Уже за два роки арабські революції змели автократичні режими у Тунісі, Лівії, поставили на межу громадянської війни Єгипет, скинули у вир кривавих громадянських війн Сирію та Ємен. Безпосереднім результатом цих змін стали мільйони біженців, які намагаються перебратися до Європи.
Чи не першою спробою стабілізації ситуації можна вважати липневу домовленість щодо іранської ядерної програми. Утім, вона поки що не ратифікована американським Конгресом, де опозиційні республіканці різко висловлюються проти самої ідеології домовленості з іранським ісламським режимом.
У свою чергу, Тегеран попередив, що Ізраїль готовий бомбувати Іран до ратифікації Конгресом США угоди про врегулювання іранської ядерної проблеми. Правда, військові експерти вважають, що таке припущення в умовах хаосу на Близькому Сході є надто ризикованим для безпеки самого Ізраїлю.
США висловили стурбованість імовірністю присутності російських військових у Сирії. У відповідь Росія відмовилася приєднатися до очолюваної американцями міжнародної коаліції, яка веде боротьбу проти «Ісламської держави Іраку і Леванту». Поясненням цього кроку Кремля стало твердження, нібито згадана коаліція воює не стільки проти ісламістів, скільки проти урядових військ Башара Асада.
Хаосу до ситуації на Близькому Сході додають масові протести у Бейруті: Ліван знову ризикує скотитися до міжконфесійної громадянської війни. У 2000 році її вдалося призупинити за рахунок хиткого компромісу, фактичного збереження встановлених у 1944 році французькою колоніальною адміністрацією Лівану конфесійних квот на політичне представництво між ліванськими християнами та мусульманами.
Відтоді мусульман стало набагато більше, ніж ліванських християн. Зараз вони претендують відповідно до демократичних принципів встановлення своєї більшості у владних інститутах Лівану. Особливо ліванських мусульман дратує параліч ліванської політичної системи, в результаті якого місцевий парламент другий рік поспіль не може обрати президента держави.
Проте найбільшу небезпеку становить поширення нестабільності на країни Центральної Азії. Цілком можливо, що заколот, влаштований минулого тижня у Душанбе колишнім заступником міністра оборони Таджикистану, є відгоміном поширення ідеології «Ісламської держави» у країнах Центральної Азії.
На відміну від Сирії, де Росія заангажована опосередковано, у Таджикистані офіційно розквартировані російські війська, які мають військовополітичні зобов’язання по Організації договору колективної безпеки. Ризик відновлення громадянської війни у Таджикистані та її поширення на сусідні центральноазійські країни також занадто великий. Внаслідок цього виникне ще один регіон безпосереднього зіткнення інтересів між США, Росію і Китаєм, що не додасть стабільності глобальній системі безпеки.
Андрій МАРТИНОВ