ЛДП розпалась і зазнала маргіналізації, а частина депутатів цієї партії вирішила відверто підтримати кандидата на прем’єра від ДП.
Також відбувся безпрецедентний розкол у лавах Комуністичної партії (КПМ) — більшість (14) її депутатів вийшли з партії і заявили про бажання співпрацювати з ЛДП. Здається майже напевно, що під сильним впливом Плахотнюка нині перебуває Ліберальна партія Міхая Гімпу. Також багато місцевих діячів і частина примарів (мерів), переважно з ЛДП, перейшли в структури демократів.
У всіх державних інституціях та на керівних посадах у підприємствах, які належать державі, проводиться чистка з метою усунення осіб, які працюють там за рекомендацією ЛДП, і заміна їх на людей, пов’язаних із кланом Плахотнюка. Незважаючи на протести громадськості, Плахотнюк зміцнює свій контроль в уже підконтрольних інституціях, прикладом чого є повторне обрання 7 лютого 2016 року Міхая Полелунга на посаду голови Верховного Суду. Посилюється також вплив Плахотнюка на масмедіа.
Влад Плахотнюк (1966 р. н.) — мільярдер і найбільш контроверсійна і таємнича постать політичного і бізнесового життя у Молдові. Свою кар’єру він розпочав у 90х роках, коли, за офіційною інформацією, займався передовсім експортом вина у Росію і створенням молдавськоамериканського інвестиційного фонду. Створена Плахотнюком система контролю за державним апаратом і молдавською політичною сценою спирається на чотирьох головних і взаємозалежних стовпах.
Першим є клан близьких співпрацівників Плахотнюка, часто пов’язаних із ним родинними зв’язками, які займають провідні політичні і бізнесові посади. Членами клану є, наприклад, нинішній голова парламенту Андріан Канду чи прем’єр Павел Філіп.
Другим стовпом є бізнесова і фінансова сила. Вважається, що Плахотнюку належить капітал вартістю 2–2,5 мільярда доларів, що становить фантастичну суму для Молдови (приблизно 1/3 ВВП країни). Його фінансові можливості додатково зміцнюють фактичний контроль за багатьма формально державними підприємствами, а після усунення Філата — також за фінансовими потоками держави.
Третім стовпом системи є контроль за правоохоронними і судовими органами. Генеральний прокурор, який перебував на посаді до 26 лютого ц. р., вважався людиною, контрольованою Плахотнюком. Нема жодного сумніву, що нова людина на цій посаді також буде під його впливом. Контроль за молдавськими судами становить важливий інструмент здійснення влади кланом Плахотнюка, оскільки дозволяє використовувати систему «пряника і батога» для підпорядкування собі політиків і бізнесменів.
Четвертим стовпом є контроль за більшою частиною молдавського медіапростору: у власності Плахотнюка чотири з п’яти загальнонаціональних телеканалів і три радіостанції, а також низка газет, журналів та інформаційних порталів. Більше того, рішення, які приймає Молдавська рада радіомовлення і телебачення, дозволяють припускати, що ця установа також перебуває під впливом Плахотнюка.
Одночасно його холдинг монополізував майже всю рекламну галузь, завдяки чому Плахотнюк отримав зручний інструмент тиску на окремі незалежні медіа, які значною мірою виживають завдяки надходженням від реклами.
Нині у Молдови нема осіб або політичнобізнесових кіл, які б могли конкурувати з кланом Плахотнюка. Навіть можлива радикальна зміна політичної сцени і формування парламентської більшості проросійськими угрупованнями (Соціалістична партія Ігоря Додона та «Наша партія» Рената Усаті) не означає автоматичного відсторонення Плахотнюка від влади. Існують серйозні підозри в існуванні зв’язків між цими угрупованнями (особливо Соціалістичною партією) і самим Плахотнюком.
Спроба Влада Плахотнюка зайняти посаду прем’єра та призначення на цю посаду його співпрацівника Павла Філіпа привела до радикального посилення антиурядових і антиолігархічних протестів у молдавському суспільстві. Збурення значною мірою випливало зі зростання свідомості монополізації влади в руках вкрай непопулярного Плахотнюка (2% довіри та 95% недовіри).
Формування нового уряду привело до тактичного союзу формально ідеологічно несумісних таборів антиурядової опозиції. Незважаючи на виразне зростання суспільної мобілізації, ефективність дій опозиції є обмеженою. Це значною мірою наслідок розчарування суспільства безрезультатними, довготривалими протестами. Влада безкарно ігнорує вимоги опозиції, чим лише посилює відчуття безсилля у протестуючих.
Хоча опозиція принагідно об’єдналася проти правлячих політичних сил, вона залишається розділеною не тільки ідеологічно, але й не має єдності щодо методів проведення протестів чи змісту висунутих вимог. Лідери як проєвропейських, так і проросійських демонстрантів погоджуються, зокрема, щодо необхідності проведення дострокових парламентських виборів, але відрізняються щодо терміну їх проведення.
Хоча протести мають обмежений характер, не можна виключити зростання напруження і навіть провокацій, які призведуть до відставки нинішнього кабінету міністрів і дострокових парламентських виборів.
Новий уряд, усвідомлюючи власну непопулярність та величезне незадоволення суспільства, нині зосереджується на діях, які можуть швидко поліпшити його імідж: з 1 лютого зменшено на 10% ціну газу, повернено дистрибуцію дешевого (так званого соціального) хліба та тимчасово припинено державний контроль підприємств.
Уряд оголосив також про підвищення пенсій і зниження ціни на електроенергію (в обох випадках на 10%). Влада інтенсифікувала зусилля для відновлення припиненого влітку 2015 року фінансування з боку ЄС, відновлення переговорів про кредитування з МВФ та отримання обіцяного Бухарестом ще в минулому році кредиту в обсязі 150 мільйонів доларів. Одночасно розпочато дії, які мають довести суспільству рішучість нової влади у боротьбі з корупцією.
Якщо уряду вдасться стабілізувати економічну ситуацію в країні і попри суспільну напругу утриматися при владі протягом кількох наступних місяців, то не можна виключати, що він почне здобувати популярність. В результаті система влади на основі клану Плахотнюка, яка кристалізувалася протягом останнього півріччя, зміцниться і ще більше розширить свої впливи.
Перебування Плахотнюка при владі буде корисним з точки зору Москви, бо блокуватиме реальне поглиблення інтеграції Молдови із західними структурами, а одночасно не буде вимагати від Москви фінансової підтримки (яка була б необхідна в разі приходу до влади проросійських сил).
Також функціонування такої системи буде зручним пропагандистським інструментом для Кремля, бо дискредитуватиме ідею європейської інтеграції та ефективність політики ЄС по відношенню до держав Східного партнерства.
Євген ПЕТРЕНКО