Відмінник і другокласник Льоня К. із м. Ірпінь, що під Києвом, прийшов зі школи і годину просидів за столом, так і не розв’язавши задачі з математики: 24 кг меду розлили порівну у 8 банок, а ще 30 кг — порівну в 6 бідонів. На скільки кілограмів меду було більше в бідоні, ніж у банці?
Йому взялася допомогти няня з вищою, щоправда, філологічною освітою. А пізніше підключили тата з вищою економічною освітою та маму-журналістку, які повернулися з роботи.
Тато спочатку задачки теж трохи злякався, але згодом таки розв’язав її: на 2 кг у бідоні більше, ніж у банці. Однак Льоня так і не зрозумів, чому. Чи то не міг збагнути, що банки вимірюються літрами, а не кілограмами, чи то йому не вдавалося уявити собі діжку, з якої мед розливали.
А от минулорічна першокласниця Настя П. з Чернігова зараз на канікулах, але увесь рік приходила зі школи додому о 14-й, десь із годинку відпочивала — грала на планшеті чи дивилася мультики, а тоді з 15-ї і аж до 21-ї робила уроки. У дитини не залишалося часу, щоб просто погуляти на свіжому повітрі.

Прин­ци­по­ві змі­ни
Без оцінок. Від цього навчального року, як і в більшості країн Європи, молодші школярі повертатимуться з уроків без оцінок у щоденнику. Так було вирішено, аби дітей не порівнювали між собою, а вчителі не те щоб не мали «улюбленців» — таке навряд чи можливо й потрібно, — а задля того, щоб ця прихильність не підкріплювалася ще й цифрою.
Як альтернативу, вчителеві пропонують оцінювати здібності учнів на словах, приміром, «добре», «молодець» чи «відмінно». Оцінювати учнів за 12-бальною шкалою почнуть з 5 класу, а щоб підготувати їх морально до цього, вже в 3–4-му вчителі орієнтовно називатимуть оцінку, яку б виставили за певне завдання.
Самостійність учителя. Скажемо відверто: не всі вчителі оцінили нововведення «без оцінок», але чим вони дійсно задоволені, то це тим, що тепер самостійно визначатимуть кількість годин, необхідну для вивчення певної теми.
Домашні завдання забиратимуть менше часу і сил. У МОН вирішили, звичайно, не повністю скасувати, але зменшити обсяги домашніх завдань. Це — на радість і дітям, і батькам, які теж разом із ними «вчаться».
З олівцями, але без червоної ручки. Дітям, нарешті, дозволять писати олівцями, а не обов’язково пером чи кульковою ручкою, аби вони могли легко стерти помилки. Вчителі вже не використовуватимуть ручки з червоною пастою, мабуть, щоб не травмувати дітей і батьків.
А тепер — що зміниться у програмах з предметів:
Українська мова
♦ Раніше діти складали речення за малюнком у підручнику з обмеженою кількістю слів, що обмежувало їх у творчості. А тепер вони формулюватимуть речення довільно.
♦ Звукові схеми складних слів (наприклад, «ящірка») вирішили подавати у 3 класі, а в першому залишити лише прості.
♦ Замість написання тексту-роздуму, тексту-міркування чи тексту-розповіді, які мають чітку структуру, запроваджено новий тип — есе, аби дітям було легше висловлювати власні думки.
♦ Деякі надскладні теми, як-от «Правопис особових закінчень дієслів», перенесли у старші класи.
Літературне читання
♦ З програми вилучили вивчення творів 49 радянських письменників (яких саме — поки що не вдалося з’ясувати). Натомість наповнили навчальну програму дисципліни іменами сучасних авторів — Мар’яни Савки, Наталки Поклад, Лесі Ворониної, Зірки Мензатюк, Сергія Гридіна, Андрія Куркова, Катерини Штанко та ін.
♦ Дітей навчатимуть аналізувати вчинок дійової особи без поділу на «хороший-поганий».
♦ Навичку читання тепер не перевірятимуть за кількістю прочитаних слів на хвилину, адже це не дає дітям можливості зрозуміти зміст прочитаного. Акцент робитиметься на якості читання — тобто на виразності та розумінні тексту.
Наприклад, учень/учениця 4 класу читає вголос свідомо, правильно, виразно із дотриманням основних норм літературної вимови і мовчки (усвідомлено) в оптимальному для розуміння темпі.
Математика
♦ Перші літні канікули дітям запам’ятовувалися одним — зубрінням таблички множення. За оновленою програмою вони вчитимуть її у другому семестрі 2 класу і лише до 5. Від 6–9 вони зможуть в обчисленнях користуватися таблицями. А вже у 3-му школярі мусять навчитися рахувати без допоміжних матеріалів.
♦ Першокласників не змушуватимуть завчати напам’ять таблиці додавання і віднімання в межах 10, а учнів 2-го — в межах 20.
Іноземні мови
♦ При вивченні іноземних мов основним буде усне мовлення, вміння вести діалог, а не читання й письмо. Останнє діти почнуть вивчати у другому семестрі 1 класу.
♦ У чому різниця між простими минулим і майбутнім часами (наприклад, в англійській) дітям пояснять аж у 4 класі.
ö А що таке Present Perfect (теперішній час доконаного виду) школярі дізнаються вже у старшій школі.
♦ І взагалі вивчати мови має стати цікавіше, бо вчителі іноземної подаватимуть нові знання школярам за допомогою пісень, віршів і відеоматеріалів. Тобто, нарешті наші люди почнуть просто говорити англійською, як це вміють робити мільярди людей різних рас на всіх континентах.
Природознавство
♦ Замість десяти проектів (це коли дитина має готувати, а для того — невідомо де шукати інформацію, наприклад, про рідкісну тварину) відтепер у перший рік навчання готуватимуть два проекти і по чотири — у наступних класах.
ö Чимало тем з природознавства, інформація про які є дуже складною і не відповідає віку (наприклад, «Опріснення води» чи «Встановлення джерел забруднення повітря»), вилучать із програми початкової школи і вивчатимуть у курсі географії у старшій школі.
Фізкультура
♦ Нарешті обіцяють відмовитися від військових команд на зразок «Клас, струнко!» чи «Рівняйсь!»
♦ На фізкультурі відтепер замість конкретних спортивних дисциплін, приміром, лижного бігу, буде більше вправ з оздоровчої гімнастики та релаксації, а також більше рухливих ігор, таких, як бадмінтон чи фрізбі (кидання пластмасового диску двома чи більше гравцями з рук у руки так, щоб диск не торкнувся землі).

Ме­то­дис­ти.
Во­ни не та­кі швид­кі, як змі­ни
Звичайно, добре, що з оновленням програми не затягували, але ж хотілося б, аби й методисти поспішили, бо запровадження таких змін, як видання конкретних рекомендацій учителям на місцях, насамперед, лягає на їхні плечі. Саме вони спілкуватимуться з учителями, які б уже мали отримати методички. Але тут є серйозна проблема.
Укрінформу стало відомо: у багатьох школах, віддалених від Києва і обласних центрів, учителі мали отримати рекомендації, як працювати в нових умовах, лише у 20-х числах серпня. А вони, до речі, вже підготували календарне планування ще за старою програмою. Виходить, аби підготуватися до нового навчального року, у них залишилося всього кілька днів.
Чому йдемо на зміни: «Ні!» зубрінню і поганому здоров’ю
Керівник спільного проекту МОН і EdEra Іванна Коберник нагадала, що коли 2011 року тодішній міністр освіти Д. Табачник вирішив зробити середню школу з 12-річної — 11-річною, то значна частина ущільнення програми була здійснена саме за рахунок початкової школи.
Усі ці роки вчителі, батьки і діти скаржилися, що «програма-2011» перевантажена, не відповідає фізичним і психологічним особливостям дітей 6–10 років, у них невиправдано збільшилася кількість домашніх завдань. Тодішнє керівництво МОН до них не дослухалося.
Іванна Коберник наголошує, що програми оновлені в межах чинного Державного стандарту, тому вимоги до якості освіти збережені і навіть розширені. Оновлені програми дають можливість досягати результатів навчання не шляхом механічного зубріння, а більш цікавими і прийнятними методами для дітей початкової школи, адже багато дітей втрачали інтерес до навчання ще з перших класів.
До того ж у дітей, у зв’язку з навантаженням, погіршилося здоров’я. Це ще одна з причин, чому вирішили розвантажити шкільну програму. Учасники проекту керувалися аналітичними матеріалами МОЗ й Інституту гігієни та медичної екології ім. Марзєєва НАМН України. За даними статистичної звітності МОЗ України, впродовж останніх 7 років захворюваність дітей віком від 7 до 14 років зросла на 20 з лишнім відсотка.
Реальна картина ще гірша від офіційної статистики: дані МОЗ і Інституту гігієни та медичної екології свідчать, що є пряма залежність між погіршенням здоров’я дітей, зниженням їхньої фізичної активності та збільшенням кількості уроків і навантаженням у школах, яке не відповідає ні санітарним нормам, ні здоровому глузду.

Не всі згодні.
А якщо заради українських нобелевських лауреатів?
Розробники оновленої програми розповідають, що керувалися європейськими рекомендаціями, затвердженими Європарламентом і Радою ЄС щодо ключових компетенцій, необхідних для навчання впродовж життя. Проте не всі вчителі початкових класів згодні з тим, що програму слід розвантажувати. Приміром, учителька з 30-річним стажем Наталя Григоренко з Чернігівської області вважає, що не можна просто «гратися» упродовж чотирьох років.
Знаходяться батьки-скептики, а один із них — наш колега, журналіст Юрій Сандул, стверджує: хіба можливе навчання і розвиток особистості без докладання зусиль, без «ходіння по муках»? Тут, мабуть, варто посперечатися: звичайно, неможливе — для дорослої людини чи для учня старших класів, який це вже усвідомлює.
А дитині, яка тепер іде не в сім, а в шість чи навіть у п’ять років до першого класу, це зрозуміти важко. Так само, як важко їй зрозуміти у першому класі, приміром, тему з природознавства «Уявлення про пісок і глину як гірські породи», «Нагрівання та охолодження повітря над сушею та водною поверхнею» чи «Способи видобування гірських порід».
І ще. Розвинені країни Європи, США, Канада, Японія уже пройшли шлях реформування освіти. У нас це було модно критикувати, порівнюючи з «радянською» ще системою: мовляв, «там» діти у школі роками байдики б’ють, а коли наш школярик до них потрапляє, то він одразу стає першим учнем, на голову вищим за рівнем знань від решти. Може, й так. Але освіта — це те, передусім, якою людина виходить зі школи у великий світ, чого вона досягає після того, як навчання закінчилося.
А тепер — запитання. То ж скільки Україна має власних нобелівських лауреатів, видатних науковців чи світових митців, які є інтелектуальним фундаментом економічної потуги і соціальної доступності, — у США, Японії, в тих же країнах Європи чи Канаді? Мабуть, треба дивитися все ж таки на плоди освіти, а не на способи її отримання, тим паче застарілі.
Україна тільки стає на цей шлях і, звичайно, багатьом буде трохи ніяково споглядати, що їхні діти та онуки вчитимуться інакше, ніж усі попередні покоління, — без оцінок у щоденниках чи зубріння таблички множення влітку. Але ж треба не забувати: школа — це лише інструмент, хоча й найважливіший, стимул, джерело, заохочення, а Людиною людина стає сама.
Юлія ГОРБАНЬ, Укрінформ