Начальник відділу кадрів сказав коротко: «Нам такі не потрібні». Так я і потрапив на завод, у СКБ», — згадував Яків Айзенберг в одному зі своїх інтерв’ю.
Айзенберг отримує розподіл у СКБ п/с 201, основним завданням якого була розробка і супровід серійного виробництва апаратури систем управління для ракет малої і середньої дальності.
У 1959 році на базі цього СКБ було створено ОКБ-692, відоме харків’янам як «67-й абонентський ящик» — згодом ВАТ «Хартрон».
Молодий інженер швидко увійшов до ядра колективу. У грудні 1960 року в ОКБ був організований комплекс теоретиків, що визначали вигляд усіх систем управління, що розроблялися на підприємстві. Айзенберг входить у цю групу, а потім понад чверть століття очолює її.
Одним із найважливіших досягнень фахівців ОКБ у 60-х роках стала розробка системи управління для бойової ракети 8К67, що має три типи бойового оснащення, високий ступінь автоматизації пуску і унікальні на той час тактичні можливості.
У 1967 році роботи по комплексу 8К67 були завершені і ракета була прийнята на озброєння. За цю роботу кільком працівникам підприємства, в тому числі начальнику теоретичного відділення Якову Айзенбергу, було присуджено Ленінську премію.
До речі, саме створений на базі цієї розробки варіант ракети з орбітальною головною частиною для доставки ядерного заряду дуже великої потужності мав на увазі Микита Сергійович Хрущов, коли говорив про «кузькіну матір» і стукав черевиком по трибуні на сесії ООН.
У середині 60-х, коли стало ясно, що принцип побудови систем управління на основі аналогових і дискретних лічильно-обчислювальних пристроїв не має перспективи подальшого розвитку, саме Яків Айзенберг став ініціатором вивчення проблеми застосування цифрових обчислювальних машин. Результати проведених досліджень показали, що технічний рівень підприємства дозволяє створити за короткий час власну бортову ЦОМ.
Уже в 1968 році був випробуваний перший експериментальний зразок ЦОМ, а в 1971 році вперше в СРСР був проведений успішний запуск ракети із системою управління на базі ЦОМ.
Впровадження цифрових обчислювальних машин спочатку у бортовій, а потім і у стартовій апаратурі поклало початок створенню нового покоління систем управління для ракетно-космічної техніки.
Важливою віхою у розвитку ракетної техніки стало створення у 70-х роках колективом розробників ОКБ під керівництвом Якова Єйновича Айзенберга так званого електронного пуску — системи моделювання руху ракети і реакції системи управління на вплив основних збурюючих факторів. Розробники електронного пуску були удостоєні Державної премії УРСР.
Складно просто перерахувати всі проекти і розробки, в яких за сорок із гаком років роботи на «Хартроні» брав участь Яків Айзенберг. Серед найбільш відомих проектів, у які вкладено напружену працю Айзенберга і керованого ним колективу, — збірка на орбіті комплексу «Мир», старти найдосконалішої у світі стратегічної ракети SS-18 («Сатана»), надважкої ракети-носія «Енергія», створення і запуск функціонально-вантажного блока «Зоря», яка поклала початок будівництва нової Міжнародної космічної станції.
За спогадами колег, Айзенберг присвячував роботі всього себе, 12-годинний робочий день був для нього нормою. У рідкісні хвилини відпочинку він вдавався до читання — спеціальної літератури, праць з філософії і теології, любив фантастику і детективи. А його іскрометний гумор міг розрядити будь-яку напружену обстановку.
Яків Айзенберг створив на «Хартроні» наукову школу, в якій виросло 5 докторів і 76 кандидатів технічних наук. Для проведення теоретичних розрахунків і моделювання систем управління під його безпосереднім керівництвом було створено найпотужніший обчислювальний центр в Україні.
Для підготовки молодих фахівців із тематики підприємства з ініціативи Якова Айзенберга були створені спеціальні кафедри у провідних вузах міста, а сам він завідував кафедрою і читав лекції. Він — автор численних наукових праць і понад 75 винаходів.
Заслуги Якова Айзенберга у розвитку ракетно-космічної науки і техніки відзначено Ленінською та Державною преміями СРСР і УРСР, преміями імені В. М. Глушкова і В. Н. Челомея. Він удостоєний звання заслуженого діяча науки і техніки України. Айзенберг був членом ряду українських, зарубіжних та міжнародних академій і наукових товариств.
Яків Айзенберг був не тільки видатним ученим і конструктором, а й керівником підприємства. З 1990 року Яків Єйнович був генеральним конструктором — генеральним директором «Хартрону», а з 1995-го — головою правління і генеральним конструктором підприємства.
Період його директорства припав на час розпаду СРСР і розвалу радянської ракетно-космічної галузі. Підприємства, котрі ще зовсім недавно визначали військову і технологічну міць країни, відразу виявилися незатребуваними, були згорнуті перспективні проекти, з галузі йшли унікальні фахівці.
У той же час величезний інтерес до надсекретного ще нещодавно «Хартрону» проявляли іноземні фахівці. За кілька років налагодження міжнародних контактів підприємство отримало світове визнання, яскравим свідченням чого є запрошення «Хартрону» для участі у проекті створення Міжнародної космічної станції.
Американська компанія «Вестінгауз», провівши аналіз українського ринку і потенційних можливостей підприємств України випускати високонадійну продукцію, обрала «Хартрон» для вирішення завдань щодо підвищення безпеки роботи АЕС України, після чого створила з ним спільне підприємство «Вестрон».
У найскладніший для української економіки період Айзенберг першим у країні виступив із пропозицією на державному рівні випробувати на «Хартроні» технологію реструктуризації підприємства ВПК й адаптувати його до умов ринкової економіки.
Під його керівництвом була проведена реструктуризація і акціонування «Хартрону», розпочато освоєння нових напрямків діяльності — розробка і виробництво обладнання для об’єктів енергетики, залізничного транспорту та інших галузей народного господарства.
Звичний для Айзенберга ритм роботи був порушений катастрофою. У жовтні 2000 року автомобіль, в якому Яків Єйнович їхав до Києва, неподалік від міста Валки врізався у дерево. Айзенберг отримав струс мозку, переломи ключиці та ребра, довгий час він перебував на лікуванні у Харківській обласній лікарні у відділенні нейрохірургії.
Кажуть, що навіть у забутті він весь час марив про ракети. Після виходу з лікарні він уже не зміг повернутися до такої напруженої діяльності, як раніше. У січні 2002 року подав у відставку і виїхав до Ізраїлю, де жили його дочка і син.
Часто телефонував на «Хартрон», цікавився життям колективу, писав книгу спогадів. Уже в Ізраїлі лікарі виявили у нього рак, який і став причиною смерті. Похований Яків Айзенберг у місті Раанана, в 70 кілометрах від Тель-Авіва.
