Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Жовтень 21, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 10 Сiчень 2020 12:49

Є у Львові музей Соломії Крушельницької

Rate this item
(0 votes)

Ми, вокалісти, — головний інструмент оркестру.
Марія Каллас

Ідеальна Аїда, найпривабливіша Баттерфляй, єдина у світі Джоконда, «оперна Дузе» та чимало інших схвальних оцінок сподобилась отримати за життя на оперній сцені Соломія Крушельницька.
Її унікальне лірико-драматичне сопрано незрівнянної краси всесвітньо відомий диригент Артуро Тосканіні вважав неперевершеним музичним інструментом. Надзвичайна привабливість та елегантність, сценічна обдарованість і витончений артистизм — усе це дано їй було від Бога.
Вона не мала потреби у покровителях і завжди прагнула бути господаркою власної долі. «Мільйонери пропонували мені, — згадувала Соломія, — збудувати окрему оперу виключно для мене...» Але вона легко відхиляла всі пропозиції руки й серця, напевно, тому, що за нею упадали, до неї «записувалися на прийом».
Видатний італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі визначив їй високе місце поруч із зірками оперної сцени, котрі панували в мистецтві на початку ХХ століття, — Карузо, Шаляпіним, Тітта Руфо та Баттістіні. При цьому він зазначав: «Однак порівняно зі своїми уславленими колегами вона виявилася набагато вищою як особистість...»

Та усе розпочиналось у селі Біла, що на Тернопільщині, де пройшло дитинство маленької Соломії, у багатодітній родині місцевого священника, отця Амвросія. Він чесно виконував свій громадський обов’язок духовного пастиря серед простого люду та кожен день спілкувався з ним.
Мати Соломії, пані Теодора, попри нестатки вміла створити нормальні умови життя для чоловіка й дітей. Вона грала на фортепіано, любила поезію, мала гарний голос і співала багато народних пісень. У родині Крушельницьких завжди панували оптимізм, затишок і сміх.
Музика в життя Соломії увійшла з раннього дитинства: у шість років вона вперше сіла за фортепіано, а заспівала змалку, тому що пісні були сімейною традицією. Саме з домашніх концертів розпочалося захоплення дівчинки вокалом, яке стало її долею. Життя своє як щедрий дар поклала вона на вівтар мистецтва.

«Тріумф щовечора? Це забагато...»
Батько усвідомлював виняткову обдарованість дочки. Восени 1891 року Соломію було зараховано до консерваторії Галицького музичного товариства. Її вчителем вокалу став знаний у Львові педагог професор Валерій Висоцький, який виховав багатьох відомих українських і польських співаків, серед яких — Олександр Мишуга, Євген Гушалевич, Микола Левицький, Яніна Королевич, Модест Менцинський та ін.
Навчання Соломія закінчила у 1893 році зі срібною медаллю й відзнакою, про що й свідчить унікальний запис, який робить честь далекоглядності її педагогів: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени...»
Того ж року Крушельницька дебютувала на сцені Львівської опери у партії Леонори в опері «Фаворитка» Доніцетті, далі був виступ у партії Сантуцци в опері «Сільська честь» Масканьї.
У цій виставі доля вперше звела її з всесвітньо відомим українським тенором Олександром Мишугою, котрий чимало допоміг порадами. Успіх у глядачів і критики, зарплата, гідна досвідчених співаків, становище примадонни — інша зупинилась би на цьому з радістю. Але Крушельницька прагнула більшого, відчуваючи недостатність своєї фахової освіти...
В одній із львівських вистав Соломію почула відома італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка порадила їхати до Італії — продовжувати навчання у визнаних майстрів bel canto. Батько взяв позичку в банку і восени 1893 року особисто повіз дочку до Мілана, де Соломія почала вчитися вокалу у відомого педагога — професора Фаусти Креспі, а урокам сценічної майстерності й міміки — у професора Конті.
Ось коли знадобилося вироблене в дитинстві вміння невтомно працювати! Щоденні уроки співу, розучування нових творів тривали по шість годин. Поряд із тим вона вивчала історію музики, літературу, мови і естетику. Після року навчання діапазон голосу Соломії розширився: з меццо-сопрано розвинувся до лірико-драматичного сопрано, що більше відповідало його природі.
Скрутне фінансове становище родини змушувало її частенько переривати навчання та погоджуватися на будь-які гастрольні турне. Але й з’являлася щаслива нагода перевірити свою вокальну майстерність та поступово вдосконалювати її.
Шлях до вершин вокального мистецтва розпочинався з невеличких провінційних міст Італії — Кремони, Брешії, Парми, Бергамо, Удіне. Саме там на неї звернули увагу місцеві оперні меломани, з’явилися перші шанувальники її таланту.
Вдалим завершенням 1895 року було підписання Крушельницькою контракту з Театром Понк’єллі Massimo в Кремоні з 10 грудня 1895-го по 28 лютого 1896 р. Перший виступ у Кремоні мав відбутися в опері Джакомо Пуччіні «Манон Леско».
Знайомство з композитором переросло у дружбу на довгі роки. Згодом, 29 травня 1904 року Крушельницька блискуче виступила в Театрі Grande у Брешії при тріумфальному відродженні опери «Мадам Баттерфляй», яка кількома місяцями раніше зазнала гучного провалу в «Ла Скала».
На згадку про ту незабутню подію безмежно вдячний композитор підписав свою фотографію «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй. Джакомо Пуччіні. Торре дель Лаго. 1904» і подарував її Крушельницькій.
Давно зацікавившись творчістю Ріхарда Вагнера, Соломія їде до Відня, до профессора Генсбахера спеціально, щоб удосконалювати свою майстерність. Це був ризикований крок для молодої співачки: щойно діставшись перших вершин у мистецтві bel canto, опановувати зовсім іншу манеру — німецьку вокальну школу, пробувати себе в партіях, на яких не один співак утратив голос...
Ризик виправдався. Згодом Крушельницька стане найвидатнішою «вагнерівською примадонною» XX століття.
З кожним роком її робочий графік ставав ще більш напруженим. Співати доводилося по чотири-п’ять разів на тиждень. Адже цього вимагала зростаюча популярність співачки у світі. Лише провідних партій нею було проспівано понад 60 — в операх Дж. Верді, Дж. Пуччіні, Ш. Гуно, Ж. Бізе, Р. Штрауса, М. Масне, П. І. Чайковського, С. Гулака-Артемовського та ін.
Наприкінці ХІХ століття вона виступала на сценах багатьох оперних театрів світу, зокрема її вітали Кремона, Удіне, Сан-Ремо (усі — Італія), Задар, Трієст (Далмація), Краків, Одеса (Російська імперія) — ось географія її гастрольних турне 1896 року. Новий рік 1897-го зустрічала вона в Одесі, де гастролювала у складі італійської трупи.
Повертаючись з Одеси, прибула до Львова, де 17 березня виступала на концерті в честь 36-х роковин смерті Тараса Шевченка. Після Львова повернулася до Італії, в Мілан, в якому звернулися до неї представники компанії Grand compania de l’opera lirica italiana з пропозицією підписати контракт на п’ятимісячні гостинні виступи у Чилі, в Сантьяго (Театр Municipale).
А після повернення до Італії Крушельницьку запросили виступити в Бергамо на концерті з нагоди 100-річчя від дня народження композитора Гаетано Доніцетті. Тоді ж розпочалася її співпраця з Великим театром у Варшаві, на сцені якого виступали тоді Карузо, Баттістіні та інші уславлені співаки.
Приїжджала вона й до Санкт-Петербурга та навіть співала в Зимовому палаці. Як завжди, вона закінчила свій виступ українськими піснями. І коли сам імператор Микола ІІ запитав «італійську примадонну», що це за пісні і якою мовою вона їх співала, — відповіла: «Це — пісні мого народу, українські пісні...»

І ця круговерть не вщухала протягом років...
Від такого шаленого темпу гастролей у неї накопичувалося почуття величезної втоми, яке, врешті-решт, змусило Соломію залишити оперну сцену.
«Життя оперної артистки трохи нагадує режим атлетів: дисципліна в усьому, — строгий розклад годин, поміркована їжа, заборона давати волю своїм забаганкам...» — згадувала артистка. Ось такий аскетизм не дуже нагадує життєві пріоритети розманіженої примадонни, чи не так?
Одного разу у її життя увійшов чоловік: Соломія звернулася до адвоката Чезаре Річчоні, який допоміг їй в одній справі...

Останній спів Соломії
А було так. Під час її гастролей у Неаполі 1906 року сталося виверження вулкана Везувій, що отруїло атмосферу в місті. Лікар театру через небезпеку для голосових зв’язок співаків порадив їй залишити Неаполь. Співачка була змушена перервати контракт із театром та повернутися у Віареджо, де її викликали до суду за порушення контракту.
Там Крушельницька познайомилася з інтелігентним, культурним чоловіком, знавцем і шанувальником музики, а в 1910 році одружилася з ним. Нарешті вона знайшла своє сімейне щастя, маючи поруч людину, котра не просто була в захваті від неї як славетної примадонни, а й глибоко розуміла і поважала її, забезпечувала їй домашній затишок.
Омріяний дім знайшла вона у Віареджо, райському куточку на Тосканському узбережжі Лігурійського моря, у триповерховій віллі «Саломеа». Вона дуже любила це «місто, яке було створено для неї». На першому поверсі була велика кімната з фортепіано й нотною бібліотекою, на стінах — картини, портрети Соломії пензля відомих художників.
Їх вілла перетворилася на справжній мистецький осередок, який відвідували родичі й друзі. Серед них — композитори Джакомо Пуччіні, Руджеро Леонкавалло, актриса Елеонора Дузе, письменниця Грація Деледда і відомі партнери співачки — баритони Джузеппе де Лука, Тітта Руффо, тенор Альфредо Касілья та ін.
Останнім виступом у Неаполі, в Театрі San Carlo, 1920 року Соломія раптово перервала свою блискучу оперну кар’єру та залишила сцену. Між тим творчий потенціал примадонни не був вичерпаний, навпаки, це був етап, коли її унікальний талант поєднався з багаторічним досвідом.
Однак з 1923 року вона розпочала концертну діяльність як камерно-вокальна виконавиця. Співала сімома мовами — італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською і російською.
По смерті чоловіка вона вирішила повернутися на Батьківщину. В серпні 1939 pоку, напередодні Другої світової війни, всупереч порадам друзів і відмові італійського уряду видати їй закордонний паспорт вона таки повернулася до Львова, де мала власний будинок.
Після сяючого сонцем і щастям Віареджо її зустрів похмурий Львів, невдовзі геть змертвілий після радянського «визволення». Її будинок на той час уже конфіскували, залишивши всесвітньо відомій примадонні лише крихітні кімнатки.
Пастка зачинилася: повернутися до Італії Соломії не дозволяли, радянського громадянства не давали. Лише після того як Крушельницька продала свою улюблену віллу «Саломеа», де пройшли її найщасливіші роки в Італії, і віддала всі кошти на користь держави, її визнали «своєю».
Останні роки життя Соломія Крушельницька викладала у Львівській консерваторії імені М. В. Лисенка, стала професором. Вона була унікальним педагогом: на заняттях-лекціях багато співала сама, виправляла помилки учнів власним виконанням.
Як викладач Соломія Амвросіївна мала щороку давати звітний концерт. Останній її виступ відбувся наприкінці 1949 року, коли їй було вже 77 років. Невеличкий зал Львівської філармонії не міг умістити всіх охочих. У залі було пригашено світло.
Похилого віку сива худенька жінка вийшла на сцену, трохи накульгуючи, з паличкою в руках, зупинилася біля фортепіано... І раптом сталося диво: перші акорди ніби повернули їй молодість! Голос звучав сильно, постать стала рухливою, пружною — молодою, пломеніли очі, які підкорювали колись тисячі глядачів у різних країнах світу...
Мало хто з глядачів знав, що співачка хвора на рак горла. Можна тільки здогадуватись, якою ціною давався їй той останній спів. Співала Соломія той вечір багато і, як завжди, закінчила концерт виконанням українських пісень.
Серце Соломії Крушельницької зупинилося 16 листопада 1952 року. Поховано її на Личаківському кладовищі у Львові. На могилі, яка має назву Sole mio, її спокій охороняє юний скорботний янгол із лірою. «Душа, смертельно хвора на красу, не помирає — просто кам’яніє», — казали древні...

Володимир СКРИНЧЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».