Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Жовтень 29, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 31 Сiчень 2020 13:46

Тетяна Пімінова: Опера буде завжди!

Rate this item
(0 votes)

У Національному академічному театрі опери і балету України імені Тараса Шевченка відбувся показ опери «Кармен» Жоржа Бізе, присвячений ювілею солістки театру, заслуженої артистки України Тетяни Пімінової (меццо-сопрано). Сьогодні пані Тетяна — наш гість.

— До свого ювілею Ви обрали оперу «Кармен». Напевне, ця опера має велике значення для Вашої творчості?
— Свого часу я навчалася на хоровому факультеті у Кам’янському (тоді Дніпродзержинському) музичному училищі. Мій викладач Леоніда Сергіївна Градосельська дала мені Хабанеру з опери «Кармен». У віці 15–16 років почала її вчити.

З цієї арії все й почалося. Все життя її співаю. Безперечно, це дуже красива музика. Хотілося заспівати партію Кармен.
Довго у мене не було такої можливості. 18 років тому готувалася прем’єра опери «Кармен». У мене народилася донечка. Замість колискової співала їй пісеньку з кастаньєтами. А 30 грудня 2001 року нарешті заспівала цю партію.
Всі ці роки кожного місяця опера — в репертуарі театру. Це — улюблена опера, улюблена партія. Її завжди хочеться співати. Постійно з’являються нові барви, кожного разу виконую партію по-новому.
Змінюємося ми, змінюється наше ставлення до всього, що поруч, людей, які нас оточують. Раніше дуже подобалась опера «Аїда». Ладна була співати Амнеріс кожного місяця.
Зараз відкриваю для себе чудову музику Глієра, Лятошинського, а раніше не хотіла цього співати. Нині по-іншому ставлюся до Кармен.
Найголовніше для мене — поєднання красивої музики і людського характеру. Жінка може бути спокійною, а через секунду вона водночас і вогонь, і вода. Все залежить від настрою героїні.
Ніколи не буваю повністю задоволеною своїми виступами. Але ювілейна опера стала для мене справжнім святом. Відчувала підтримку колег. Це була справжня ейфорія.
— З чого почалося захоплення оперою?
— Почала співати дуже давно. А з 14 років узагалі не уявляю хоча б дня без співу. Якщо я лише вчу якийсь текст, то все одно вже співаю.
Після закінчення музичного училища вступила на вокальний факультет Київської консерваторії (нині — Національна музична академія України ім. Петра Чайковського).
Це були найкращі роки мого життя. До 35 років — це той вік, коли ти все вбираєш у себе наче губка. Це — неймовірне щастя. Саме тоді почала вчити італійську мову, сценічні рухи.
Досі з теплотою згадую свого педагога Зінаїду Петрівну Бузину, яка відкрила для мене багато неймовірної музики. Вона дуже берегла голоси. Знала, коли можна дати людині співати арію, а коли — ні. Адже з голосом треба поводитися дуже обережно.
У молоді роки небажано співати драматичний матеріал, бо це може нашкодити. Я їй дуже вдячна. Набутий досвід використовую у викладацькій роботі в Національному педагогічному університеті ім. Михайла Драгоманова.
В усіх молодих — гарячі серця. Вони хочуть виконувати щось неймовірне. Душа прагне, але природа поки не може впоратися. Потрібно мати досвід, колосальну техніку, напрацьовану роками. Лише коли дорослішаєш, починаєш це розуміти.
Корисним був досвід виступів солісткою Оперної студії Консерваторії. Як і інші студенти, співала у виставах. У мюзиклі «Моя чарівна леді» грала Елізу Дулітл. Там лише одна арія. Але також довелося вчити текст.
Це було дуже цікаво. Вперше виходила на сцену, вперше наносила грим, уперше працювала з оркестром. Неповторне відчуття, коли ти бачиш своє перевтілення.
— Вже 25 років Ви — солістка Національної опери України.
— Також в Оперній студії співала Зібель в опері «Фауст». Після вистави народний артист України Дмитро Гнатюк запропонував мені прийти на прослуховування до Оперного театру. На той час була студенткою п’ятого курсу Консерваторії. Через три місяці вже грала Ольгу в «Євгенії Онєгіні». А в кінці сезону відбулася перша постановка за моєї участі, це була «Мадам Баттерфляй».
Намагаюся все робити досконало. Не можу щось поверхово вивчити і виступати. Партія має вилежатися. Маю бути добре підготовленою до її виконання.
Диригент-постановник нашого театру Олег Михайлович Рябов якось сказав, що спектакль — це завжди втрата. Спочатку не розуміла цих слів, а згодом усвідомила їхній зміст. Коли ми готуємо виставу, то всі чудово співаємо, бо поруч рідна атмосфера.
А коли виходимо на сцену, то починаємо нервуватися, серце калатає. Кожен виступ — це завжди втрата. А для того, аби було якомога менше таких втрат, потрібно бути добре підготовленим.
Я вже на перший рік граю у «Казці про царя Салтана». Наче добре знаю цей матеріал. Але все одно повторюю його перед виставою. Бо в голові крутиться багато музики і завжди потрібно освіжити матеріал. Так само роблять і мої колеги.
З роками змінюються відчуття. Проте залишається хвилювання перед виходом на сцену. Найскладніше зробити перший крок. Потім стає легше.
Доводиться співати різними мовами. Намагаюся розуміти весь текст. Коли жила в Італії, вчила італійську. Зараз — опановую французьку. Розширюю словниковий запас, працюю над вимовою.
Майже все моє творче життя пов’язане з Національною оперою України. Дуже люблю цей театр. Анатолій Солов’яненко — чудовий режисер, людина професійна, грамотна, вдумлива. З ним завжди цікаво і хочеться працювати. Наш театр немов велика сім’я, ми — єдине ціле. Працюючи з партнером, ти завжди довіряєш йому, а по-іншому просто нічого не вийде.
— Останнім часом досить часто класичні опери намагаються осучаснити. Як Ви до цього ставитеся?
— Якщо це цікаво і глядачеві, і акторам, то чому б і ні. Скажімо, нова постановка «Севільського цирульника». Свіжий погляд, весело. Публіка хоче бачити саме таке втілення вистави. Цікава сценографія, цікаві костюми. Якщо такі постановки внутрішньо чіпляють, то вони мають право на життя.
— Як, на Вашу думку, потрібно виконувати опери — мовою оригіналу чи мовою країни, в якій ставлять цю оперу?
— Важко однозначно відповісти на це запитання. Особисто мені завжди цікаво було співати тією мовою, якою написана опера. Це — добра нагода краще вивчити цю мову. Якщо ти — людина допитлива, якщо тобі не все одно, то ти обов’язково зазирнеш до словника або в когось запитаєш, як це слово перекладається, що означає ця фраза.
Але, з іншого боку, глядач не розуміє, про що йдеться. Якщо думати саме про глядача, то, можливо, краще саме переклади. Принаймні я готова співати будь-якою мовою, аби від цього виграла постановка.
— Яке місце у Вашій творчості посідає українська культура?
— Готую концерти у Національному педагогічному університеті, де виступаю разом зі своїми студентами. У програмі представляємо й українські пісні.
Маю ідею у перспективі зробити концерт, який повністю буде складатися з українських творів. Маємо море прекрасної музики. Шукаю для своїх вихованців репертуар для виступів. Того, що знайшла, вистачило б на три концерти.
Цінним досвідом була моя участь в опері Мирослава Скорика «Мойсей».
— Буваєте на гастролях за кордоном?
— Разом із театром побувала в Японії, Швейцарії, Данії, Німеччині, інших країнах. Під час виступів було багато цікавих випадків, які надовго запам’яталися.
Один із таких концертів відбувався у Страсбурзі. Перед самим концертом стало зрозуміло, що захворіла солістка. Я зовсім не готувалася до виступу, але добре знала цей матеріал. Тому довелося підстрахувати. Виникла ще одна проблема — мені не підходила за розміром її сукня. Всі питання вирішували на ходу.
Може, тому, що це — наша Батьківщина, але в Україні глядач нас приймає краще. Нас тут більше люблять, публіка більш палка. Принаймні так мені здається.
— Ви вже згадували про свою викладацьку діяльність. Можете розповісти про неї детальніше?
— Багато років у театрі співала разом із народним артистом України Олександром Гурцем. Нині він — завідувач кафедри у Національному педагогічному університеті ім. Михайла Драгоманова. Чотири року тому запропонував долучитися до викладацької діяльності і мені.
Спочатку відмовлялася, бо ще співаю у театрі. Він сказав, що буду суміщати. Я засумнівалася, чи зможу. Все ж таки вмовив мене, за що я йому дуже вдячна.
Діти хороші. Звичайно, не той рівень, що у Консерваторії. У нас готують майбутніх педагогів. Однак студенти прагнуть отримати знання і чомусь навчитися. Моє завдання — щоб дітям це подобалось і вони хотіли цим займатися.
Буває, приходить людина, має голос, але співає невідомо як. А повинна співати так, щоб це подобалося не тільки їй самій, але й тим, хто перебуває поруч. Намагаюся своїм вихованцям дістати те, що в них є від природи. Це дуже складно і виходить не відразу.
Одна з моїх колишніх студенток нині вже працює в хорі Національної оперети України.
— Яка Ваша робота на сьогодні є останньою?
— Це — Берта із «Севільського цирульника». Маємо зовсім інший погляд на всесвітньо відому оперу. У моєї героїні незвичайний костюм. Вийшов екстравагантний образ з батогом та наручниками. Режисер-постановник придумав, аби Берта постійно чхала. Зразу не виходило.
Але вже після кількох показів вистави почала отримувати задоволення від того, що відбувається на сцені. Весела вистава, ми можемо навіть трохи похуліганити в хорошому значенні цього слова.
— Настільки важливо оперному співакові мати талант драматичного актора?
— Якщо такий талант є, це дуже добре. Нещодавно була на одному конкурсі. Бачила, як його учасники виконували різні твори. Один просто співає вивчений текст, але очі не горять.
А в іншої людини очі просто палають. Можливо, в неї голос слабший, але кожен рух яскравий і це зачіпає. Коли артист вкладає у талант душу, пропускає все це через себе, оце і є талант.
— Маєте захоплення?
— Дуже люблю подорожувати. На жаль, на можу приділяти подорожам багато уваги. Також полюбляю бути на природі, спілкуватися з нею. Насолоджуватися її красою. Спостерігати, як бруньки перетворюються на листочки.
Але головним залишається театр. Опера має бути. Це — наше життя. Бачу, з якими очима приходять до нас люди і як змінюються їхні погляди, коли вони виходять із залу, які залишають коментарі. Це багатьом потрібно, а нам дає сенс життя. Переконана, що опера буде завжди.
Слава Богу, маємо прекрасних співаків, однак маємо ростити молоде покоління. На нашу зміну прийдуть молоді співаки і опера буде завжди. Лише хотілося б, аби в Україні було більше оперних театрів.

Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО,
фото із сайта театру

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».