб добратися до монастиря Дебре Сна, заснованого у ІV столітті, хоча деякі джерела називають VІ століття. Кілька десятків монахинь усе ще мешкають у гротах. Християнська святиня є метою щорічного червневого паломництва.
Так само як в Асмарі — також у Керені кожний мешканець має родину за кордоном. І живе практично тільки завдяки підтримці з-за кордону. Існує неформальний спосіб передачі грошей — щоб уникнути державного рекету. Зате влада Еритреї роками відмовлялася від зовнішньої допомоги.
Хоча понад половину населення живе нижче порогу бідності, президент Ісайяс Афеверкі багаторазово повторював, що не хоче бути черговим африканським лідером, якого ведуть на шнурочку чужинці.
Санкції ООН 2009–2018 років додатково поглибили ізоляцію, адже ще більше осіб вирішили втекти з країни. У 2014 році 17 футболістів разом із лікарем зникли під час змагань в Уганді: вони віднайшлися через 18 місяців у Нідерландах. Мрією багатьох еритрейців є Канада, але переважна більшість потрапляє — легально і нелегально — в Європу.
Недавно Європейський Союз вирішив призначити понад 20 мільйонів євро на будівництво доріг в Еритреї. Проект критикується організаціями із захисту прав людини, як еритрейськими (діють за кордоном країни), так і міжнародними. У будівельних роботах мають брати участь також люди, які примусово перебувають у війську і змушені до рабської праці.
Ці організації підкреслюють, що справжньою метою проекту є утримання еритрейців у країні шляхом надання їм роботи. Всі інші аспекти розвитку чи допомоги не мають значення. Євросоюз хоче затримати наплив еритрейців в Європу, хоча і підкреслює свою відданість правам людини і громадянським свободам.
Влада Еритреї повторює, що постійно аналізує наслідки можливої відмови від багаторічної військової служби, підкреслюючи, що образ ситуації у країні сильно спотворений. Навіть незважаючи на те, що щонайменше 5 тисяч еритрейців щомісячно ризикують і покидають країну у пошуках кращого майбутнього.

Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».