Нерідко такий документ є і в бармена, який готує коктейлі, чи в продавчині на лотку в супермаркеті. І там ці молоді люди опинилися не тому, що закрилось їхнє підприємство, як це було у 90-х, а через те, що отримали непотрібну професію.
Звинувачувати в цьому лише самих випускників та їхніх батьків не варто. Тренд на тотальне здобуття вищої освіти держава не зупиняла роками. Тому сьогодні тільки близько 14% (за іншими даними — 20%) випускників шкіл здобувають професійну освіту, решта — орієнтується на отримання вищої.
І це при тому, що в Європі, на яку ми звикли орієнтуватися, в середньому 40% випускників закладів середньої освіти отримують професійну освіту, а в таких країнах, як Чехія, Хорватія, Австрія та Фінляндія, цей показник сягає 70 і більше відсотків.
Врешті й українська влада збагнула, що з цим щось треба робити, і почала наводити лад. Скорочують (не без спротиву) кількість так званих вишів, узялися й за нижчу ланку — професійно-технічну освіту.
12 червня 2019 року уряд схвалив концепцію «Сучасна професійна (професійно-технічна) освіта», якою визначено ключові напрями реформування галузі до 2027 року. У документі йдеться про передачу управління та фінансування на місця, створення мережі центрів досконалості, нові стандарти освіти та модернізацію інфраструктури.
За словами міністра освіти і науки Лілії Гриневич, у концепції виписано реальні кроки та механізми для оновлення профтехосвіти, які допоможуть вивести її на інший рівень, зробити привабливою для молоді, а також дадуть поштовх професійному розвитку педагогів.
— Реформа супроводжуватиметься не лише масштабною модернізацією інфраструктури, — наголосила очільниця відомства, — а й зміною стандартів та навчанням майстрів і вчителів, що викладають у профтехах. Зараз ми маємо близько 180 навчально-практичних центрів у всій країні, на базі яких учні можуть працювати із сучасним обладнанням, а заклади — проводити підвищення кваліфікації та заробляти додаткові кошти. Але цього недостатньо, щоб забезпечити нашу економіку якісними фахівцями.
Тож потрібні системні зміни. Вони зачеплять три напрями: фінансування, якість освіти, державно-приватне партнерство. Що стосується фінансування та управління, то про їх передачу на місця говорили давно і це викликало чималий спротив. Бо де візьмуться кошти в регіонах, якщо їх немає в держави?
Чи змінилася ситуація нині з початком децентралізації та передачі громадам більших повноважень, у тому числі й бюджетних, невдовзі стане зрозуміло. Адже згідно з концепцією і фінансування, і управління закладами профтехосвіти перейде на обласний рівень.
Якщо гроші знайдуться, заклади отримають більшу автономію у частині використання фінансів і зможуть самостійно залучати додаткові ресурси на покращення інфраструктури, працювати за власними освітніми програмами.
Щоправда, у разі браку коштів буде непереливки. Оскільки, отримавши адміністративні повноваження, місцева влада зможе самостійно оптимізувати мережу. А це рівнозначне дозволу на закриття чи в ліпшому випадку — на об’єднання кількох закладів в один багатопрофільний.
Свавілля нібито не має бути, адже органом, який здійснюватиме нагляд за розподілом коштів між закладами та сприятиме їхній співпраці з бізнес-партнерами, опікуватимуться новостворені регіональні ради профосвіти. Наскільки вони будуть незалежними від місцевої влади й чи матимуть чим розпоряджатися — питання з питань.
Що стосується якості профтехосвіти, то поліпшити навчальний зміст планується через розробку нових стандартів та створення мережі кваліфікаційних центрів, які проводитимуть оцінку та визнання результатів навчання, підтвердження професійних кваліфікацій тощо.
До ефективних механізмів підвищення якості освіти віднесено й збільшення практичних занять. Для цього в закладах оновлять матеріально-технічну базу, а до проведення занять можна буде залучати фахівців із досвідом роботи на підприємствах та у сфері послуг.
Свою роль має відіграти й поглиблення державно-приватного партнерства: концепція передбачає розвиток дуальної форми освіти та залучення роботодавців до освітнього процесу. Тут слід зазначити, що державно-приватне партнерство також не новина. Воно використовувалося й раніше, але до надто помітних змін на краще не призвело.
Нині сподіваються активізувати цей процес, зробивши ключовим його учасником роботодавця, який формує професійні стандарти та допомагає у реалізації дуальної освіти. Крім того, в межах соціального партнерства визнаватиметься неформальна та інформальна освіта.
Отож зробити профтехосвіту такою, яка б відповідала запитам ринку, планується завдяки модернізації освітнього середовища, залученню до навчання працівників з виробництв та сфери послуг, стимулювання професійного розвитку педагогічного складу.
Певні сподівання покладаються й на створення мережі Центрів професійної досконалості — інноваційних осередків із сучасним обладнанням, майданчиком для комунікацій, навчання та обміну досвідом. Фахівці таких центрів допомагатимуть школярам визначитися з профорієнтацією, учням та випускникам профтехзакладів — працевлаштуватися за фахом, а тим, хто хотів би змінити професію, пройти перенавчання, підвищити кваліфікацію.
Надію на те, що всі ці плани не на піску, дає європейський проєкт EU4Skills, яким передбачено отримання гранту в сумі 58 млн євро на розвиток професійної освіти. Відповідну угоду між Україною та Європейською комісією про фінансування проекту EU4Skills було підписано наприкінці минулого року в Брюсселі у межах засідання Ради асоціації Україна — ЄС.
Кошти слід буде спрямувати на модернізацію інфраструктури, закупівлю обладнання, створення центрів досконалості, а також зміну змісту освіти, навчання майстрів та вчителів, розробку нових освітніх стандартів.
За словами Лілії Гриневич, чи не всю суму гранту, а саме 35 млн євро з 38, буде спрямовано безпосередньо на модернізацію інфраструктури, тобто будівництво, ремонти та обладнання. Решту грошей використають на модернізацію змісту освіти, навчання педагогів та майстрів.
Окрім цієї інвестиції, також планується, що Європейський інвестиційний банк надасть українському уряду позику під низькі відсотки для збільшення інвестицій у модернізацію закладів професійної освіти. Відповідний меморандум між міністерством та банком також підписано. Звісно, меморандум — це лише наміри, однак ідеться про позику у розмірі майже 50 млн.
Кошти чималі, але й напрямків їх використання не бракує. Адже саме лише обладнання закладів професійної освіти зношене на 60%, а подекуди й на всі 100%. На такій матеріальній базі ніколи не забезпечити вітчизняну економіку якісними фахівцями.
Тож докладається до розв’язання проблем й український уряд. Упродовж 2016–2018 років він виділив 200 млн грн на створення навчально-практичних центрів — закладів із найкращим обладнанням для навчання фахівців із найбільш дефіцитних професій. За три роки вже створено 100 таких центрів, а в 2019-му передбачено 50 млн інвестицій на ще 25 НПЦ. З держбюджету надається субвенція на професії загальнодержавного значення.
Солідарна з виконавчою владою й законодавча. 6 червня 2019 року Верховна Рада 236 голосами схвалила в другому читанні та в цілому Закон «Про фахову передвищу освіту». Документ закладає основу для розвитку такої освіти і стосується близько 400 тис. студентів, які вже навчаються у коледжах, та понад 40 тис. їхніх педагогів, а також майбутніх випускників шкіл. До того ж із полегшенням мають зітхнути тисячі батьків та роботодавців, яких зачепить реформа.
Розробники, а це представники всіх зацікавлених сторін, народні депутати та фахівці МОН, переконані, що документ є досить консолідованим та враховує інтереси студентів, освітян, роботодавців, місцевих громад тощо.
Якщо конкретно, то закон запроваджує елементи корпоративного управління закладами, що сприятиме врегулюванню конфлікту інтересів. При закладі діятиме Наглядова рада, яка працюватиме над його стратегічним розвитком, шукатиме додаткові джерела фінансування, зможе впливати на керівництво в разі суттєвих проблем у діяльності. А керівника обиратимуть рейтингововим голосуванням колективу і перебуватиме він на посаді обмежений термін.
Заклади готуватимуть фахових молодших бакалаврів, а за наявності ліцензії здійснюватимуть підготовку за коротким циклом вищої освіти або першим (бакалаврським) рівнем. Тобто з 2020 року коледжі та технікуми припинять набір вступників на «молодшого спеціаліста».
Цим унормується невизначена ситуація, що склалась у 2014 році після прийняття Закону «Про вищу освіту», за яким коледжам і технікумам хоч і дозволили тимчасово працювати в системі вищої освіти, але практично без жодної нормативної бази.
Діятиме й нова система державного фінансування: субвенція з держбюджету покриватиме здобуття повної загальної середньої освіти, а також підготовку за спеціальностями, яким надається особлива підтримка.
А ще не буде обмежень щодо віку студентів, кількості попередньо здобутих дипломів за бюджетний кошт. Це досить суттєвий нюанс, який надає змогу отримати освіту людям старшого віку (передбачено можливість вступу не тільки за результатами ЗНО, а й на базі іспитів у закладі).
У багатофункціональних центрах професійної досконалості допоможуть підвищити кваліфікацію і навчатимуть високотехнологічним професіям, надаватимуть фахову передвищу освіту. Такі центри мають стати майданчиком для співпраці професійно-технічних закладів із місцевими органами влади та роботодавцями.
Як воно буде насправді — невдовзі побачимо. У будь-якому випадку надалі залишати все без змін не слід, адже це просто злочин проти молодого покоління, яке марнує молоді роки на навчання, що нікому не знадобиться.
Тетяна КИРИЛЕНКО
