Подолавши фінансові труднощі, колектив науково-дослідного відділу реставрації стародруків, рукописів та документів своїм доробком зміг вразити затятих книгознавців, бо відродив стародруки та видання 1574–1860 років.
— «Апостол» не випадково ввійшов до назви експозиції, — ділиться автор ідеї проекту експозиції Ігор Стадниченко. — На теренах України це видання з львівської друкарні Івана Федорова вважається точно датованою книгою — 1574 рік. Її оздоба — три гравюри-дереворити: герб гетьмана Григорія Ходкевича, фронтиспис із зображенням апостола Луки та герб Львова з друкарською маркою Івана Федорова.
Заставки, кінцівки, ініціальні літери теж виразні й вишукані. Серед них є такі, що ніде не знайдете в попередніх виданнях першодрукаря. Цей «Апостол» побачив світ завдяки коштам самого І. Федорова й небайдужих львів’ян. Грошей вистачило на солідний для тих часів наклад — майже 1200 примірників. На думку «науковців-розвідників», десята частина з них «дожила» до нашого часу, й можливо згодом знатимемо про долю кожного екземпляра.
Нині відвідувачам, серед яких домінують школярі, студенти, письменники, видавці й затяті книголюби, пощастило: вони мають виняткову можливість роздивитися одразу три «Апостоли»! Про це потурбувалися власники книг — Національні музеї — літератури в компанії з художнім, а також Києво-Печерський історико-культурний заповідник.
Звісно, понад чотирьохсотлітня «біографія» стародруків далася взнаки. Не всі їхні оригінальні оправи збереглися. Поля багатьох аркушів обрізані, іноді до самого тексту. Тож не дивно, що переважно художникам-реставраторам вищої кваліфікації доводилося по кілька років повертати до життя ледь дихаючі сторінки з текстами й надавати виразного, експозиційного вигляду оправам.
— У студентські часи, вивчаючи історію мистецтва, хіба можна було уявити, що випаде нагода «наживо» побачити першу повну, надруковану старослов’янською мовою Біблію, видану 1581 року? — почула емоційні враження доктора філософії Наталії Кривуци, котра ознайомлювала з експозицією митців із Казахстану.
Справді, так звана Острозька Біблія І. Федорова — дітище князя Костянтина Острозького, на якій і молились, і хрестились, і клялися у вірності роду та народу благородні пращури, в культурно-історичному аспекті є надзвичайно цінною. Вона складається з 76 книг Старого й Нового Заповіту. Порівняно із сучасними виданнями, в ній бракує лише «Послання Єремії». Понад півтора сторіччя — до виходу в 1751 році «Єлисаветинської Біблії» — була офіційним зразком слов’янської Біблії для богослужіння в православних церквах. А от перший в Україні «Буквар» — теж дітище Івана Федорова 1574 року — нині зберігається в бібліотеці Гарвардського університету. На виставці варто подивитися на чудову копію цього малесенького своєрідного підручника.
Заслуговують на пошану й увагу відреставровані «Анфологіон», «Мінея», «Новий Заповіт», «Біблія», «Акафісти з канонами», «Патерик Печерський», видані ХVI–XVII ст. у друкарні Києво-Печерської лаври, а також, окрім Львова й Острога, в Новгород-Сіверському, Чернігові, Кременчуці, Почаєві, Миколаєві, Житомирі, Тульчині, Луцьку.
Про все одразу не розповіси, а от «Евхологион, албо Молитослов, или Требник» у розвитку богослужбової літератури став особливо важливою віхою. Його ще називають «Требником Петра Могили» 1646 року. Укладений київським митрополитом П. Могилою з помічниками та надрукований у Києво-Печерській лаврі, він, окрім викладу молитов і обрядів, дає їхнє літургійне та канонічне роз’яснення. «Требник» став першим (!) своєрідним виданням-еталоном у східнослов’янському православному світі, набув поширення в Східній та Центральній Європі, дуже впливав на всі требники, що публікувалися пізніше.
У ті часи поважні книги без пишних оздоб на світ не з’являлися. Їх прикрашали багатими срібними та золоченими окладами, карбуванням, розписними емалями, гравіюванням. Кожен оклад є самобутнім та неповторним. Коли звернете увагу на два Євангелія 1600 р. із міста Вільно, що вийшли з друкарні Лукаша Мамонича, переконаєтесь у цьому. Втім, їхню велич затьмарюють оклади Євангелія 1688-го й 1698 років.
Першу «добру звістку» (так із грецької перекладається Євангеліє) замовив і подарував церкві Різдва Богородиці в Седневі «полковник чернігівський, генерал бунчужний, генеральний обозний, канцлер України, наказний гетьман» Яків Лизогуб. Його презентом у вишуканому срібному окладі з двома застібками ще опікуються київські реставратори, хоч в експозиції цього не помітите: все досконало підігнано.
Іван Мазепа замовляв Євангеліє теж як подарунок храму — Вознесенському собору в Переяславі, що зводили коштом гетьмана, 18-кілограмовий фоліант виготовили в Московському печатному дворі, а оправу для нього в 1701-му в Золотій палаті Кремля зробив знаменитий німець — майстер-емальєр Георгій Фробос. Яскраві емалі, поєднані з коштовним камінням, сріблом, розписом по різьбленому рельєфу на золоті, досі є неперевершеними. До речі, про сам Вознесенський собор уже в 1845 році у своїх археологічних нотатках, а також у повісті «Близнецы» згадував Тарас Шевченко, ювілею якого присвячено спеціальний зал музею.
Там теж домінує слово «вперше». Приміром, представлені перші видання «Гайдамаків», «Тризни», чотири примірники «Кобзаря», три з яких підписані автором. Зворушують книжки з особистої бібліотеки Тараса Григоровича. Вони розповідають про авторитет, контакти, уподобання майстра. У «Народних оповіданнях Марка Вовчка» є дарчий напис письменниці: «Панові Шевченку від автора». Зворушує й Біблія 1824 р. з автографом поета на титулі. Офорти із серії «Живописная Украина», надруковані 1844-го, розкривають інший талант Великого Кобзаря — художника та гравера. Саме за офорти колишній кріпак здобув звання академіка Санкт-Петербурзької імператорської художньої академії. Прикро, але це не позбавило його рекрутчини.
Узагалі, всі представлені в трьох залах експонати є визнаними історичними цінностями. На стендах можна ознайомитися з результатами наукових досліджень, найважливішими етапами становлення вітчизняного книгодрукування та фотографіями майстрів-чудотворців, що по-справжньому відроджували представлені пам’ятки історії та культури.
Олена СЕДИК, фото автора