Десятиліття 1930–1939 рр. зазвичай сприймалося дослідниками як період згортання художньої програми модернізму, обмеження творчої свободи та встановлення стильової монополії соцреалізму. Насправді цей процес не відбувався так однозначно і схематично. Багатьом майстрам як дореволюційного, так і пореволюційного покоління все ж таки вдавалося творити на межі дозволеного, поза тематичними і стилістичними вимогами держзамовлення. В експозиції можна побачити чудові живописні роботи — пейзажі, портрети, натюрморти, жанрові замальовки відомих художників: П. Волокидіна, Ф. Коновалюка, Г. Світлицького, О. Сиротенка, О. Шовкуненка, І. Їжакевича, вишукану графіку в стилі модерн М. Прахова, М. Жука.
Хвиля репресій не зачепила представників більш «космополітичних» версій українського модернізму: В. Єрмілова, В. Меллера, Б. Косарєва, А. Петрицького, О. Хвостенка-Хвостова. Задля збереження мистецької ідентичності видатний графік М. Жук, з ім’ям якого пов’язано становлення національного варіанта стилю модерн, звертався і до мистецтва кераміки.
Декоративно-ужиткове мистецтво тієї доби, представлене в експозиції, — справжнє творче розмаїття. Самобутні майстри були змушені об’єднуватися у виробничі артілі, аби мати можливість легально займатися промислами. Вони зберігали міцний зв’язок з народною традицією, навіть коли вводили у свої твори нові соціально спрямовані сюжети, що можна прослідкувати у виробах килимарства, унікальних керамічних виробах, статуетках із порцеляни.
Своєрідне ідеологічне тло виставки, дух сталінської доби створюють також пропагандистські плакати та архітектурні проекти забудови центральної частини Києва.
Ніна МАКСИМОВА