Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 04, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 25 Травень 2018 11:04

Ігор Завадський: для мене музики – це стан душі

Rate this item
(1 Vote)

Ігор Завадський — український акордеоніст, виконавець творів класичної музики. Заслужений артист України, переможець міжнародних конкурсів у Франції, Італії, Ірландії, Іспанії.

Ігор Завадський — перший український акордеоніст, який потрапив до Книги рекордів України як єдиний володар трьох «Золотих лір» — головних призів міжнародних конкурсів акордеоністів. Він — перший український музикант, який потрапив до Книги рекордів Гіннесса (Канада).

Прихильники таланту Ігоря Завадського з вірою і надією чекали його з вимушеної «творчої відпустки», як сам часом називає її пан Ігор.
— Від першої нашої зустрічі й інтерв’ю минуло 10 років. Між тим було багато матеріалів про концерти. А ще — була Ваша «вимушена відпустка». Ігор Завадський змінився?
— Звичайно. Я краще пізнав себе. Під вартою я перебував 1543 дні. Це — чотири роки, два місяці і три тижні. Я вважаю, що це була моя творча відпустка. До всього ставився пофілософськи і розумів, що все рано чи пізно закінчиться — всі звинувачення й брехня заздрісників.
У в’язниці багато чому навчився. І свободу справжню, творчу, я відчув саме в тюрмі. Я ніби став вільний внутрішньо. Тепер навіть у калюжах навчився бачити зірки.
Став більш вольовий. Щоб не зламатися, потрібно бути оптимістом. А жити треба, як говорив Моцарт: «Щастя — це ілюзії». Хоча більшість людей радять дивитися на світ реалістичніше. Але я дотримуюся такої думки: якщо хочеш бути готовим до екстремальних ситуацій, наприклад, як була в мене, потрібно жити тільки ілюзіями.
Тільки ілюзії допомагають людині бути щасливою. Тому й перебуваючи у «творчій відпустці», уявляв, що це відбувається не зі мною, а з героєм якогось роману чи казки, де все неодмінно закінчиться добре.
Випробування? Чим більше людина проходить випробувань, тим більше отримує нагород. Я поставив собі за мету стати добрішим, позитивнішим і нести людям усе це у красі і гармонії.
— Ви насамперед хто: артист, музикант? Який титул для Вас важливий?
— Звісно, найвищий титул — артист. Навіть без звання. Навіть — не музикант, бо ж музикантів багато, а майстерності часом бракує. Музиканту обов’язково потрібно ще вчитися бути артистом. Свої, навіть вроджені риси, потрібно шліфувати за допомогою копіткої праці. Справжній артист покликаний віддавати.
— Ігоре, Ви понад чотири роки були без інструмента. Це, виходить, починати все спочатку?
— Власне, так. Я не тримав акордеон у руках понад чотири роки, але музика в мені жила, звучала. Проте за той час я записав нотами 17 своїх обробок, про що мене раніше просили колеги, викладачі музичних шкіл.
У 2015 році вийшов збірник нот «Академія акордеона Ігоря Завадського. Випуск 1». До речі, над обкладинкою працював Борис Захаров, син правозахисника Євгена Захарова, який відстоював мене у судах.
Це — чудовий посібник як для початківців навчання гри на кнопковому або клавішному акордеоні, так і для професійних виконавців. У цьому збірнику твори та їх частини для концертного виконання. Його вже двічі перевидавали.
Так, для відновлення техніки гри потрібен ще час. Я жив за принципом: день не позаймаєшся — відпрацьовуєш два. А тут чотири роки! За два роки я максимально відновився. Щось утратив у грі, щось здобув. Десь у глибині душі ще лишився осад, але ще не так багато часу минуло, щоб його позбутись.
Я іноді, коли граю, поринаю у світ музики, часом сам себе можу розжалобити до сліз. Тобто період був несолодким. Проте музику відчуваю ще гостріше. За два роки вийшло три альбоми!
Звісно, сам я видати їх би не зміг. Та й не олігархи з бізнесменами прийшли на допомогу. Допомогла звичайна жінка з інвалідністю, практично прикута до інвалідного візка. Я її ніколи не бачив. А ось вона свого часу відвідувала мої концерти й соромилася взяти автограф... І таке буває. В альбомах я пишу їй подяку за допомогу.
— Майже на всіх Ваших концертах у перших рядах глядачів аплодує народна артистка України Раїса Недашківська. У вас давня дружба?
— Ми познайомилися у 2000 році на врученні державних нагород: я отримував звання заслуженого артиста України, а Раїса Степанівна — орден княгині Ольги ІІІ ступеня.
Після того вона виявила бажання побувати на моєму концерті. Тоді й сказала, що бачить у мені великого артиста, майстра своєї справи. Завжди підтримувала у скрутні моменти.
На першому концерті після мого «повернення», який я дав через 17 днів, сказала: «Ми повинні вчитися в Ігоря Завадського тримати удар». Схвальні слова почув тоді й від композитора Володимира Губи. Отак і йду до свого вищого рівня.
— Чи пам’ятаєте, Ігоре, свій перший сольний концерт?
— Аякже! Перший мій сольний концерт відбувся, коли мені було 14 років, — на острові Хортиця, у піонерському таборі «Чайка». То був батьківський день. На літній естраді — море людей: батьки, діти, бабусі, дідусі, навіть із сусідніх таборів посходилися люди. До речі, за день до концерту я сам розвішував оголошення по найближчих піонерських таборах.
Грав переважно на слух музику з модних на той час «Боні М», «АББА»... А коли заграв «Політ джмеля» — почув шквал оплесків. Квіти, оплески — певно, все це і підкупило мене. А точніше — відчув переломний момент у ставленні до музики. Після того концерту зрозумів одне: моє покликання — сцена.
— Відтоді Ви побували в багатьох країнах світу... Та все ж усі дороги ведуть до Києва...
— Так. Із концертами довелося відвідати 23 країни. Понад усе чомусь сподобалась Ісландія — казкова країна, недоторкана природа, надзвичайно привітно сприймали мене глядачі.
В Україні я виступив у 75 населених пунктах. Звичайно, за сольними концертами лідирує Київ. Так, це моє найулюбленіше місто на Землі. Мені тут затишно і комфортно. А Будинок актора — улюблена зала. Починав я свої офіційні сольні концерти у Києві з невеликої зали у Музеї історії Києва у грудні 1993 року.
— Що відчуваєте, Ігоре, коли даруєте людям таку радість — музику?
— На момент концерту у мене всі негативні думки вивітрюються з голови. Лишаються тільки ноти, і нічого зайвого. Часом у залі помічаю знайомі обличчя. Здається, на минулому концерті були ці ж самі люди. Багатьох уже запам’ятав і впізнаю.
— На Ваші концерти приходять люди різних поколінь. Сьогодні у залі я помітила багато молоді.
— Так. Я якось зауважив, що мої концерти для людей уже зрілого віку, а в залі, ви праві, побільшало молоді. Це — чудово, що молодь ще й досі сприймає Шопена, Вівальді, Баха...
— Знаю, маєте улюблених композиторів...
— Це — п’ять композиторів, яких би я розставив відповідно ось так: Бах — перше місце, Вівальді — друге, Шопен — на третьому, а далі — Бетховен і Моцарт.
Як особистість найближчим для мене є Бетховен. Він — повне уособлення мого внутрішнього світу. Я б міг так само, як і він, бунтувати, але ще не маю такого права, бо не досяг ще того рівня.
...Сьогодні Ігор Завадський святкує вихід нового альбому «Віват, 13!» — ювілейного 20го CD, до якого увійшли композиції тринадцяти композиторів. Презентація диска відбулася 22–23 травня на концертах у Будинку актора.
Йому знову аплодують і викликають зіграти на біс. Після всіх концертів він виходить на спілкування з глядачем. Живе на довірі й любові. Його талант — без кордонів, а музика — благословення з небес.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».