Почнемо з того, що позавчора Кабінет Міністрів України вніс зміни до порядку в’їзду на півострів та виїзду з нього, про це йдеться в оприлюдненій урядовій постанові. Зокрема, згідно з новими правилами до Криму можна в’їжджати іноземним журналістам і правозахисникам, членам міжнародних неурядових організацій. Іноземні журналісти повинні отримувати спеціальний дозвіл за погодженням із Міністерством інформаційної політики України. А правозахисники та представники міжнародних неурядових організацій можуть в’їхати на півострів за погодженням із МЗС.
Також у переліку підстав для дозволу в’їзду в Крим іноземним громадянам з’явилися проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи задоволення релігійних потреб. І найголовніше на сьогодні — участь у заходах Меджлісу кримськотатарського народу.
Навряд чи хтось ризикне заперечувати той факт, що всі згадані новації безпосередньо пов’язані з подіями навколо півострова останнього тижня. Втім, якими б не були нинішні урядові рішення, варто спробувати дати відповіді на кілька важливих запитань, котрі просто-таки витають у суспільстві, починаючи з першого дня реальної продовольчої блокади півострова.
Отже, навіть попри те, що організатори акції переконують, мовляв, блокада є необхідним явищем і неодмінно ускладнить життя окупантам, серед пересічних українців то тут, то там звучить побоювання за життя рядових мешканців півострова, чимало з яких не підтримують російської окупації і залюбки повернулися б до колишніх, українських, реалій.
Більшість експертів схиляються до думки, що з голоду громадяни, котрі мешкають на анексованій території, не помруть, як і від потенційного переохолодження. За останній рік окупаційний режим уже встиг налагодити постачання до Криму і товарів, і певних послуг. Що, безумовно, знижує ефективність застосування блокади, але аж ніяк не робить її непотрібною.
Наступне запитання, що протягом цього тижня було на слуху в суспільстві: якими будуть економічні втрати самої України від радикальних дій?
Україна справді втрачає частину свого ринку збуту, але у загальнодержавному масштабі ця втрата для країни не є дуже болючою. Ще до окупації частка Криму становила усього два відсотки від українського ВВП. А після анексії, за різними даними, коливалася в межах 0,5–0,8%. Пережити подібну втрату економіка країни зможе. Набагато більше втратять ті підприємства, які були орієнтовані на виробництво і постачання продукції саме на територію півострова. Проте таких у загальнодержавному масштабі — одиниці.
Розпочинаючи настільки масштабну акцію, варто було б замислитися й над тим, чи матиме вона тривале продовження? За словами лідера Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, зараз відбувається лише перший етап акції. І не виключено, що на других її етапах головним буде припинення поставок електроенергії.
Цілком імовірно, що енергетична блокада почнеться вже в жовтні. Не слід забувати, що в «Укрнафтагазенерго» ще влітку попереджали: у випадку виникнення дефіциту електроенергії окупований Крим доведеться залишити без енергії. За умови нестачі вугілля або за дуже холодної зими відключення півострова Крим від електроенергії буде вимушеним, щоб не допустити розвалу енергетичної системи України як такої.
Звідси випливає наступне, не менш болюче запитання: чи зашкодить це півострову? Звичайно, безболісно подібні кроки минути не можуть, однак і надміру переоцінювати їх не треба. Експерти вказують на те, що окупаційна влада працює над тим, аби зменшити залежність території Криму від українського енергозабезпечення: до грудня поточного року вона планує прокласти підводний енергокабель, який забезпечуватиме півострів електроенергією з Краснодарського краю.
Окрім того, під Севастополем розпочато роботи з будівництва теплоелектроцентралі. Повністю вивести Крим із залежності від енергозабезпечення з України це не допоможе, але залежність буде зменшено. І ще одне: згадані роботи тривають уже не перший місяць. Відтак, поставляючи сьогодні енергію в Крим, Україна де-факто лише допомагає окупантам безболісно закінчити розпочаті плани.
Доводилося чути цілком резонну думку, мовляв, за шаленого пропагандистського тиску з боку Росії кримчани уже незабаром почнуть масово скаржитися на Україну за її дії в міжнародні інституції.
Скоріше за все, знайдуться люди, які будуть подавати подібні позови. Але тут позиція нашої держави — стовідсотково виграшна: за міжнародним законодавством відповідальність за життя і благополуччя людей на окупованих територіях несе країна-окупант. А Україна, хто б там що не говорив, не має фізичної можливості контролювати те, що відбувається на окупованій території.
Нарешті останнє й головне запитання зводиться до того, чим же може закінчитися нинішня продовольча блокада і чи отримають люди, котрі її розпочали, бодай якийсь проміжний результат?
Звісно, ця дилема є найскладнішою і однозначної відповіді тут не дасть навіть найсміливіший прогнозист. Утім, експерти висловлюють припущення, що блокада з боку України може або спровокувати агресора на подальші дії проти України, або змусить його сідати за стіл переговорів. Як то, зрештою, уже рік відбувається з Донбасом. Худо-бідно, однак якийсь «напівдіалог» тут триває починаючи з вересня 2014-го.
Хай там що говорять у Кремлі, але силовий сценарій тамтешньому режиму навряд чи до душі. Якщо ж окупант почне про щось домовлятися, то політичне керівництво України отримає інструмент впливу, завдяки якому зможе висувати власні умови.
Звісно, це не означає, що Крим буквально за кілька місяців повернеться під українську юрисдикцію, проте якісь порухи до цього стануть помітними. А це означає, що нинішня акція, розпочата кримськими татарами, не повинна минутися безслідно. Принаймні, дуже хочеться в це вірити.
Ярослав ГАЛАТА