Торік на розвиток грузинського кіно було виділено 1 млн 100 тис. євро. Звичайно, цього мало, грузинські кінотворці гідні більшого. Але з’явилися нові талановиті кінорежисери, які знімають цікаві, неординарні фільми й домагаються визнання на міжнародних кінофестивалях. Спочатку вони ставили фільми про війну в Абхазії, зараз — більше світлих і добрих картин, де добро обов’язково перемагає зло. За скрутного фінансового стану Грузії вдається брати участь як мінімум у двох міжнародних кінофестивалях.
Фестиваль у Києві відкрила картина Левана Когуашвілі «Побачення наосліп». Вона була завершена торік, прем’єра відбулася на фестивалі у Торонто. Після цього фільм пройшов апробацію на понад сорока кінофестивалях, отримав 17 нагород, останню — у Мінську, і головний приз у Загребі. Картину купили для прокату у Росії, Швейцарії, Польщі, Болгарії та кількох інших країнах.
Це другий повнометражний фільм Левана Когуашвілі. Зараз Леван бере участь у представленні великої ретроспективи грузинського кіно в Америці. Там є три його фільми — документальний «Жінки Грузії», перший повнометражний «Прогульники», який брав участь в українському кінофестивалі «Молодість», та «Побачення наосліп» — дуже глибока і добра картина. Зараз таких мало, здебільшого в кіно переважає агресія і жорстокість.
Леван Когуашвілі — людина порядна, з великою душею. Це відчувається у його картині. Двох головних героїв чудово грають непрофесійні актори. Тож комбінація знаних акторів і непрофесіоналів вдалася. Перший фільм Левана «Прогульники» — розповідь про лихі 90-ті, засилля наркотиків.
Режисер вирішив розповісти засобами кіно світлу історію. Однак тема виявилася тією ж — про втрачене покоління. Про те, наскільки складно виживати у часи перетворень. Не всі змогли пристосуватися до них. Два головних герої нової картини теж із втраченого покоління. До нього зараховує себе і Леван, хоча він відбувся як художник, кінорежисер, але стикається з тими ж проблемами, що й герої його кінокартини.
Фільм — про любов і самотність, про те, як людині вижити у досить складних умовах і не втратити людської подоби. Картина з гумором і сумом. У ній ідеться про вчителя Сандро, який дуже самотній і досі живе в будинку своїх батьків, які щодня сваряться. Стриманість, неупередженість заважають герою побудувати стосунки з жінками. Одного дня Сандро вирішив поїхати на вихідні на узбережжя моря разом зі своїм другом Івом. Там він знайомиться з чарівною жінкою Мананою, яка працює перукарем. Між Сандро і Мананою спалахує любов. Але вона триватиме недовго...
Українські і грузинські традиції, культура, мистецтво, життя, емоції, темперамент, кіномистецтво досить схожі. Наше поетичне кіно перегукується з кіномовою Грузії. Воно наївне, з добрим почуттям гумору, образне, як картини художників. Друзі з Грузії, її митці завжди підтримують Україну, особливо у важкі часи. Вони були поруч під час гарячих подій Революції гідності та у її річницю.
Міністерство культури України планує поновити активну роботу зі своїми грузинськими колегами. Незабаром буде підписано меморандум про культурну співпрацю, тож українське мистецтво й кіно буде ще більше представлене в Грузії, а грузинське — в нашій країні. Люди через мистецтво краще пізнаватимуть одне одного, ставатимуть добрішими.
Олена КОСЕНКО