В одному з інтернет-видань наводиться такий витяг із книги істориків Сенке Нейзеля і Харальда Вельцера, яку вони написали на основі записів розмов узятих у полон німців. «Фельберт: «Ви знаєте, куди везли євреїв?» Кіттель: «Так». Фельберт: «Їх туди забирали систематично?» Кіттель: «Так...» Фельберт: «А що робили з дітьми?» Кіттель (збуджено): «Вони брали трирічних дітей за волосся, піднімали в повітря, стріляли в них, а потім кидали... Я був присутнім при цій сцені»».
В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстоку форму. Біля багатьох наших міст, сіл, селищ знаходяться «ями» — яри, куди зганяли і розстрілювали чоловіків, жінок, дітей. У Києві — це Бабин Яр, який вписано в історію Другої світової війни поряд із Бухенвальдом, Майданеком, Треблінкою. За оцінками українських учених, в Бабиному Яру розстріляно 150 тисяч євреїв — не тільки киян, а й жителів інших міст.
Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах і селах України. Євреїв убивали тільки за факт національної належності, а не за якісь дії. Ну чим загрожували нацистам тримісячна дитина — наймолодша жертва Бабиного Яру — чи сторічна єврейська бабуся — найстарша серед розстріляних?
За даними історика Наталії Сугацької та інших дослідників, на окупованій території України загинула найбільша кількість євреїв СРСР — понад 1 млн 500 тис. осіб; за роки Другої світової війни єврейська громада України була знищена нацистами більш ніж на 2/3. Крім того, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі — у таборах смерті Освенцім, Майданек, Треблінка та інших.
Та жертв Голокосту «мучив і вбивав не тільки ворог, а й те, що ми називаємо мовчанням і байдужістю світу» — свідчив колишній в’язень Освенціма, лауреат Нобелівської премії Елі Візмель на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, присвяченій 60-й річниці визволення в’язнів нацистських концтаборів.
«Жахлива катастрофа, яка травмувала історію, — продовжував він, — назавжди змінила людське уявлення про відповідальність стосовно інших людей. І сумним, жахливим є той факт, що якби західні держави втрутилися в той час, коли Гітлер окупував Чехословаччину і Австрію; якби Америка прийняла більше біженців з Європи; якби Британія допустила більше євреїв у Палестину, нині Ізраїль, — їхню споконвічну землю; якби союзники розбомбили залізниці, що ведуть у Біркенау, у той час, коли туди прямували угорські євреї, котрих убивали по десять тисяч на день, — тоді нашої трагедії можна було б уникнути чи бодай — і це вже напевно — скоротити її масштаби».
Не можна забувати і про те, що здійсненню «Плану Ванзее» сприяли колабораціоністи (колабораціонізм — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників); місцеві поліцаї, яких німці використовували для організації та особистої участі в погромах, грабежах і вбивствах єврейського населення; доноси та видача євреїв нацистам тими громадянами, які хотіли прислужитися німцям, будучи впевненими в їхній перемозі.
І, безперечно, ми маємо вклонитися тим, хто, ризикуючи своїм життям, рятував представників народу, приреченого керівництвом третього рейху на знищення, тим, хто продемонстрував усім нам, що в усіх національностей, в усіх країнах є люди високої моралі і честі, яким притаманний найвищий рівень відповідальності за життя інших людей. Їх нині називають «Праведниками народів світу»...
Нагадаю: титулом «Праведники народів світу» Держава Ізраїль відзначає не євреїв, які під час Голокосту ризикували життям задля порятунку євреїв та членів їхніх сімей. Відзнака запроваджена за рішенням Кнесету разом із заснуванням Яд ва-Шема — Національного меморіалу жертвам Голокосту. Особа, відзначена як Праведник народів світу, отримує в нагороду іменну медаль, почесний сертифікат і право додати своє ім’я до написаних на Стіні Честі в Саду Праведників.
Звання «Праведників народів світу» отримав 2441 українець. За їх кількістю Україна посідає четверте місце у світі, поступившись Польщі, Нідерландам і Франції. Звичайно, наших співвітчизників, які рятували євреїв і циган, тисячі й тисячі. Праведниця Ольга Дроздова розповідала в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, що в Києві діяла ціла підпільна організація «Арсеналець», яка займалася порятунком євреїв. Там виготовляли документи, згідно з якими євреї ставали українцями та росіянами. У селі Яруга (Могилів-Подільський район, Вінницька область) рятувала євреїв уся українська громада: єврейські сім’ї розподілили між українськими, які відповідали за те, щоб вони мали де сховатися на випадок облав чи несподіваних нальотів жандармерії і могли прохарчуватися.
Збір матеріалів про людей, які рятували євреїв під час війни, триває. Безперечно, з часом кількість українців, які поповнять список Праведників народів світу, збільшиться. Крім того, в нашій державі присуджуються звання «Праведник України» і «Праведник Бабиного Яру». Це дуже важливо. Але найважливіше винести урок із трагедії Голокосту — не допустити повторення геноциду.
«Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв із числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість», — йдеться в резолюції Генеральної Асамблеї ООН.
Довідково. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту — пам’ятна дата, запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року (Резолюція № 60/7). Відзначається щорічно 27 січня.
Оголосивши 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту, Генеральна Асамблея ООН закликала держави-члени розробити просвітницькі програми, щоби наступні покоління зберегли пам’ять про цю трагедію з метою запобігання в майбутньому актам геноциду і охороняли як пам’ятки історії місця, де відбувалися масові вбивства євреїв.
Уперше Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначили в усьому світі у 2006 році. Проте деякі країни відзначали цей день і раніше.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру» на державному рівні Україна вперше відзначила Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту у 2012 році.
З 2004 року в Україні на державному рівні також щорічно відзначається Міжнародний день голокосту ромів (2 серпня).

Людмила ШЕРШЕЛЬ, Укрінформ