Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 28, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 21 Червень 2019 10:28

За довге життя у кіно він зняв лише п'ять фільмів

Rate this item
(0 votes)

29 ЧЕРВНЯ — 80 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВІКТОРА СТЕПАНОВИЧА ГРЕСЯ (1939), УКРАЇНСЬКОГО РЕЖИСЕРА, СЦЕНАРИСТА, АКТОРА

Лише п’ять. Але всі вони без винятку отримали нагороди найпрестижніших фестивалів. Бо кожен із них — гресівський, не схожий на кінопродукцію інших режисерів. Він завжди вмів щось відкривати, шукати нову форму, а головне — знаходити її.

1967 рік — дипломна робота «Хто помре сьогодні». Це — вражаюча чорно-біла стрічка тривалістю 20 хвилин. Це — фільм про війну 1941–1945 років. Конкретно. Але це — фільм про війну як біду. Взагалі.

Кілька червоноармійців, мов тіні, ідуть спаленою землею. У них передих від війни. Та недовгий. Їх наздожене літак зі свастикою і розстріляє. Майже всіх. Прицільно. Байдуже. Спокійно.
У фільмі немає діалогів, майже відсутній текст, але відчувається жах війни. Він у протиріччі — людина на землі та машина у повітрі. Жива істота та знаряддя смерті. Льотчик, опинившись на землі, виявився звичайною людиною, такою ж, як ті молоді хлопці й дівчина, котрих він розстріляв.
Його погляд на коня, що стоїть на цій спустошеній землі, все розставляє по своїх місцях — там, у Німеччині, залишилися родина, дім, хазяйство. Очі Бразаускаса, який грає цю роль, виражають усе — тугу, любов сільської людини до землі, страх перед цими трьома, котрі залишилися в живих і зараз його вб’ють. А вони не вб’ють. Вони мовчки розвернуться і підуть. Вони — люди. А людина не вбиває неозброєного.
Як тоді, у 67-му, молодий режисер зумів знайти свою кіномову? — загадка. Як він зміг відтворити цю межу між життям та смертю? Життя — це мати, що гладить по обличчю сина, і ще багато матерів, що вгадуються за її спиною.
Смерть — це бинти, рани, останній погляд і знову мати, наче омиває сина перед смертю. Що це? Марення, видіння, дійсність? Мистецтво! 20 хвилин справжнього мистецтва.
А потім були «Сліпий дощ» і «Блакитне та зелене». Фільми про кохання. Дитяче, юнацьке, перше. Фільми, омиті весняним дощем та бажанням бути коханими. Знову майже без слів, проте кожен їхній кадр сповнений таких яскравих, нових метафор, що одразу розумієш, за що вони отримали Гран-прі МКФ у Монте-Карло, приз за режисуру Всесоюзного фестивалю в Ленінграді, диплом за творчий пошук кінофестивалю у Дніпропетровську.
А згодом був найкращий фільм — «Чорна курка, або Підземні жителі». Декорації пансіону, збудованого художником Олексієм Левченком у найбільшому павільйоні Європи на Студії ім. О. Довженка, вражали всіх, хто бачив їх на власні очі. Але ще більше вони вражали на екрані.
Це був реальний світ маленького Альоші вдень та казковий світ підземного царства вночі. Світ дружби, надій, шляхетних сумлінь юної душі, за одну мить зруйнованих зрадництвом.
Поетичний, елегійно сумний, красивий фільм, схожий на ювелірну музичну скриньку давніх часів. З чудовими акторами: Альбертом Філозовим, Євгеном Євстигнєєвим, Валентином Гафтом, Ларисою Кадочниковою, Аристархом Лівановим, Володимиром Кашпуром. Ансамбль, що звучав в унісон.
І ніхто ніколи не здогадається, що кожен актор озвучував свою роль окремо від інших. Загальна партитура була у голові Греся. Він, іноді допікаючи аж до живого, таки досяг унікального суголосся.
До речі, Віктор Степанович і композитора знайшов унікального. Дивак Олег Каравайчук створив абсолютно незвичне музичне оформлення — від кришталевого передзвону клавесина до гримотіння військових маршів.
А оператори Павло Степанов і Андрій Володимиров відтворили дивний перехід від світла до тіні: батьківське домашнє вогнище, пансіон, дортуар, яскравий і похмурий водночас світ підземного царства з персонажами, одягненими у гідні подиву костюми Галини Фоміної.
Усе, усе у цьому фільмі штучної роботи. Це був політ на килимі-літаку, де головним казкарем і генератором ідей був шалений Гресь. За два роки роботи він вимотав усіх. Усі стогнали від обурення під час зйомок. І всі застогнали від захоплення на прем’єрі. Разом із глядачами.
Разом із журі найпрестижніших фестивалів світу. Золотий приз ХІІ МКФ у Москві, Головний приз Всесоюзного фестивалю у Вільнюсі 1981 року, призи чотирьох фестивалів у Франції і двох в Італії і т. д. і т. п.
«Чорна курка» була знята у 80-му, а наступний фільм, що вийшов на екрани, Віктор Гресь закінчив у 1988 році. Це — «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура». Знову яскраве авторське неповторне кіно, що поєднало у собі одразу три течії — костюмно-історичну романтику, екранізацію класики Марка Твена і філософське авторське начало Греся.
І знову зірковий ансамбль. Альберт Філозов, Анастасія Вертинська, Олександр Кайдановський, Євген Євстигнєєв, Сергій Колтаков, Володимир Кашпур... І знову складні, майже трирічні зйомки, муки, істерики, стомленість усіх, хто був задіяний у процесі... І знову успіх.
Що таке людина і у чому сенс історії? Примножуючи багатства, людина не примножує щастя та справедливості. Гармонійний світ короля Артура — утопія. Шляхетно гарцюючи на своєму останньому параді, лицарі неначе зісковзують із землі... Американізована дійсність заповнює собою світ...
Але перш ніж змінювати щось, треба зрозуміти, хто ми такі, навіщо прийшли у цей світ широкий. Складно все це, панове! Ой, складно... Складно глядачеві. Але ж як цікаво! Справжнє мистецтво завжди цікаве.
Він починав із чорно-білого кінопростору. Він увійшов у простір кольоровий. Але ж скільки задумів залишилось у словах!.. Десятки сценаріїв незнятих фільмів. І всі вони були прекрасні! Данко розривав своє серце задля людей... Мужні кавказці стверджували пісню кохання та гордості... Українці у тому далекому-далекому минулому дивилися на небо і були певні: Бог врятує... А цей чортів чорт, котрому раз на рік дозволено ухопити чиюсь душу, нас із собою не забере. Нас Бог пожаліє, а чорт — мимо, мимо...
А ще був Гофман, «Еліксир диявола», «Фауст»... А ще були... Гресь — автор сценаріїв — «Кармелюк» (1989), «Чотири шаблі» (1990, обидва у співавторстві), «Тарас Бульба» (1991–1995), «Судний день» (1996).
Його завжди цікаво слухати. Йому завжди хочеться вірити. І глядачеві завжди цікаво. Бо незвично, до біса талановито і непросто. Кіноголос Греся — це потаємна розмова з душею людини, її невисловленими думками і потягом до чистого й прекрасного.

Катерина ШАНДИБІНА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».