Виставка стала символічною для музею, адже вироби, представлені на ній, відкривають не лише історію цього заводу, а й історію нашої держави й колишнього Радянського Союзу з їх ритуалами, традиціями, культурою. Багато скульптур присвячено творам Гоголя, Нечуя-Левицького, Котляревського.
Спадкоємці, рідні художників і скульпторів допомогли організувати виставку. Без участі колекціонерів вона не наповнилась би такою великою кількістю цікавих предметів. До експозиції увійшли класичні та найновіші скульптурні роботи легендарного головного художника заводу Владислава Щербини, який був неперевершеним майстром українського бурлеску, а також унікальні твори справжнього класика, скульптора Григорія Молдавана, створені у дусі соцреалізму у середині ХХ ст.
Ці старі майстри і зараз творять, робота додає їм сил. Вони мають плани на багато років уперед, незважаючи на поважний вік. Це дає надію, що плани продовжать їхнє життя. Зачудовують твори видатної майстрині Ольги Рапай, яка згодом захопилася керамікою і стала знаною майстринею єврейської кераміки в Україні. На жаль, уже кілька років, як її не стало.
Порцелянове мистецтво вважається елітарним. Про наше ми вже починаємо забувати, оскільки зараз колекції заповнені китайською порцеляною не надто високої якості. Колись Україна мала потужне порцелянове виробництво, яке продукувало не тільки скульптури, а й посуд. Київський експериментальний кераміко-художній завод був одним із найцікавіших в Україні, лідером галузі. Його порівнювали з Ломоносовським порцеляновим у Росії.
Саме у його творчій лабораторії розроблялись унікальні, експериментальні авторські зразки форми і розпису, які потім тиражувалися для понад 20 українських підприємств. Цей завод був започаткований у 1924 році Київською лабораторією фарб задля здешевлення виробів із порцеляни і фаянсу. Вони вважалися буржуазними виробами. За особливою вказівкою влади створили масове виробництво, аби у простих трудівників теж була вишукана продукція.
Другим потужним порцеляновим заводом був Буянський на Харківщині. Київський робив цікаві зразки для волинських підприємств, славнозвісного Баранівського заводу, який виготовляв порцеляну майже 200 років, та Городницького, що був закладений на початку ХІХ ст., а також Полонського, Довбишевського.
Про ці підприємства можна дізнатися, лише гортаючи сторінки довідників, бо нині їх немає. За останні роки були проведені великі пошукові роботи, знайдено цікаві світлині й документи, що стосуються формування української порцеляно-фаянсової галузі. На Київському заводі зібралася плеяда талановитих майстрів, кожний із них був цікавою індивідуальністю. Деякі працювали ще до війни, здолавши загарбників, поверталися творити красу. Ця виставка нагадує про них.
Порцелянові художні твори, як і класична музика, з часом стають ще прекраснішими. Вони активно колекціонуються, їх знають у світі. На жаль, нині порцелянової промисловості немає в Україні, з 15 підприємств жодне не працює. І невідомо, чи працюватиме, адже це надто енергомістке, дороге технологічне виробництво. Тож інтерес до цієї виставки цілком зрозумілий.
Радує, що виставка потрапляє до загальноєвропейської тенденції, бо заснована на творах із приватних колекцій. В Європі й Америці приватні колекції — вагома частка експонатів, які виставляють у музеях. В Україні з 1918 р. колекціонерська діяльність перервалась. У часи нашої незалежності набрала серйозних обертів. Але коло колекціонерів досить замкнуте. Вони не розкривають таємниць про те, що і як збирають.
Надихає те, що зміни, які відбуваються в Україні, змусили відгукнутися касту колекціонерів на настрої суспільства і надати свої твори для виставки. Рік тому за старої влади вони б не наважилися виставляти приватні твори для широкого огляду.
Олена КОСЕНКО