Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 26 Грудень 2014 11:12

Життя надто коротке, щоб сприймати його серйозно?

Rate this item
(0 votes)

Від то­го, який гля­дач при­йде на прем’­єру, не­рід­ко за­ле­жить те, як скла­деть­ся до­ля май­бут­ньої ви­ста­ви. У цьо­му від­но­шен­ні Цен­тру мис­тецтв «Но­вий ук­ра­їн­ський те­атр» по­та­ла­ни­ло, адже за ро­ки йо­го іс­ну­ван­ня сфор­му­ва­ло­ся по­стій­не ко­ло гля­да­чів, які, по су­ті, є спів­твор­ця­ми спек­так­лів. Це ще раз за­свід­чи­ли пер­ші по­ка­зи ко­ме­дії-при­тчі — «Упс!.. Я прий­шов!», ство­ре­ної за мо­ти­ва­ми п’єси бі­ло­ру­сько­го дра­ма­тур­га Ми­ко­ли Ха­лє­зі­на.

А почалося все ще півтора року тому. Відомий актор театру та кіно Віктор Цекало тоді вперше відвідав «Новий український театр» і був вражений неповторною атмосферою, що тут панувала, та професійною грою молодих акторів. Того ж вечора він висловив художньому керівникові театру Віталію Кіно своє бажання грати в цьому талановитому творчому колективі. До речі, ще у 1996 році молодий режисер В. Кіно в Київському театрі драми та комедії поставив казку «Чарівна кісточка», в якій молодий актор В. Цекало зіграв головну роль.
Про що ж нова робота театру? Усім відоме народне прислів’я «Життя прожити — не поле перейти». А під полем, звісно, можна розуміти будь-що: подолання кризи, відкриття власного магазину, вступ до вузу, зраду своїй другій половинці, втрату бізнесу, одруження, що трапляється вже вп’яте у житті... Коли ж дитина з’являється на світ, то вона завжди кричить. Що цей крик може означати? Напевне, радісний гордий вигук — «Дивіться! Я прийшов!»

Але при цьому новий чоловічок навіть не може здогадуватися, що ж чекає його на життєвому шляху. Та вже навіть у дорослому віці далеко не кожен ставить собі такі важливі запитання: «А навіщо я прийшов? Чому? Заради чого? За якою такою потребою?» Отож багато хто проживає комедію власного життя, так і залишившись у стані «святої сліпоти».

«Для мене нова вистава — це притча людського життя. Мавроди 2015 Я наче створював спектакль про самого себе, адже в головному героєві побачив дуже багато близького мені. Персонажі п’єси розмірковують: чому вони прийшли в цей світ, яке їх призначення, що вони мають тут робити? А людина має пройти у своєму житті все і посадити «своє» дерево — хай не в прямому, а в алегоричному значенні.
Робота над новою постановкою тривала майже рік. Мною було вивчено три різних варіанти п’єси, з яких був створений один. До авторського тексту не вносили ніяких змін, проте додали деякі ігрові моменти», — розповів режисер-постановник Віталій Кіно.
Події вистави розпочинаються до народження головного героя — Гвідо (Віктор Цекало), коли він ще в лоні матері, а закінчуються після його смерті. Тут ви не побачите хронологічного розвитку подій, а дія нагадує різнокольорову мозаїку, адже наше життя переважно чорно-біле, проте яскраві враження та переживання вносять у нього барви веселки. Головний герой постає то сином, то чоловіком, то другом, то батьком. Це, звичайно, не ідеальна людина, а життєвий персонаж із багатьма недоліками та чеснотами. Вікторові вдається природно вживатися у свій образ і коли це п’ятнадцятилітній підліток, і коли зріла людина, якій уже за п’ятдесят.
«Останні десять років я мало грав у театрі, в основному знімався в кіно. Дуже вдячний молодим акторам «Нового українського театру», які мене багато чому навчили. Сама п’єса, напевно, торкнеться душі і серця багатьох глядачів, оскільки кожен зможе знайти в ній щось своє», — зізнався артист.
Серед інших акторів найбільше запам’ятався Єгор Снігир, який виконує роль друга Гвідо — Франка. Це саме той друг, який буде з тобою у найскладнішу хвилину, і той, хто, можливо, один зможе сказати всю правду. Достовірні образи були створені Наталією Заруцькою (дружина Домінік) та Поліною Кіно (дочка Марія). Інші ролі в різних складах грають різні актори. Так, якщо образ матері головного героя у виконанні Ірини Сивацької вийшов більш романтичним, то в трактуванні Марії Тютюнник — більш життєвим. Якщо Ілля Рибалко намагався повніше передати внутрішній світ батька Гвідо, то Олексій Власенко прагнув, аби цей персонаж був справді людиною літнього віку. А для Кирила Сузанського роль Янгола стала першою серйозною роботою в театрі.
Музичне рішення вистави допомагає розкрити різні теми, що супроводжують людину по життю — тему творчості, кохання, особистого життя, життєвих парадоксів, життєвих страхів та швидкоплинності всього того, що відбувається з нами. Під кінець вистави Гвідо розуміє, що «життя надто коротке, щоб сприймати його серйозно»... Звичайно, не варто повністю погоджуватися з героєм, проте є над чим замислитися.
Едуард ОВЧАРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».