Проти «Ісламської держави Іраку і Леванту» зараз одночасно «воюють» кілька коаліцій. Перша коаліція на чолі зі США та більшістю країн НАТО. Минулого тижня з турецьких військово-повітряних баз почали діяти й німецькі військові льотчики. Однак наразі найбільшу активність у бойових діях на території Сирії демонструє друга коаліція за участю Росії та Ірану. Російські військово-повітряні бомбардування доповнюються наземним наступом сирійської армії, вірної президентові Башару Асаду. Нарешті третю «ісламську коаліцію» очолює Саудівська Аравія. Щоправда, саудівці одночасно задіяні в протистоянні Ірану ще й на території Ємену, який є навіть більшою загрозою для саудівської безпеки, ніж Сирія.
Такий військово-політичний розклад сил призвів до того, що зараз на території Сирії не просто відбувається війна «всіх проти всіх», а й фактично одночасно йдуть п’ять війн. Перша — між військами президента Башара Асада та визнаною Заходом поміркованою опозицією, яка складається з розрізнених загонів «Сирійської вільної армії». Друга війна розгортається між сирійською поміркованою опозицією та «Ісламською державою Іраку і Леванту». Третя — між військами Башара Асада та «Ісламською державою Іраку і Леванту». Четверта — між сирійськими курдами та загонами «Ісламської держави Іраку і Леванту». Нарешті, п’ята війна відбувається між самими радикальними ісламістами з «Ісламської держави Іраку і Леванту» та загонами «Ан-Нусра» — сирійським відгалуженням «Аль-Каїди».
Заплутаність військово-політичної ситуації в Сирії максимально ускладнює процес урегулювання. Його ефективність залежить від знаходження компромісу між усіма сторонами, які залучені до конфлікту. Поки що хисткий компроміс намагаються знайти США — з одного боку та Росія й Іран — з іншого. Формат цього компромісу втілюється у спробі скликати в Женеві міжнародну конференцію, яка має виробити алгоритм завершення протистояння між військами Башара Асада та поміркованою сирійською опозицією.
Це лише вершина айсберга протиріч, які втілені в сучасному сирійському конфлікті. Без урахування інтересів Саудівської Аравії та інших регіональних гравців, включно з Туреччиною, про остаточне врегулювання неможливо й мріяти. Але представлення цих інтересів ускладнюється відразу двома гострими лініями протистояння — між Іраном і Саудівською Аравією та між Росією і Туреччиною. Причому конфронтація ірансько-саудівська та російсько-турецька, яка віддзеркалюється на сирійському конфлікті, лише набирає обертів. Це усуває можливість відносно швидкого врегулювання сирійського конфлікту та дає підстави прогнозувати посилення його негативного впливу на сучасні міжнародні відносини.
Андрій МАРТИНОВ
