Такий стан справ є небезпечним, бо Македонія посідає ключове місце на Балканах.
Як і більшість колишніх югославських республік, вона є багатоетнічною країною. У Македонії проживає слов’янська більшість населення, яку складають етнічні македонці, серби і болгари. Водночас вздовж македонськокосовського кордону проживає чимала албанська етнічна меншина.
З початком подій 1999 року у Косові правлячі еліти Македонії на певний час спромоглися консолідувати слов’янську більшість на антиалбанській основі. У 2008–2010 роках це навіть спровокувало «маленьку» громадянську війну у цій країні.
Загасити це вогнище нестабільності тоді вдалося Європейському Союзу, який змусив до миру слов’янську та албанську громади Македонії. Зрештою, вони підписали конституційну угоду, за якою албанці отримали максимальну автономію, албанська етнічна партія здобула гарантоване представництво у парламенті Македонії.
За досягнення цієї угоди Македонію у 2013 році винагородили Угодою про асоціацію і стабілізацію з Європейським Союзом та навіть визнали потенційним кандидатом на вступ. Майже зробили це, бо не в захваті від такої перспективи член Євросоюзу Греція. Адже після того, як 1992 року Македонія здобула незалежність, Греція послідовно виступає проти використання назви «Македонія», бо таку само назву має грецька провінція. Тому вже майже чверть століття Скоп’є та Афіни безуспішно вирішують цю політичнолінгвістичну проблему.
Яких тільки варіантів не висували для нової назви Македонії: від «Колишня республіка Югославії — Македонія» до «Республіка Скоп’є». Але усі ці варіанти не влаштовують Македонію так само, як її чинна назва не влаштовує Грецію. Правда, після початку тотальної економічної кризи у Греції властям у Афінах, здається, залишається все менше сил, аби займати непоступливу позицію щодо назви цієї держави.
Утім, від того македонцям не легше. Тим паче що нинішня політична криза може на тривалий час відкласти питання підготовки Македонії до членства в Євросоюзі. Оскільки чимало коштів Євросоюзу, які Скоп’є надходили на вирішення цього питання, були банально розкрадені. Деякі македонські чиновники за це були засуджені національними судами, але на початку поточного року їх амністував президент Георге Іванов.
Протести з цього приводу чи не вперше в новітній історії Македонії консолідували як слов’янську більшість населення країни, так і албанську меншість. До того ж корупціонерів виявилося вдосталь з обох етнічних громад Македонії.
Люди добре розуміють, що виходять на майдани своєї країни заради її кращого майбутнього, адже без радикальної зміни правлячих еліт усі мрії про європейське майбутнє Македонії ризикують розвіятись, як туман над Охрідським озером.

Андрій МАРТИНОВ