Там активно ростуть нові житлові будинки і не споруджуються лікарні, школи, дитсадки. Київська влада обіцяє певні пільги мешканцям міст-супутників після вступу до асоціації. Приміром, електронний квиток, «картку киянина».
Деякі експерти кажуть, що після об’єднання життя у передстоличчі може подорожчати, адже за нової схеми треба буде місцеві бюджети координувати з київським. Доведеться разом планувати будівництво і ремонт доріг, аби витрачалася не тільки столиця, а й ті містечка, звідки на роботу у Київ їдуть люди. Тож керівники навколишніх населених пунктів не дуже поспішають з об’єднанням.
У рамках агломерації суб’єкти господарювання мають укладати двосторонні угоди про певні зобов’язання. Наприклад, про облаштування водозабору, водовідведення, дорожньої інфраструктури, кладовищ, про збирання і вивезення сміття.
Київська агломерація існує де-факто вже давно, навколишні містечка і селища пов’язані між собою і зі столицею. Вони утворюють єдиний економічний організм, але юридично такий зв’язок не зафіксовано, відносини між цими суб’єктами не регулюються на законодавчому рівні.
Київ зацікавлений у приєднанні навколишніх територій. Генплан столиці має певну схему долучення понад 100 різних об’єктів, зокрема рекреаційних, які можуть спільно використовуватися київською громадою та громадами навколишніх містечок і сіл.
При створенні агломерації зникне проблема меж: ще у 2010 році Київ хотів розширити свої межі, домовитися про спільне використання території селища Коцюбинське. Воно й зараз прагне приєднатися до столиці, але хоче зберегти певну самостійність адміністративної території.
Коцюбинці не хочуть об’єднуватися з Ірпенем і у суді оскаржують таке силове об’єднавче рішення влади. Паралельно думають над тим, як відмежуватися лісовою просікою від Ірпеня, який хоче утримати Коцюбинське у сфері свого впливу й користуватися його землями.
Історія
У 1990 році у Радянському Союзі був розроблений документ, в якому описувалася система планування і розвитку міст. У 1992 році подібний український документ передбачав, що Генеральні плани населених пунктів мали розроблятися з урахуванням територій впливу міст. Документ установлював залежно від кількості населення сім зон міста, яке не могло розвиватися без урегулювання навколишньої території.
Така ситуація була до 2010 року. Потім відбулися зміни в законодавстві, і Генплан розроблявся лише в межах населеного пункту. Межі міста встановлювалися по межі забудови плюс 5 метрів території для обслуговування будівель (про це йдеться у державних будівельних нормах).
Економічна енциклопедія визначає агломерацію як компактне розташування місцевих поселень, об’єднаних у певну цілісність розвинутим виробництвом, трудовими ресурсами.
У законодавстві поняття «агломерації» вперше з’явилось у постанові Кабміну від 17 березня 2000 року. У ній записано, що агломерація — це компактна територія населених пунктів, міст і містечок.
В Указі Президента «Про заходи щодо впровадження адміністративної реформи» передбачалася розробка і ухвалення Закону «Про місцеву агломерацію», вона мала стати предметом юридичного регулювання. У державній стратегії регіонального розвитку до 2020 року, затвердженій постановою Кабміну від 6 липня 2014 року, вживається словосполучення «велика місцева агломерація».
У чинному законодавстві визначення агломерації поки немає, тож настав час урегулювати це поняття й унормувати механізм управління складним соціальним та економічним явищем, констатують експерти.
Якщо зміст агломерації буде визнано, представлено для обговорення громадськості й закріплено у законодавстві, то агломерація стане міжгалузевим правовим інститутом і хорошим підґрунтям для проведення наукових досліджень.
Агломерація може бути полюсом економічного зростання, запевняють експерти. За різними оцінками, нині у світі створено 450–600 агломерацій, вони додають до ВВП країни понад 30%, їхня кількість збільшується щороку. Держави, які мають багато агломерацій, демонструють високі темпи економічного зростання і раціонально розподіляють валовий продукт.
Нью-Йоркська агломерація займає 2% території США і дає 11% ВВП країни. Московська агломерація з 20-мільйонним населенням створює 24% російського ВВП. У Китаї агломерації почали створюватися за урядовими рішеннями, у найбільшій живе 46 млн людей.
Інвестиції
Економічний розвиток агломерації, зазначають експерти, залежить від рівня освіти та економічної активності її мешканців. Агломерації цікаві для інвесторів: 50 найбільших економік світу можуть надати країнам, що розвиваються, 1,9 трлн дол. інвестицій, Україна позаторік отримала лише 2,5 млрд.
Великий бізнес в основному створює нові потужності у передмісті і містах агломерацій. В Україні це не дуже добре працює. Інвесторів у першу чергу цікавлять фахівці, екологія і юридично чиста територія, а у нас вважають, що інвестори звертають особливу увагу на старі виробничі потужності.
Практика ж свідчить, що останні 10 років у країнах Центральної і Східної Європи, Південно-Східної Азії інвестори розташовували свої підприємства поблизу невеликих населених пунктів. У нашій державі з цим великі проблеми, бо велика кількість місцевих меж закінчується за забудовами.
Тому залучити великі інвестиції чи створити індустріальний парк у нас не так просто. Заважають інфраструктурні проблеми — постачання води, її відведення, організація транспортних перевезень до місця роботи. У нас юрисдикція міста зазвичай закінчується за межами міста, і хто розв’язуватиме ці проблеми — неясно.
Великі інвестори не поспішають приходити у село біля міста, бо воно не може забезпечити їм необхідні умови для початку діяльності. Місто не хоче створювати такі умови за своїми межами, бо не отримає податків від іноземної діяльності, бо бізнес зареєструється у передмісті. Такі проблеми псують інвестиційний клімат.
Нині ще не всі межі встановлено в натурі. У Харківській області було обмежовано лише 1% території, на Тернопільщині — 4%, на Львівщині — 3%. Львів і досі воює за територію, де розташований футбольний стадіон, споруджений до Євро-2012. Поки зі 180 міст обласного значення лише 68% мають затверджені межі.
Через це виникає чимало непорозумінь. Так, нещодавно інвестор зі скандинавської країни планував розпочати цікавий проект із випуску меблів в Одеській області. Та виявилося, що різні частини облюбованої території перебувають у різних адмінпідпорядкуваннях, тож довелося поставити крапку на проектних роботах.
Інвестор не буде комфортно почуватись, якщо не розумітиме, на якій території перебуває — у місті чи поза містом, якщо боятиметься, що конкуренти можуть звернутися до суду через невизначеність земельної приналежності, і суд може визнати інвестугоду недійсною.
Законопроект, який би дозволяв великим містам отримувати у власність прилеглу територію між селищем і містом, поки остаточно не схвалено Верховною Радою. Міста не можуть розвиватися і виділяти гроші за межі територіальної одиниці, це карається Бюджетним кодексом.
Оцінюють інвестори і своїх територіальних сусідів, не хочуть працювати, приміром, поряд із м’ясокомбінатом. У заможних державах бізнесмени вкладають гроші у ділянки, на яких не було ніякого промислового виробництва і які перебувають поблизу міста і мають певну інфраструктуру.
У наших містах складно віднайти незабудовану ділянку. До того ж підприємців цікавить не тільки дешева робоча сила, а й безпека у веденні бізнесу, сприятливі умови для початку виробництва.
Правила
Інвесторів приваблює територія навколо Києва і особливо Києво-Святошинський район. Але це межі зеленої зони столиці, визначені у Земельному кодексі як «легені» Києва, як територія, на якій не може облаштовуватися виробництво.
У приміській зоні столиці згідно із законодавством та Генеральною схемою планування території України, затвердженою у 2002-му, можна розміщувати суто екологічно безпечне виробництво.
Враховуємо європейський досвід. Велику увагу у плануванні територій приділяє природно-ландшафтному середовищу, заповідникам, екологічній мережі Німеччина. Вони мають бути недоторканими.
У Польщі й Німеччині введено чіткі межі кожної громади, ніхто не має права зазіхати на них, розділяти й приєднувати об’єкти, розташовані за ними. Там діють конкретні правила співпраці.
У нашому Законі «Про регулювання містобудівної діяльності» зазначено: якщо у процесі просторового планування плани однієї громади зачіпають інтереси суміжної, вони мають укласти угоду, її результати враховуватимуться при плануванні.
Експерти радять не лякати громади агломерацією, а дати можливість пожити самостійно, оцінити плюси і мінуси й добровільно приєднатися до агломерації. Важливо, щоб велике місто передало частину своїх ресурсів на периферію, і там поліпшилося надання соцпослуг, інфраструктура.
Досвід діяльності об’єднаних територіальних громад засвідчив, що в об’єднанні є сенс, та у групуванні з великими містами, у яких живуть 200–300 тисяч людей, виникли проблеми.
Приміром, на території області поряд зі столицею виросли великі торгово-розважальні центри. Вони користуються київською інфраструктурою і при цьому нічого не платять до столичного бюджету, а створюють додаткове навантаження на економіку столиці.
Києву потрібні нові території для кладовищ і сміттєзвалищ, їх складно знайти. Сусідні громади теж мають купу проблем — хаотична забудова, маятникова міграція, відсутність належної соціальної, культурної, інженерної інфраструктури.
Мало хто знає, що столична каналізація збирає стоки з усіх правобережних містечок і селищ та несе його через увесь Київ на лівий берег до Бортницької станції. У столичному бюджеті не вистачає грошей на добудову дублюючої гілки каналізаційного колектора (головна гілка працює вже 20 років і зараз в аварійному стані).
Регулювання
Розв’язати подібні проблеми може Закон «Про місцеве самоврядування», в якому є стаття про агломерацію місцевих рад. Не про об’єднання громад чи їх укрупнення, а саме про об’єднання рад як представницьких органів місцевих громад.
Місцеві громади залишатимуться самодостатніми, у них буде великий перелік повноважень. Київський міський голова не займатиметься дрібними проблемами Вишневого чи Гостомеля, оскільки їхні очільники краще знають свої міста і можуть успішніше справитися з проблемами.
Для вирішення спільних проблем експерти радять запровадити механізм об’єднання місцевих рад в асоціацію. І визначити агломерацію як сукупність громад значних міст та прилеглих до них громад, більше половини території яких перебуває на відстані до 15 км від меж значного міста (200 тис. населення).
Асоціація місцевих рад створить координаційний орган — раду агломерації з рівним представництвом — дві особи від громади. Представником тергромади в координаційній раді агломерації буде міський, сільський, селищний голова та депутат ради.
У своїй роботі рада користуватиметься регламентом, а не статутом. Рішення ухвалюватимуть простою більшістю голосів, незалежно від чисельності громади чи її бюджету. Організовуватиме поточну роботу секретаріат.
Члени асоціації платитимуть внески до загального бюджету агломерації — 2% від свого бюджету. Рада агломерації не перебиратиме на себе всіх функцій місцевих органів влади, а лише ті, які мають важливе суспільне значення чи зачіпають інтереси сусідів. Спірні питання треба буде узгоджувати.
Координаційна рада затверджуватиме схему планування території агломерації, спільні містобудівні програми. Схеми планування території окремих громад стануть складовими єдиної схеми агломерації й не можуть їй суперечити.
Генплани міст, селищ, сіл, які розташовані на території агломерації, мають відповідати єдиній схемі планування території агломерації. До затвердження єдиної схеми планування території агломерації будівництво нових об’єктів, крім будинків та споруд на уже відведених у встановленому порядку земельних ділянках, не дозволяється.
Також координаційна рада вирішуватиме питання житлово-комунальної, інженерної та дорожньо-транспортної інфраструктури, погоджуватиме маршрути громадського транспорту та умови перевезення на території агломерації.
Олена КОСЕНКО
