Невипадково у подільському циклі Юрія Вакуленка відсутні архітектурні пам’ятки, які традиційно вважаються обличчям Подолу. Художник відображує зачарування київської старовини, що зникає; романтичні міські куточки, відомі мешканцям Подолу, що відкриваються тільки «своїм», обраним. З-під його пензля постає подільська «мореходка» під високою кручею, царський будинок у дворику на Ярославській, який можна побачити, лише зазирнувши в тунель між двома будівлями, «блакитний» під’їзд будинку на Юрківській, вузька безлюдна вулиця, озвучена дзеленчанням останнього вечірнього трамваю.
Для пізнання таємниць нічного Подолу художник прагне спілкування зі старим містом наодинці, коли на вулицях затихає гамір, і люди розходяться по домівках. Саме тоді старезні будинки і вулички, такі непоказні і обшарпані вдень, розкривають свою сутність під місячним сяйвом та світлом ліхтарів і постають на полотнах Ю. Вакуленка, пронизані несподівано яскравими кольорами: смарагдовим, синім, золотим. Майстра надихають навіть покинуті будівлі без вікон і дверей, адже з настанням ночі у їх напівзруйнованих отворах з’являються загадкові тіні та образи з минулого.
Юрій Вакуленко — художник, експерт з антикваріату, заслужений діяч культури. Він успішно поєднує творчу діяльність з адміністративною, з 2004 року є директором Національного музею російського мистецтва. З 1990 р. персональні виставки митця відбувалися в Україні та країнах Європи. Кожна виставка Юрія Вакуленка незмінно приваблює непересічним талантом автора, неупередженим поглядом та художнім вирішенням творів.

Ніна МАКСИМОВА