Але при цьому новий чоловічок навіть не може здогадуватися, що ж чекає його на життєвому шляху. Та вже навіть у дорослому віці далеко не кожен ставить собі такі важливі запитання: «А навіщо я прийшов? Чому? Заради чого? За якою такою потребою?» Отож багато хто проживає комедію власного життя, так і залишившись у стані «святої сліпоти».
«Для мене нова вистава — це притча людського життя. Мавроди 2015 Я наче створював спектакль про самого себе, адже в головному героєві побачив дуже багато близького мені. Персонажі п’єси розмірковують: чому вони прийшли в цей світ, яке їх призначення, що вони мають тут робити? А людина має пройти у своєму житті все і посадити «своє» дерево — хай не в прямому, а в алегоричному значенні.
Робота над новою постановкою тривала майже рік. Мною було вивчено три різних варіанти п’єси, з яких був створений один. До авторського тексту не вносили ніяких змін, проте додали деякі ігрові моменти», — розповів режисер-постановник Віталій Кіно.
Події вистави розпочинаються до народження головного героя — Гвідо (Віктор Цекало), коли він ще в лоні матері, а закінчуються після його смерті. Тут ви не побачите хронологічного розвитку подій, а дія нагадує різнокольорову мозаїку, адже наше життя переважно чорно-біле, проте яскраві враження та переживання вносять у нього барви веселки. Головний герой постає то сином, то чоловіком, то другом, то батьком. Це, звичайно, не ідеальна людина, а життєвий персонаж із багатьма недоліками та чеснотами. Вікторові вдається природно вживатися у свій образ і коли це п’ятнадцятилітній підліток, і коли зріла людина, якій уже за п’ятдесят.
«Останні десять років я мало грав у театрі, в основному знімався в кіно. Дуже вдячний молодим акторам «Нового українського театру», які мене багато чому навчили. Сама п’єса, напевно, торкнеться душі і серця багатьох глядачів, оскільки кожен зможе знайти в ній щось своє», — зізнався артист.
Серед інших акторів найбільше запам’ятався Єгор Снігир, який виконує роль друга Гвідо — Франка. Це саме той друг, який буде з тобою у найскладнішу хвилину, і той, хто, можливо, один зможе сказати всю правду. Достовірні образи були створені Наталією Заруцькою (дружина Домінік) та Поліною Кіно (дочка Марія). Інші ролі в різних складах грають різні актори. Так, якщо образ матері головного героя у виконанні Ірини Сивацької вийшов більш романтичним, то в трактуванні Марії Тютюнник — більш життєвим. Якщо Ілля Рибалко намагався повніше передати внутрішній світ батька Гвідо, то Олексій Власенко прагнув, аби цей персонаж був справді людиною літнього віку. А для Кирила Сузанського роль Янгола стала першою серйозною роботою в театрі.
Музичне рішення вистави допомагає розкрити різні теми, що супроводжують людину по життю — тему творчості, кохання, особистого життя, життєвих парадоксів, життєвих страхів та швидкоплинності всього того, що відбувається з нами. Під кінець вистави Гвідо розуміє, що «життя надто коротке, щоб сприймати його серйозно»... Звичайно, не варто повністю погоджуватися з героєм, проте є над чим замислитися.
Едуард ОВЧАРЕНКО
