Проте Голодомор серед цих катаклізмів посідає особливе місце, адже історія людства не знає прецедентів, коли б влада заради досягнення своїх політичних цілей свідомо виморила голодом мільйони своїх громадян, в тому числі дітей. Навіть німці не додумалися до такого!
Щоб читач краще зрозумів масштаби трагедії, зішлюся на статистику. Так ось, Перша світова війна, яка тривала 4 роки, забрала життя у 1,5 мільйона українців, Друга світова тривалістю понад 5 років — 8 мільйонів наших співвітчизників. Голокост — геноцид єврейського народу — тривав 11 років і коштував життя більш як 6 мільйонам євреям. Голодомор теж загнав у могили мільйони українців. І це лише за рік!..
— Зараз деякі політики стверджують, що наша держава навмисне завищує кількість жертв, намагаючись таким чином викликати у світової громадськості співчуття...
— На превеликий жаль, в Україні є багато людей, яких інакше, як манкуртами, а то й, вибачте, моральними покидьками, не назвеш. Бо яких ще слів можуть заслуговувати ті, хто так цинічно бреше, зневажаючи пам’ять невинно убієнних голодною смертю? Вони не просто паплюжать історію свого народу, а й ллють воду на млин наших недругів.
— Кого маєте на увазі, Лесю Степановичу?
— Росію, кого ж іще? Це — єдина країна у світі, яка вустами своїх керманичів відкидає всі звинувачення на адресу компартійної верхівки у тому, що вона влаштувала в Україні штучний Голодомор, який, до речі, 23 країни світу визнали як геноцид українського народу. Це зробили навіть ті з них, які перебувають за тисячі кілометрів від нас, зокрема США, Канада.
— Чому ж Росія так уперто відкидає всі звинувачення? Звинувачують же не Росію, а Радянський Союз, влада якого принесла багато лиха і російському народу...
— Так, там вона теж накоїла чимало, але на офіційному рівні в Росії про це тепер воліють не згадувати, акцентуючи увагу своїх громадян на «об’єктивних труднощах того періоду». Не забувайте також, що РФ оголосила себе правонаступницею СРСР. А коли так, то і вона певною мірою має нести відповідальність, принаймні моральну. Свого часу ФРН, усвідомлюючи моральну відповідальність за дії гітлерівського режиму, виплатила грошові компенсації тим, хто перебував у концентраційних таборах, кого насильно вивезли до третього рейху на примусові роботи.
— Прихильники радянського режиму кажуть, що не існує жодного документа за підписом Сталіна чи інших найближчих його сатрапів, у якому б ішлося про цілеспрямоване винищення українців голодом, визначалися плани з необхідної кількості знищених...
— Йосип Сталін — генеральний секретар ЦК ВКП (б), Вячеслав Молотов — голова радянського уряду, Лазар Каганович — голова надзвичайної хлібозаготівельної комісії та сільськогосподарського відділу ЦК і Станіслав Косіор — генеральний секретар ЦК КПУ (б) були натхненниками й ідеологами Голодомору. Звичайно, що їхніі колеги з верхівки партії не могли перечити старшим товаришам, знаючи, яка доля їх спіткає.
Нагадаю, що у 1932 році Сталін відрядив Молотова до України для «посилення заходів щодо заготівлі хліба». Незабаром з’явилася постанова «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», підписана Сталіним, Косіором і Чубарем (голова Ради Міністрів України). Один з її пунктів вимагав «організувати вилучення хліба, що його розікрали під час косовиці, обмолоту та перевезень».
Восени 1932 року в Україну прибув ще один ставленик Москви — заступник голови ОДПУ СРСР з особливими повноваженнями по УРСР Балицький. Він, тільки-но зійшовши з потяга, видав наказ № 1, в якому йшлося про те, що в Україні «організовано саботаж хлібозаготівель та осінньої сівби, масові крадіжки в колгоспах і радгоспах, терор стосовно найбільш стійких і витриманих комуністів та активістів на селі, перекидання десятків петлюрівських емісарів» для зриву завдань радянського уряду.
«Найголовніше зараз Україна. Справи на Україні вкрай погані. Погано по партійній лінії. Кажуть, що у двох областях України майже 50 райкомів висловилися проти плану по заготівлі хліба, визнавши його нереальним. В інших райкомах справи, як стверджують, не кращі. На що все це схоже? Це не партія, а парламент, карикатура на парламент.
Якщо не візьмемося тепер за виправлення становища на Україні, Україну можемо втратити. Майте на увазі, що Пілсудський не дрімає, і його агентура на Україні в багато разів сильніша, ніж думає Реденс чи Косіор. Майте також на увазі, що в Українській компартії (500 тисяч чоловік, ха-ха) є немало (так, немало) гнилих елементів, свідомих і несвідомих петлюрівців, нарешті — прямих агентів Пілсудського.
Як тільки справи стануть гірше, ці елементи відразу відкриють другий фронт у середині партії, проти партії. Найгірше це те, що українська верхівка не бачить цих небезпек. Так далі не може тривати».
Це — витяг із листа Йосипа Сталіна до Лазаря Кагановича — такого ж ката українського народу. Одне лише це послання дає відповідь на запитання щодо винуватців загибелі мільйонів синів і доньок нашого народу. Цей лист — прихований наказ про початок широмасштабної кампанії зі знищення українського селянства. Яке ще потрібно підтвердження?..
Звісно, що в Україні знайшлося чимало своїх катів, які з великим ентузіазмом виконували будь-які забаганки кремлівських вождів. Наприклад, секретар ЦК КПУ (б), перший секретар Дніпропетровського обкому партії Хотаєвич восени 1932 року, виступаючи перед активістами, які відправлялися на села для вилучення хліба, заявляв:
«Ваше завдання — дістати збіжжя всіма способами. Видушіть його з них, де б вони його не заховали — із печей, з-під ліжок, з льохів чи із задвірків. Ви, партійні бригади, мусите навчити село, що означає більшовицька рішучість. Збіжжя мусите знайти — і ви його знайдете! Не бійтеся вживати крайніх заходів. За вашою спиною стоятиме партія. Цього жде від вас товариш Сталін. Це боротьба на життя чи на смерть. Краще зробити забагато, ніж замало.
Між селянином і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої впертості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!»
Вам це не нагадує заклики Адольфа Гітлера до солдатів, що відправлялися у «визвольний похід» на Схід? Фюрер теж стверджував, що за ними — він, вождь німецького народу і за всі їхні неподобства відповідатиме особисто.
— Яку мету переслідував Сталін і його поплічники, влаштувавши Голодомор?
— Нині про це мало хто знає, але спротив українців радянській владі тривав до початку 30-х років: у різних куточках України час від часу спалахували селянські повстання, учасники яких нищили компартійних активістів, колгоспне майно. Згадайте хоча б той же Холодний яр!..
Потрібно було приборкати селянство, покласти його на коліна, позбавивши українського селянина прагнення до волі, бути господарем на своїй землі. Голодомор виявився досить удалою акцією: після 1933 року практично не було ніяких повстань. А Кремль дав зрозуміти, хто є господарем на українській землі...
— У ті страшні роки цілі села заносилися на так звані чорні дошки. Що це значило для їх жителів?
— На них потрапили мешканці майже 800 районів, сіл, колгоспів і радгоспів, де проживали сотні тисяч людей, які, на думку влади, повільно здавали хліб. Всі вони опинялися в жорсткій блокаді, зокрема ніхто не міг покинути межі свого населеного пункту. Іншими словами, вони, відрізані від усього навколишнього світу, були приречені на голодну смерть.
— Як нинішнє українське суспільство ставиться до тих страшних подій 1932–1933 років? Коли вперше в Україні прозвучала тема Голодомору?
— Протягом 55 років ніхто не смів вголос говорити про штучне винищення українців, а хто порушував табу на цю тему, опинявся в буцегарні або ж у психлікарні. Звісно, що ті люди, які пережили це страхіття, пам’ятали про нього. Більш того, ділилися спогадами зі своїми дітьми, онуками. Та все це робилося неофіційно. А офіційно факт Голодомору був визнаний аж у 1987 році. І зробив це... Володимир Щербицький, на той час перший секретар ЦК КПУ, в одній зі своїх доповідей на партійному з’їзді.
— Не побоявся повторити долю свого попередника Петра Шелеста, якого за вільнодумство відправили у відставку?
— Ні, надворі набирала обертів перебудова і Михайло Горбачов дозволив народу знати правду про своє минуле, але, на жаль, дозовану. Та незабаром цей процес вийшов з-під контролю, і люди торопіли від того, про що дізнавались.
— У 2009 році СБУ за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932–1933 роках порушила кримінальну справу. Яка в цьому була необхідність, адже й так весь світ знав про злочини сталінського режиму проти українського народу?
— Порушуючи кримінальну справу, наша спецслужба керувалася насамперед нормами не лише українського законодавства, а й багатьма міжнародними угодами, які є частиною кримінального права України. Це, наприклад, Конвенція ООН 1948 року щодо запобігання геноциду та покарання за нього, Європейська конвенція 1950 року про захист прав людини, Конвенція ООН про незастосування строку давності до воєнних злочинців і злочинів проти людяності.
Розслідуючи цю справу, слідчі допитали майже дві тисячі свідків, вивчили близько п’яти тисяч документів і встановили 857 місць масових поховань жертв Голодомору, провели історико-правові, демографічні, медичні експертизи. Не переповідатиму всіх нюансів слідства, а скажу лише, що врешті-решт було ухвалено рішення про порушення кримінальної справи щодо Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря, Хотаєвича, яких Апеляційний суд міста Києва визнав головними винуватцями Голодомору.
Судді, спираючись на висновки фахівців від медицини, дійшли також висновку, що у багатьох людей під час Голодомору відбувався злам психіки. Існує чимало свідчень про випадки канібалізму, коли батьки поїдали своїх дітей, навмисно вбиваючи їх. Хіба адекватні люди могли так чинити? Але винні у цьому насамперед комуністичні вожді, довівши громадян до такого стану.
— З дня проголошення Україною незалежності минуло 23 роки. Скажіть, Лесю Степановичу, за цей час щось змінилось у ставленні українців до Голодомору?
— Із кожним роком кількість тих, хто вважає його свідомим знищенням українського народу, передусім селянства, збільшується. Приміром, соціологічні дослідження, проведені торік, засвідчили: 66% українців Голодомор 1932–1933 років вважають геноцидом.
Восени минулого року — в День вшанування пам’яті жертв Голодомору — я відвідав Меморіал, побудований на їх честь. І був приємно здивований величезною кількістю людей. Переважна більшість — молоді люди, які, незважаючи на погану погоду, прийшли, щоб уклонитись пам’яті своїх дідів і прадідів!
— Україна вшанувала пам’ять загиблих у ті страшні роки від голоду: в багатьох містах і селах в пам’ять про них зведено пам’ятники. Водночас досі стоять пам’ятники і їхнім катам, а вулиці носять імена тих, хто морив людей голодом...
— Я знаю про це. Вважаю, що вулиці імені Чубаря, Косіора та інших видатних діячів «партії і радянської держави», руки яких по лікті у крові українського народу, — це не що інше, як знущання над пам’яттю тих, хто помер мученицькою смертю, не маючи крихти хліба.
Ін­тер­в’ю про­вів Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ
Фо­то надано автором