Проте ситуація залишилася незмінною. Після виведення радянських військ з Афганістану чимало радикальних ісламістів прибули до Кашміру, аби воювати далі проти Індії, тому після 1989 року в індійській частині Кашміру регулярно продовжували надзвичайний стан. Це дає підстави Пакистану називати Індію окупанткою Кашміру. Утім, з пакистанського боку демаркаційної кашмірської лінії також розташовано серйозні військові сили.
Ситуація стала ще більш напруженою після того, як у травні 1998 року Індія і Пакистан синхронно офіційно оволоділи ядерною зброєю. Вже влітку 1999 року вони знову зійшлися у збройній сутичці поблизу льодовика Ладакх.
Зазначимо, що після індійсько-пакистанської війни 1965 року Ладакх став символом пакистансько-китайського стратегічного союзу, спрямованого на стримування Індії. Але високо в горах, де вічні сніги, технічно складно демаркувати державний кордон. Тому в 1999-му світовій спільноті довелося докласти чимало зусиль, аби замирити Індію і Пакистан.
Початок ХХІ століття позначився помітними змінами внутрішньополітичної ситуації в індійській частині Кашміру. Після терактів у США 11 вересня 2001 року радикальна частина ісламістів, засудивши союз Пакистану і США проти афганських талібів, почала виступати за незалежність Кашміру. Індійська і пакистанська влада побачила в цьому спільну загрозу, тим паче, що після гучного теракту, скоєного восени 2008-го кашмірськими ісламістами в індійському місті Мумбаї, Пакистан та Індія знову опинилися на межі війни.
Після 2011 року, коли в Індії до влади прийшли індуські націоналісти з партії «Бхаратія джаната», вони зробили режим безпеки в Кашмірі ще більш жорстким. У свою чергу, стурбованість пакистанських спецслужб викликає багатий військовий досвід, який кашмірські ісламісти отримали на сирійському фронті у складі загонів бойовиків «Ісламської держави». Скоріше за все, аби запобігти загрозі проголошення незалежності ісламістського Кашміру, Індія і Пакистан намагатимуться шукати компроміс.
Пакистан, звичайно, не міг не засудити жорстких дій індійських сил безпеки проти борців за незалежність Кашміру, але за фактом існують ознаки того, що двостороння угода 2008 року про запобігання тероризму нарешті починає діяти, адже вперше від 1947 року в Індії і Пакистану в Кашмірі з’явився «спільний ворог» — радикальні ісламісти, які кидають виклик існуванню як Індії, так і Пакистану.
Виявляється, що ядерна зброя може взаємно стримувати один одного від прямої агресії, але не може захистити від звичайних загроз безпеці. Звісно, спільна боротьба з партизанами «Ісламської держави» в Кашмірі не дуже швидко зробить можливим диво остаточного мирного врегулювання цієї застарілої індійсько-пакистанської суперечки. Ще довго Кашмір кровоточитиме.
Андрій МАРТИНОВ