Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Лютий 28, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 25 Вересень 2015 21:19

В ім'я відродження української нації

Rate this item
(0 votes)

4 ЖОВТНЯ — 85 РОКІВ ВІД ДНЯ СМЕРТІ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ (ОЛЬГИ ПЕТРІВНИ КОСАЧ-ДРАГОМАНОВОЇ) (1849–1930),

УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ, ПЕРЕКЛАДАЧКИ, ОСВІТНЬОЇ ДІЯЧКИ, ЕТНОГРАФА, ФОЛЬКЛОРИСТКИ

Іс­нує ус­та­ле­на дум­ка, що ді­ти ви­дат­них ді­ячів на­уки, куль­ту­ри, по­лі­ти­ки не здат­ні сяг­ну­ти тих ви­сот, що під­ко­ри­ли їх­ні бать­ки. Є на­віть тео­рія, що ді­тям ге­ні­аль­них лю­дей не ви­ста­чає твор­чо­го по­тен­ці­алу, який при­ро­да вже ви­тра­ти­ла на по­пе­ред­ни­ків. Мов­ляв, при­ро­да від­по­чи­ває на на­щад­ках.

А ось Ольга Петрівна Драгоманова (Олена Пчілка) звично сприймається суспільною свідомістю насамперед як мати геніальної Лесі Українки, ну ще «вірші для діточок писала». Таке позиціонування радянським літературознавством та історіографією її постаті було невипадковим.

Річ у тім, що Ольга Петрівна була людиною, яка все життя присвятила справі розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім’я відродження української нації.
Ольга Петрівна була активною громадською діячкою, для багатьох — взірцем мужності, сили волі, незламності духу. Протягом усього життя вона наполегливо, безкомпромісно боролася за майбутнє відродження національної культури, за право говорити, писати й друкувати книжки рідною мовою. Неодноразово зверталася до царського уряду з вимогою скасувати заборону друку книжок та викладання у школі українською мовою.
Ця послідовна національно-патріотична позиція Олени Пчілки дратувала як царських можновладців, так і русифікаторів-більшовиків. Насилля було неприйнятним для ліберальної патріотки, й у 1920 році за антибільшовицькі публічні виступи її було заарештовано у Гадячі. Втім, минулося, й вона дивом уникла чекістських підвалів. У часи СРСР її ім’я свідомо замовчувалося, твори не видавалися впродовж 40 років, аж до початку 70-х років минулого сторіччя. Але й згодом видавці та літературознавці лише зрідка згадували про неї.
Та незважаючи на постійні утиски з боку радянської влади, Ольга Петрівна вважала своїм громадянським обов’язком ведення просвітительсько-виховної роботи. Багато енергії й таланту віддала справі виховання та освіти українських дітей, «щоб не виростали вони перевертнями, щоб звикали шанувати своє рідне».
Народилася Ольга Драгоманова 29 липня 1849 року на Полтавщині, у місті Гадячі. Ось як розповідала Ольга Петрівна про місця, де проминуло її дитинство:
«Була та гадяцька садиба на високій, крутій горі і спускалася до річки Псла. Під самим Гадячем впадає у Псьол річка Грунь і разом з водами Псла оточує великий острів з кучерявими вербами, а поза островом розстеляється зелена долина, поки не замикає її на обрію великий вічнозелений бір сосновий... Дивлячись з нашого вікна на все те поєднання гір, води і зеленощів, я завжди думала, що се чи не найкращий на всю Полтавщину краєвид, — а вона ж має так багато чудових куточків».
Олена Пчілка походила зі славетного роду Драгоманових, відомого ще за часів гетьманщини. Предки її перебували на дипломатичній службі у Богдана Хмельницького, дядько — декабрист Яків Драгоманов — помер на засланні у Сибіру. Батько Ольги Петрівни мав юридичну освіту, захоплювався літературою, писав вірші, оповідання, збирав народну творчість. У своїй юридичній практиці «держав руку «дрібноти», усяких людей козацького роду».
Дітей у сім’ї Драгоманових привчали шанувати природу, любити мистецтво. З гордістю за своїх батьків Олена Пчілка говорила, що в той темний, жорстокий час, коли повновладно панувало деспотичне право, в їхній сім’ї ні з кого не знущались, нікого не карали, і діти виростали, не бачивши ніяких диких сцен розправи сильного з підвладним, а наставляло на добрий розум їх лише спокійне і лагідне слово.
З 12 років Ольга Драгоманова навчалась у Київському пансіонаті шляхетних дівчат. Брат Михайло — видатний учений, літературний і громадський діяч — залучає її до київської «Громади» (культурно-освітньої організації ліберальної української інтелігенції). Тут вона знайомиться з композитором Миколою Лисенком, письменником Михайлом Старицьким, ученими, етнографами і фольклористами Павлом Житецьким, Олександром та Софією Русовими. До «Громади» входив також Петро Косач — тоді студент права Київського університету. З ним Ольга Петрівна познайомилась й у 1868 році взяла шлюб. Жили Косачі у Звягелі, потім у Луцьку та селі Колодязному (Ковельського повіту).
У ці роки Ольга Петрівна не сидить, склавши руки, а веде активну видавничу діяльність. Разом із Михайлом Старицьким вона підготувала і видала два випуски альманаху «Рада», з письменницею Наталією Кобринською видала жіночий альманах «Перший вінок», завдяки їй побачили світ «Співомовки» Степана Руданського.
У 1886 році виходить перша збірка поезій Олени Пчілки під назвою «Думки-мережанки», публікуються її оповідання та вірші в українському журналі «Зоря». Тут уперше починає друкуватися і юна поетеса Леся Українка.
Незадоволене існуючою системою педагогіки та шкільної освіти, насамперед відірваністю її від національного та народного коріння, подружжя Косачів виховувало і навчало своїх дітей (а їх було шестеро) самотужки. Ольга Петрівна багато зробила для розвитку їхніх здібностей, дала їм різнобічні знання: вчила музиці, малюванню, мовам, історії, заохочувала до літератури. Із вдячністю і гордістю називала Леся Українка свою матір найкращою, найрозумнішою, найталановитішою жінкою світового рівня.
Наприкінці 90-х років ХIХ століття родина Косачів переїжджає на постійне проживання до Києва. Ольга Петрівна завідує літературним відділом «Київського літературно-артистичного товариства», стає редактором і видавцем журналу «Рідний край», виступає з доповідями про українських, російських та польських письменників, пише нариси та спогади про видатних діячів української культури: Т. Шевченка, Є. Гребінку, М. Лисенка, М. Старицького, М. Драгоманова, Б. Грінченка, П. Житецького та інших.
А з 1908 року додатком до «Рідного краю» вона почала видавати щомісячний журнал для дітей, який так і називався — «Молода Україна». У 1917 році письменниця запропонувала створити при товаристві «Просвіта» комісію, яка дбала би про дітей, отже, «чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить од виховання».
Як бачимо, нинішні проблеми з національною свідомістю наших співгромадян — прямий доказ справедливості цієї тези видатної українки-просвітительки. Показово, що Олена Пчілка не була прихильницею революційних методів боротьби за соціальну справедливість, головним засобом перебудови суспільства вона вважала культуру та освіту.
«Мама не була соціалісткою, — згадувала донька Олени Пчілки Ісидора, — вважала соціалізм утопією, але демократкою вона була і на словах, і на ділі. Так само, як і ворогом соціальної нерівності мама була все життя і свої переконання висловлювала відверто не тільки в родині своїй чи серед друзів, а широко в громаді, в пресі».
Ліберально-просвітительські ідеї знайшли відображення у творчості Олени Пчілки, найбільше — в її драматичних та прозових творах, присвячених змалюванню життя та пошуків його сенсу українською інтелігенцією. Впровадження нових тем у літературу мало на меті довести цілковиту спроможність української мови в опануванні складних філософських, соціальних та суспільно-політичних явищ (всупереч твердженням деяких діячів російської та української культури, які вважали, що українська мова придатна лише для зображення побуту, природи та кохання). Українофоби всіх ґатунків і сьогодні намагаються довести комунікативну обмеженість нашої солов’їної мови. Роки минають, а «пісні» ворогів — ті самі.
Ольга Петрівна Драгоманова відома не тільки як автор віршів, оповідань, байок, публіцистичних виступів. Вона була визначним ученим-літературознавцем, етнографом, фольклористом. Їй належать такі праці, як «Українські колядки», «Український народний орнамент», «Українські народні легенди останнього часу», «Українська гумористика».
Під час революції та громадянської війни Олена Пчілка жила в Гадячі. Тут вона організувала аматорський дитячий театр, писала п’єси для дітей, редагувала місцеву газету. Потім вона переїжджає до Києва, де у 20–30-х роках працює в етнографічній та літературно-історичній комісіях Академії наук УРСР. У 1928 році за внесок у розвиток української літератури, науки та культури її обрано членом-кореспондентом АН УРСР.
В останні роки життя, коли почалися сталінські репресії проти української інтелігенції, Ольга Петрівна Косач зазнала переслідувань. Померла Олена Пчілка 4 жовтня 1930 року в Києві.
Тож довгий час про неї не писали, не друкували її творів, намагалися викреслити з історії літератури. І лише останнім часом ім’я Олени Пчілки зазвучало в шані (в статтях, телепередачах, на вечорах пам’яті), яку їй давно вже мало віддати суспільство, про оновлення якого мріяла і для якого так багато зробила письменниця.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».