Його багаторічна наполеглива праця увінчалася 1995 року відзначенням Державною (з 1999-го — Національною) премією імені Т. Г. Шевченка).
Видання, художньо опрацьовані Леонідом Андрієвським, стали дорогоцінним набутком сучасної української культури. За плечима народного художника України понад 100 оформлених видань.
1998 рік став переломним на творчому й життєвому шляху Леоніда Андрієвського — він директор, співголова редакційно-художньої ради, співзасновник видавництва «Криниця».
Леонід Андрієвський належить до тих митців, які творили себе і зберегли себе всупереч обставинам. Його багаторічна праця цілком підпадає під визначення «епоха Андрієвського у книговиданні», бо кожна книжка, яку творив художник, наповнена його духовним, мистецьким досвідом, його розумінням світу.
Звичайно, шлях до слави й визнання Леоніда Андрієвського не був устелений трояндами. У 1980-х роках під час роботи завідувачем відділу художнього оформлення у видавництві «Наукова думка» АН УРСР владні й партійні органи почали критику, огульні звинувачення за естетичні «надмірності» в оформленні книг, за різні творчі національно-патріотичні починання, вчинки і т. д.
Помітним новаторським явищем у творчій практиці видавництва «Наукова думка» і в українському книжковому мистецтві взагалі стало художнє оформлення наукової праці Петра Толочка «Киев и Киевская земля в епоху феодальной раздробленности XII–XIII веков», яка вийшла з друку у 1980 році. Це був незвично великий для суто наукового видання формат, так само невластиве науковій публікації використання всього набору елементів оформлення.
Ілюстраціями щедро насичений увесь текст — книгу цікаво читати, але не менш цікаво й розглядати. Не дивно, що п’ятнадцятитисячний тираж «Киева и Киевской земли...» було розкуплено за один день. Лише частину його залишили до святкування ювілею 1500-ліття від дня заснування міста.
Новаторський характер книги було відзначено дипломом третього ступеня на Республіканському конкурсі, а на Всесоюзному вона отримала вищу нагороду — спецдиплом.
Урожайними стали для художника й подальші роки. Як автор ошатної, святкової, урочистої, представницької книжки постав Леонід Андрієвський в альбомах, об’єднаних у київський цикл: «Музей західного та східного мистецтва в Києві» (1983), «Київський університет» (1984), «Державний музей українського образотворчого мистецтва УРСР» (1985), фотопроспект «Києво-Печерська лавра» (1993).
Починаючи від монографії про Василя Штернберга (Київ: Мистецтво, 1978), Леонід Андрієвський постійно й плідно працює над оформленням книжок у видавництвах «Мистецтво», «Наукова думка», «Дніпро», «Радянський письменник», «Молодь».
Серед оформлених Леонідом Андрієвським книжок у XX столітті чи не найкращою є монографія Валентини Рубан «Український портретний живопис першої половини XIX століття» (1984).
Це — публікація частини докторської дисертації авторки, в основу якої покладено величезний, зібраний протягом багатьох років фактичний матеріал, досі маловідомий або й зовсім невідомий.
Отримавши його до рук, художник, як завжди, загорівся, доторкнувшись до мистецького скарбу. Опрацьовуючи матеріал, він у першу чергу виступив як захоплений творчістю своїх колег художник, а вже потім — як конструктор книги.
І хоча ілюстративний матеріал доволі одноманітний: портрети, портрети і знову портрети, тонке відчуття Леонідом Андрієвським естетичної суті кожного твору врятувало справу.
У наступній великій праці — альбомі «Одеський музей західного і східного мистецтва» — Леонід Андрієвський багато в чому розвиває попередні знахідки, а в чомусь застосовує і принципово нові рішення. Тут відчувається і звернення до прийомів, колись застосованих в альбомі «Крізь віки. Київ в образотворчому мистецтві XII–XX століть» (1982).
Альбом «Одеський музей західного і східного мистецтва» (1984) Леоніда Андрієвського був відзначений дипломом першого ступеня на Республіканському конкурсі України 1984 року «Мистецтво книги».
Диплом першого ступеня присуджувався за відмінні досягнення у комплексному оформленні та поліграфічному виконанні видань, які повністю відповідають вимогам до елементів художньо-технічного оформлення та поліграфічного виконання.
Леонід Андрієвський розмірковував після отримання диплома: «Сучасне книжкове оформлення все більше вимагає від художника не тільки виготовлення книги як функціонального організму, але й перетворення її на високоякісний художній образ.
Книга мусить, повинна бути красивою, щоб читач — глядач милувався не лише, скажімо, репродукціями, але й усім комплексом вкладеного в неї мистецтва.
Художникові замало зрозуміти точно визначений тип і характер видання. Потрібен свій кут зору. Треба, щоб визрів задум як конструкції чи архітектури книги, так і її художнього оформлення. Приступаючи до роботи, треба мати чіткий сценарій, усно уявляти собі складність завдання».
Після видання альбомів провідних музеїв України було вирішено надрукувати видання, яке б гідно представило кращі твори українського радянського мистецтва.
Над майбутнім альбомом «Мистецтво, народжене Жовтнем» із подальшим розшифруванням — «Українське радянське образотворче мистецтво та архітектура. 1917–1987» творчий колектив у складі Юрія Белічка, Сергія Колесси і Леоніда Андрієвського працював п’ять років.
Автори альбому прагнули створити єдину картину спільних шукань і вирішень митців у живописі, графіці, скульптурі та архітектурі. Їм довелося збирати по крихтах справжні шедеври українського мистецтва, заховані у фондах музеїв, архівах видавництв та інших установ культури.
На початку 1990-х у країні з установленням Незалежності відкрилася завіса, що довгі роки приховувала життя і творчість українців поза Батьківщиною.
Чимало зусиль доклав Леонід Андрієвський до оформлення книжок Дмитра Степовика «Скульптор Михайло Паращук. Життя і творчість» (Канадський інститут українських студій, Альбертський університет. Едмонд — Торонто — Київ, 1994) та монографії Олександра Федорука «Василь Хмелюк. Повернуті імена» (1996).
Художник оформляв їх виходячи з безкорисливого патріотичного почуття, не отримавши жодної винагороди, окрім вдячності тих, хто разом із ним вболівав за сучасну українську культуру.
Багаторічна праця художника не лишилася непоміченою. Указом Президента України Леоніду Івановичу Андрієвському — видатному майстрові української книги присвоєно звання «Заслужений художник України».
Л. Андрієвський був художником багатьох унікальних за своєю мистецькою вартістю видань, які піднесли естетичне значення української книги на рівень світових стандартів. Серед них такі, як «Крізь віки. Київ в образотворчому мистецтві XII–XX століть», «Одеський музей західного та східного мистецтва» та ін.
Кожне з видань, оформлене Леонідом Андрієвським, стає помітним етапом як у його власній творчості, так і в сучасному українському мистецтві.
Зокрема, Юрій Белічко на сторінках часопису «Дніпро» в 1996 році писав: «Творчий доробок Л. Андрієвського чималий і вагомий. Коли в лютому 1995 року відбулася презентація в Українському фонді культури альбому «Українське народне малярство XIII–XX століть. Світ очима народних митців» напередодні засідання Комітету з присудження Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, на стіл перед публікою, окрім альбому, поклали й інші праці Л. Андрієвського.
Видовище було вражаюче. Уже тоді не виникало сумніву — премію буде присуджено. Так і сталося. Шевченківська премія гідно увінчала творчість Л. Андрієвського, яка є вагомою часткою загального розвитку книжкового мистецтва в Україні 1970–1990-х років і незаперечним виявом його творчої обдарованості».
Варто зазначити, що художник не просто мудрував у майстерні, а багато разів їздив до Львова, годинами й днями ретельно вдивлявся в оригінали — величезну колекцію ікон, виставлену в Львівському художньому музеї. А ще розробив лише самих суперобкладинок п’ять варіантів, сміливо ввів до художнього оформлення графічні зображення зі стародруків лаврської друкарні, в яких відтворено працю стародавніх художників.
Попереду у художника були не менш цікаві проекти. Чого варта капітальна праця над альбомом-каталогом «Україна у старій листівці. На спомин рідного краю» (Київ: Криниця, 2000).
Коли відбулося знайомство художника з авторами-упорядниками: мистецтвознавцем і колекціонером Михайлом Забоченем, колекціонером Олександром Поліщуком та мистецтвознавцем і колекціонером Володимиром Яцюком, то вони принесли декілька іноземного видання каталогів для зразка, кращих за вітчизняних.
Леонід Іванович їх навіть дивитися не став. Він одразу осягнув значущість матеріалу і невідповідність цій значущості пропозицій щодо оформлення, конструювання і, зрештою, створення художнього образу майбутнього видання. Це був мистецький скарб, з яким не можна поводитися як зі звичайним ілюстративним матеріалом.
Художник у черговий раз піднявся ще до вищої планки сучасного книжкового мистецтва, продемонструвавши всю невичерпність і оригінальність свого таланту.
На презентації альбому-каталогу в представництві ООН відомий колекціонер Вільямс Морган сказав, що те, що зробила Україна і художник Леонід Андрієвський у виданні філокартії, не має жодна країна світу.
Продовженням вагомого широкоформатного альбому-каталогу стала капітальна праця, підготовлена до друку у видавництві «Криниця» відомим шевченкознавцем Володимиром Яцюком «Не забудьте пом’янути... Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури: 1890–1940 рр.» у співдружності з Володимиром Яцюком. Видання присвячене 190-й річниці від дня народження Т. Г. Шевченка і стало гідним цієї події актом.
На черзі було інше фундаментальне видання — монографія Валентини Рубан-Кравченко «Мистецькі роди України. Кричевські і українська художня культура XX століття. Василь Кричевський» (Київ: Криниця, 2004). Це видання вкотре засвідчило, що мистецтво Леоніда Андрієвського спирається на міцні підвалини попереднього доробку майстра.
2009 року в столичній міськраді було урочисто презентовано альбом «На межі II–ІII тисячоліть. Художники Києва. Із древа життя українського образотворчого мистецтва. Живопис. Графіка, Скульптура» (Автор-упорядник Вікторія Андрієвська).
У ньому було представлено 1136 художніх творів і вперше подано не лише каталожні та біографічні відомості про близько 350 митців, а й мистецтвознавче дослідження їхньої творчості.
Свої враження від довгоочікуваного видання узагальнив і висловив президент Академії мистецтв України, ректор НАОМА Андрій Чебикін. Двотисячна армія художників, наголосив він, вітає появу цього унікального видання і дякує видавництву «Криниця», його творчому колективу і передусім директору Леоніду Андрієвському та автору-упоряднику Вікторії Андрієвській за велику і копітку роботу, що стане тепер надбанням усієї української культури.
Нині в роботі перебуває чергове видання із серії «Не забудьте пом’янути...», яке презентуватиме 100-літній ювілей екслібрисної Шевченкіани.
«Приступаючи до нової роботи, — зазначає Леонід Андрієвський, — кожен раз прагну піднятися на новий щабель у мистецтві. А взагалі пишаюся тим, що працюю у царині книги, цього, як казав мудрець, може, найбільшого дива, яке створила людина».
Петро НЕСТЕРЕНКО,
кандидат мистецтвознавства,
фото «Видавництва «Криниця»
