Влада Туреччини, посилаючись на шосту статтю Вашингтонського договору про колективну безпеку союзників по Альянсу, звернулася по допомогу до євроатлантичних партнерів. Заплутаність справ виявляється в тому, що США і Німеччина донедавна озброювали і здійснювали військовий вишкіл загонів курдів, які використовуються для ведення наземних бойових дій проти бойовиків «ІДІЛ», котрі мають глобальні амбіції.
Відкритим залишається питання, скільки цих курдів належить до забороненої у Туреччині Робітничої партії Курдистану. Реагуючи на їхню активність, турецька армія вперше за вісім років вторглася до Північного Іраку, намагаючись зруйнувати тренувальні бази курдів. У цьому разі об’єктивно турецька армія виступила на боці бойовиків «ІДІЛ», які воюють з цими самими курдами на сирійському фронті.
Реагуючи на ці події, Росія звинувачує союзників по НАТО в тому, що під виглядом повітряних бомбувань загонів «ІДІЛ» вони бомблять урядові війська Сирії, аби «стримувати» Росію шляхом ліквідації режиму Башара Асада. У відповідь США висловили стурбованість збільшенням російської «гуманітарної» і військово-технічної допомоги урядовим військам президента Башара Асада.
Росія наголошує, що вона завжди на боці «народу Сирії». Насправді Кремль, зважаючи на непевність ситуації на сирійському фронті, потужно зміцнив оборонні рубежі своєї військово-морської бази у сирійській провінції Латакія. Військові аналітики вважають, що у разі несприятливого розвитку подій Тартус може стати маршрутом відходу з Дамаска для Асада та його союзників.
Проте поки що урядові сирійські війська продовжують контролювати більше половини території Сирії, на якій проживає дві третини населення країни. Правда, ніхто не підраховував кількості сирійців, які за чотири роки тотальної війни залишили країну.
Тому не менш резонансним питанням порядку денного стамбульської наради НАТО стала ситуація з нелегальними мігрантами, яка стимулювала гуманітарні проблеми в Європі. Член НАТО — Угорщина заявила про готовність використати армію для стримування напливу біженців, які використовують угорську територію як транзитну зону на шляху до Австрії і Німеччини.
Осінь обіцяє непрості часи для мігрантів, тож можуть знадобитися логістичні можливості НАТО для оперативного розв’язання гуманітарних проблем із біженцями, адже активізація бойових дій усіх проти усіх на сирійських фронтах обіцяє лише збільшення кількості нужденних, які втікають від лихоліть війни.
Ця криза набуває набагато більших масштабів, ніж косовська 1998–1999 років, досвід подолання якої НАТО вже має. Однак кожна нова криза створює додаткові ризики, які вимагатимуть неординарних рішень.
Андрій МАРТИНОВ
