Тим часом критики закону хочуть, щоб право вирішувати щодо свого життя і смерті мали також особи, чиї хвороби не смертельні, але приносять нестерпні страждання. Прем’єр Джастін Трюдо заспокоював критиків, що це тільки перший крок, і в майбутньому закон буде лібералізований.
Наступний канадський крок — це легалізація абортів у всій країні. Верховний Суд ще у 1988 році визнав закон про заборону абортів таким, що суперечить конституції, але консервативний Острів Принца Едварда — найменша провінція у країні — застосував правову казуїстику, аби тільки не відкрити відповідної клініки в себе. Місцева влада навіть оплачувала мешканкам кошти поїздок у сусідні провінції для проведення абортів. Острів Принца Едварда пішов на поступки лише після судового позову проти місцевої влади.
Фактично Канада здійснює мрії більшості ліваків у світі. У червні перед будинком парламенту в Оттаві майорів великий райдужний прапор, яким відзначали місяць гордості середовищ ЛГБТ — хоча це циклічний захід, прапор з’явився на цьому місці вперше. Онтаріо — провінцію, де проживає половина канадців, останні три роки очолює лесбіянка.
У першу неділю липня нинішній прем’єр Трюдо став першим керівником уряду, який узяв участь у Параді рівності. Принагідно зазначимо, що кабінет розглядає можливість офіційного вибачення перед колишніми військовими і працівниками цивільної служби, які у 50х роках минулого століття були звільнені через гомосексуальну орієнтацію.
Радикальний поворот здійснила на цій хвилі також канадська Консервативна партія: під час з’їзду у травні аж дві третини делегатів проголосували за право гомосексуалістів на подружжя.
Коли в Європі політики (особливо на сході) роблять усе, аби закрити кордони перед мігрантами, Канада добровільно збільшила в цьому році кількість запрошених сирійців від 10 до 25 тисяч, в аеропорту їх особисто вітав прем’єр. Уряд повідомив, що призначить додаткові 250 мільйонів доларів на інтеграцію іммігрантів, скоротивши оборонний бюджет.
Уряд оголосив план легалізації марихуани. У Торонто, найбільшому місті в країні (2,6 мільйона мешканців) уже офіційно працюють 83 магазини, які торгують не тільки сіном рослини, а й усіма можливими її формами — милом, газованими напоями і навіть весільними тістечками.
Рішучий поворот наліво відбувається під керівництвом нового уряду Ліберальної партії, половину якого становлять жінки. На виборах у 2011 році партія показала найгірший результат у своїй історії, а невдовзі після того її очолив 42річний (а на вигляд ще молодший) Джастін Трюдо. Політичні «військовики» вважали лібералів несерйозними суперниками, а про лідера висловлювалися зверхньо, мовляв, він тільки вміє гарно робити зачіску. Тим часом у жовтні саме ця партія отримала 40% голосів і в нинішньому парламенті має абсолютну більшість.
За межами Канади популярною є теза, ніби ця перемога і наступні сміливі реформи є виключною заслугою особистого іміджу Трюдо: пристойного, спортивного і начитаного, надзвичайно популярного серед користувачів всесвітньої мережі. Та водночас — це просто повернення на старі рейки, на які країну поставив батько нинішнього прем’єра — П’єр Трюдо.
Канадці дуже люблять порівнювати себе з американцями, але будують свою ідентичність в опозиції до того, з чим ідентифікують себе США. П’єр Трюдо, який охоче відмежовувався від Вашингтона, особливо, коли там керували Ніксон і Рейган, — дав їм відчуття перебування на крок уперед від США, відколи у 1967му став міністром юстиції, а ще через рік — прем’єром.
До відставки у 1984 році йому вдалося легалізувати гомосексуалізм, а частково також аборти, обмежити доступ до зброї, лібералізувати право на розлучення та запровадити загальне медичне страхування і пенсії. За його правління жінки вперше в історії стали головами обох палат парламенту, а виборчий вік було знижено з 21го до 18 років. Саме Трюдостарший запровадив офіційну двомовність, ефективно погасивши сепаратизм франкофонів з Квебека.
Джон Іббітсон, один із найбільш відомих місцевих політичних коментаторів, вважає, що канадці стали настільки прогресивним і толерантним народом суто випадково. Вони дістали від долі географічне розташування, завдяки якому після війни зі США у 1812 році ні разу не відчували зовнішньої загрози, яка в Європі була живильним матеріалом для радикальної правиці.
Країну створили британці та французи — народи, ворожі один до одного у Старому світі. Щоб безконфліктно співіснувати у новій дійсності, вони мали отримати «простір для дихання», який два століття робив неможливим об’єднання цих двох спільнот в одне ціле, але водночас у другій половині ХХ століття відбулося плавне наповнення цього «простору» мігрантами без створення у них відчуття відчуження.
Нині мігранти становлять 20% населення (найвищий відсоток серед держав G7), вони привнесли у публічний простір свої звички і визнання — щоб такий котел міг ефективно функціонувати як держава, канадці виробили специфічну культуру компромісу.
Саме тому в Канаді нині нема ні жодної помітної партії, ні медіа, які демонстрували б агресивність відносно меншин (етнічних, релігійних чи сексуальних). І це попри те, що останніми роками ця країна переживала ті самі проблеми, що й багато інших розвинутих держав, включно з нападами радикальних мусульман.
Нині під керівництвом Трюдосина Канада просто повертає на лівий шлях, який вона сама покинула в середині 90х років на користь неолібералізму. Той експеримент із занадто різким поворотом вправо не вдався.
Найбільшою плямою на бездоганному візерунку Канади є становище її корінних мешканців: кожний четвертий з них є безробітним, а ті, що працюють, заробляють лише 70% зарплати, яку отримують на тих самих посадах канадці іншого походження. У квітні провінція Онтаріо навіть оголосила надзвичайний стан після того, як у заповіднику на півночі провінції тільки за один день аж 11 осіб здійснили спробу самогубства.
Трюдо обіцяв впоратися з цими проблемами, але пройшло ще мало часу, щоб оцінювати його роботу.
Євген ПЕТРЕНКО