Дострокові одночасні вибори президента і парламенту будуть першими, на яких голосування відбудеться в один день. Це випливає зі змін у Конституції, прийнятих на референдумі у квітні минулого року, і встановлення президентської системи правління (ліквідовано посаду прем’єра, а президент очолить уряд).
Рішення влади про призначення виборів випливає з двох принципових причин. По-перше, воно дозволяє скоротити перехідний період між змінами в Конституції і повним запровадженням президентської системи в Туреччині. Нині президент Ердоган мусить обмежитися тимчасовим рішенням — зберігається встановлений у 2016 році надзвичайний стан, який надає йому розширені повноваження в рамках виконавчої влади.
По-друге, незалежно від домінування ПСР на турецькій політичній сцені партія мусить постійно дбати про консолідацію своєї соціальної бази.
Прискорення терміну парламентських і президентських виборів, у тому числі союз із ПНР, збільшує шанси знову здобути більшість у парламенті. Червневі вибори дають менше часу на консолідацію опозиції та дозволяють владі використати нинішню підтримку суспільства, яка може зменшитися через погіршення економічної ситуації.
Факт, що ПСР уперше йде на вибори в коаліції з націоналістичною ПНР, дозволяє партії Ердогана використати посилення націоналістичних настроїв у суспільстві.
Для ПНР вступ у коаліцію з ПСР є шансом на виживання — правляча партія значною мірою привласнила її програмні положення, а, крім того, у самій ПНР стався розкол.
Опозиція прийняла рішення про дострокові вибори несподівано позитивно, хоча нині вона розколота, а виборча кампанія відбуватиметься в умовах надзвичайного стану. Однак окремі угруповання вбачають у них шанс на вихід із тупика, в якому опинились, мобілізацію електорату, а також на ослаблення ПСР і ПНР у майбутньому парламенті.
Серйозним викликом для Ердогана і ПСР могло би стати висунення як спільного кандидата на посаду президента від опозиції Абдуллаха Гюля, який уже перебував на цій посаді у 2007–2014 роках. Він був засновником ПСР та ідентифікується з ліберальним крилом правлячої партії, яке останніми роками Ердоган відсунув на узбіччя. Такий союз опозиції і Гюля міг би викликати розкол електорату широкого табору влади.
Отже, найближчі два місяці пройдуть у Туреччині під знаком традиційно дуже брутальної виборчої кампанії. Попри те що владний табір контролює найважливіші медіа, ПСР мусить рахуватись із тим, що рішення про дострокові вибори несе великий ризик, а забезпечення абсолютної більшості у новому парламенті не гарантоване.
Нинішня електоральна підтримка для коаліції ПСР-ПНР становить 45–49%. Одночасно опозиційні партії будуть наполегливо прагнути відірвати якнайбільшу частину електорату, який не визначився.
Це може привести до повторення сценарію 2015 року, коли саме ПСР, незважаючи на отримання понад 40% голосів, не здобула абсолютної більшості. При існуючій нині поляризації така ситуація може викликати блокування дій Ердогана як керівника уряду.
Петро ПЕТРІВ
