Чимало економістів прогнозує не просто черговий виток кризи, а її «нову якість», ще більш руйнівну, ніж кризові процеси, започатковані у 2008 році. Як це, зазвичай, буває за умов таких кризових явищ — максимально загострюється міждержавне протистояння. Цього разу епіцентром такого конфліктогенного процесу стає не лише Близький Схід, а й Північно-Східна Азія.
Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) 6 січня 2016 року, у день народження їхнього вождя Кім Чен Ина, провела термоядерне випробування. Попередні ядерні випробування 2006, 2009 і 2013 років експерти називали вибухами «ядерних пристроїв». Звісно, вибух засудили у всьому світі, пояснюючи його звичною тактикою шантажу, до якого вдається північнокорейська влада, коли бажає отримати преференції від світового співтовариства. Цього разу термоядерне випробування, здійснене владою КНДР, Сполучені Штати прогнозовано використали з метою консолідації своїх японських і південнокорейських союзників.
Ще більш напруженим відтепер є становище в зоні поділу Корейського півострова на дві ворожі держави одного корейського народу. Південна Корея використала факт північнокорейського термоядерного випробування для відновлення у повному обсязі трансляції пропагандистських радіопередач на КНДР. Північна Корея відповіла Південній тим самим. Зважаючи на жорстку міжнародну реакцію на ці кроки КНДР, можна вважати, що головною метою випробування була консолідація правлячого режиму навколо вождя Кім Чен Ина.
Правлячий північнокорейський режим, зважаючи на внутрішні економічні проблеми, намагається використати «патріотичний підйом» з метою проведення чергового раунду репресій проти незгодних із його курсом. Важливість вирішення цього внутрішньополітичного завдання, ймовірно, є такою великою, що Кім Чен Ин навіть пішов на вірогідне погіршення відносин зі своїм головним партнером — Китаєм, адже саме Пекін наразі є стороною, яка зазнає найбільших збитків від північнокорейського термоядерного «новорічного феєрверку».
По-перше, радикально погіршується військово-політична ситуація у життєво важливій для Китаю Азії, по-друге, китайські конкуренти — США, Японія і Південна Корея знову консолідувалися, по-третє, стратегічна непевність у регіоні нервує інвесторів та негативно впливає на перспективи зростання китайської економіки. Зрозуміло, що всі ці процеси мають негативний вплив і на загальносвітову ситуацію. Поки що відкритим залишається питання спроможності існуючих дипломатичних механізмів для адекватного реагування на цей кризовий збій.
Андрій МАРТИНОВ
