Традиційними ринками для вітчизняної пшениці залишатимуться Саудівська Аравія, Єгипет, Іран, Малайзія. Активно імпортуватимуть наші зернові країни Південно-Східної Азії, Підсахарської Африки, Індонезія. Чимало азійських держав не мають своєї борошномельної промисловості, тож імпортують борошно, в тому числі й українське. Експерти радять нашим аграріям активно опановувати ринки Нігерії, Судану й не забувати про країни ЄС, які імпортують багато пшениці з Причорноморського регіону.
Україна залишиться у п’ятірці лідерів — експортерів зернових. Очікується, що до 2020 року вона буде четвертим експортером кукурудзи у світі після США, Бразилії, Аргентини, при цьому її частка в глобальному експорті сягне 12%. Основним імпортером фуражного зерна, зокрема кукурудзи, залишатиметься Японія. Нашим аграріям варто про це пам’ятати, як і про великий ринок Китаю, який може збільшити імпорт фуражних зернових удвічі.
Нещодавно Україна і Китай підписали фітосанітарний меморандум, який відкриває можливості постачання нашої кукурудзи на китайський ринок. У ньому є досить жорсткі вимоги до експорту, прописана навіть система захисту рослин. Правильно виконувати всі вимоги меморандуму без відповідної підготовки нашим аграріям буде дуже складно, але за китайський ринок варто поборотись, адже наші конкуренти не дрімають. У березні цього року Українська зернова асоціація змогла організувати форум-виставку в Гонконзі і здобути там прихильників — потенційних імпортерів нашої сільгосппродукції.

Амплітуда цін
Дослідження показують, що ціни на зернові та олійні культури мають у світі зростати, оскільки вартість їхнього виробництва збільшується. За останні десять років ціни на кукурудзу та сою втричі повагомішали порівняно з граничними витратами на їх виробництво та тричі були нижчими, ніж витрати. Амплітудні коливання цін — нормальний процес, запевняють експерти. Така циклічність може тривати і в майбутньому. Зростання цін спонукало фермерів нарощувати виробництво зернових та олійних.
Так, виробництво кукурудзи значно збільшилось у США, де впродовж останніх п’ятдесяти років урожайність майже потроїлась. У європейських країнах та державах пострадянського простору теж зросли врожаї. А переломним моментом у вирощуванні кукурудзи та сої стало збільшення їх обсягів у регіонах із граничним рівнем виробництва, тобто в країнах Південної Америки, зокрема Бразилії. Це стало причиною нещадного обвалу цін.
У Бразилії ціни на сою впали до найнижчого рівня за останні чотири роки. Це демотивувало аграріїв, вони не купують сільськогосподарської техніки, не нарощують посівних площ. Як наслідок — скоротилося виробництво сої та кукурудзи, яка втратила економічну привабливість.
Як відомо, фуражне зерно необхідне для відгодівлі худоби. Класична теорія попиту свідчить про те, що найвищі показники ВВП та споживання продукції тваринництва на душу населення мають США. У Китаї ці показники є значно нижчими, але економіка Піднебесної швидко розвивається, тож у майбутньому може наблизитися до показників США.

Попит і пропозиція
Загальновідомо, що попит залежить від кількості населення. Щороку у світі воно зростає як мінімум на 1-2%, тож інтерес до продукції АПК має повагомішати, як мінімум, на такий самий відсоток. Зростання доходів населення стимулює його споживати більше, причому якіснішої продукції АПК. За таких умов, кажуть експерти, попит на сільгосппродукцію може додати 3%.
Від початку 70-х завдяки розвитку технологій аграрії перейшли до менш витратного виробництва. Та згодом, після виходу на максимальні рівні культивації зернових та технологічного розвитку, урожайність не тільки у США, а й у Австралії, Канаді, країнах ЄС досягла граничного значення.
У зв’язку з ростом населення та його доходів постала необхідність збільшення виробництва зернових та олійних культур у Бразилії, де погодно-кліматичні умови є одними з найкращих у світі, як і в Україні, де найродючіші ґрунти, а вартість виробництва досить низька.
Нині всіх хвилює падіння цін на аграрному ринку. Експерти пояснюють, що ціни на зернові та олійні культури не обвалилися ще більше, бо низька вартість провокує додатковий попит, тож споживачі починають купувати про запас. У період низьких цін експортери стають доволі активними.
До того ж американські аграрії мають численні потужності для зберігання зернових. Коли ціни падають нижче собівартості виробництва, аграрії починають стримувати пропозицію зернових та олійних, лімітують їхню доставку на експортні ринки, стримуючи падіння цін.
Завдання полягає в тому, аби зменшити обсяги виробництва зернових та олійних культур у наступному сезоні, повернути ціни на прийнятний рівень, збалансувати ринок. Доцільно замінити посіви культур на економічно привабливіші, тож зменшаться витрати на посівний матеріал, добрива, засоби захисту рослин. Якщо аграрії адекватно відреагують на нинішній рівень цін, то надлишкове виробництво поступово впаде, і ціни повернуться на рівень економічного балансу.

Співвідношення ціна – якість
Імпортерам подобається дешеве українське зерно, але часто не подобається його якість, і вони прискіпливо її перевіряють, хоча за основними показниками якості вітчизняна пшениця вже не гірша, ніж французька чи німецька. У імпортерів є претензії до вологості наших зернових, однак обнадіює вміст білка — він вже наближається до показників конкурентів.
Охоче купують українську кукурудзу дрібні виробники м’яса бройлерів в Ірані — їх приваблює ціна. Але поки наша кукурудза надійде до іранського місця призначення, то часто перетворюється на пил. Зернові треба вміти правильно зберігати і транспортувати, аби вони не втрачали якості і товарного вигляду. Нині наша країна має 41 млн т елеваторних потужностей, зокрема елеватори силосного типу і підприємства, оснащені складами зберігання на підлозі. А 33,5 млн т потужностей найбільше пристосовані для зберігання зерна, відповідають сучасним вимогам, які пред’являють до елеваторів в Україні.
Елеваторна промисловість нам дісталася від Радянського Союзу, де ці підприємства будували у зонах основного виробництва зерна, тож на теренах України вони розташовані досить щільно. При цьому в середньому на область припадає 42 зерносховища, в яких можна зберігати по 40 тис. т. Найбільше елеваторів у Луганській, Донецькій, Херсонській областях (частина сучасних підприємств — у зоні АТО).
Наша країна на 51% забезпечена елеваторами. Виходити із ситуації допомагає те, що урожай збирають тривалий час — починають у червні і закінчують у листопаді, тож сховища спочатку наповнюють ранніми зерновими, потім пізніми і масличними.
Далі зерно перевозять до портів, ніші заповнюють новозібраним збіжжям. Найбільший диспаритет між обсягами накопичення і обсягами зберігання зернових виникає у жовтні-листопаді, коли йде масове збирання кукурудзи та соняшника — саме тоді сільгоспвиробники активно конкурують за сертифіковані елеватори, які виконують функції підготовки, очищення, зберігання зерна, поліпшення його якісних параметрів.
Нині в Україні 45% елеваторів мають сушилки, але їх моделі застарілі, розроблені у 40–50-х роках у Радянському Союзі, 27,5% підприємств мають сучасне обладнання, яке завозили в країну протягом останніх десяти років. Ще драматичніша ситуація з паливом — 76% елеваторів працюють на газу, 23% — на рідкому паливі, решта — на інших видах енергії. Більш ефективні газові елеватори, але при спалюванні мазуту продукти його згоряння потрапляють у зерно.
Та коли газ дорогий і виділяється за квотами, доводиться використовувати рідке паливо і шкодити якості зерна. На жаль, під час осіннього пікового навантаження зерно на зберігання закладається недосушеним, це теж не додає йому якості. Причому вартість обробки зерна на старих елеваторах в середньому в 3,6 разу вища, ніж на сучасних з високопродуктивним устаткуванням, що також впливає на собівартість.
Нині найуспішніше працюють елеваторні підприємства Київської, Донецької, Полтавської областей. Критерій ефективності — 3 тис. т відвантаженого зерна за добу, але половина регіонів не відповідає цим вимогам. Найнижчі показники — 790 т на добу при оптимальних 3 тис. т. Це негативно впливає на швидкість обороту залізничних вагонів у країні.
Саме на цьому акцентує «Укрзалізниця», коли відбивається від претензій зернотрейдерів, що подача вагонів здійснюється неритмічно, у невідповідний період, під час пікових навантажень. На це «Укрзалізниця» радить трейдерам навести порядок з обігом вагонів, скоротити його з дев’яти до чотирьох діб і лише тоді пред’являти претензії залізничникам.
Торік у зерносховища треба було завантажити 64,7 млн т збіжжя. Але особливих проблем із його зберіганням не було, бо весь маркетинговий рік його інтенсивно експортували, вивозили до портів.
Олена КОСЕНКО