Він навчався в духовному училищі, потім вступив до духовної семінарії у Вятці. Треба зазначити, що в семінарії отримували широку класичну освіту — в той час викладали: математику, логіку, церковну архітектуру, латину, французьку й німецьку мови, літературу, поезію і віршування. Усе це — крім обов’язкових для майбутнього священика, дисциплін.
Ще юнаком Васнецов брав участь у декоруванні Вятського кафедрального собору, ілюстрував «Зібрання російських приказок» і написав свої перші картини: «Жниця», «БабаЧортиця», «Молочниця», які прихильно були прийняті глядачами.
У 1867 році Васнецов йде з останнього курсу семінарії і вступає до Петербурзької академії мистецтв. Починається новий етап у його житті. Навчався Васнецов у знаменитого педагога Чистякова, якого називали «спільний педагог», оскільки у нього вчилися в різний час майже всі видатні художники XIX— XX століть: Полєнов, Рєпін, Сєров, Врубель та інші. Заняття в Академії йшли успішно, в 1870 році Васнецов отримав Велику срібну медаль за учнівську роботу.
У наступні роки Васнецов виконав близько 200 ілюстрацій до «Народної абетки», «Солдатської абетки», «Російської абетки для дітей», ним були ілюстровані казки «Горбоконик», «Жарптиця» та інші.
Сучасники хвалили Васнецова як «типіста» — чудового художника, що вміє точно і яскраво висловити характер моделі. Малюнки Васнецова, виконані виразними і точними штрихами, мали великий успіх. Його листи «Книжковий крамар», «Хлопчик із сулією вина» на Всесвітній виставці у Лондоні 1874 року отримали бронзові медалі. Це був великий успіх для молодого художника.
Саме в цей час (кінець 70х років XIX століття) Васнецов на запрошення Рєпіна їде в Париж. У той час Париж був культурною столицею світу. Його міцний характер зміг увібрати все краще з паризького культурного виру, зробити висновки про тлінність усього щохвилинного і суєтного, а головне — зміцнитися у своїх переконаннях.
Наприкінці 1878 року Васнецов переїжджає жити і працювати до Москви. Тут була написана картина «Після побоїща Ігоря Святославича з половцями», яка у 1880 році стала своєрідним маніфестом, що затверджував нові художні принципи в мистецтві.
Буквально відразу ж були написані «Килимлітак» і «Три царівни підземного царства», остання робота художника експонується у Київському національному музеї російського мистецтва. У цій картині автор знову повернувся до пошуків типу жіночої краси.
За проектами Васнецоваархітектора були побудовані каплиця над могилою Андрія Мамонтова (1892), власний будинок у третьому Троїцькому провулку в дусі терема. Федір Шаляпін писав: «Чудовий був у Віктора Васнецова будинок, ним самим збудований. Щось середнє між сучасною селянською хатою і древнім княжим теремом».
Одночасно з архітектурними проектами Васнецов не залишає роботу і над картинами. Ним були створені ескізи до «Богатирів», театральні ескізи, книжкові ілюстрації, написано безліч пейзажів.
У 1885 році сталася подія, яку Васнецов вважав головною у своєму житті. Йому було запропоновано виконати розпис щойно відбудованого Володимирського собору в Києві. Він узявся за цю роботу і присвятив їй 10 років, вклавши всю пристрасть і тривогу своєї душі.
Сильне враження справляє запрестольний образ Богоматері. Чудова фігура Богородиці з Христомнемовлям на руках, що виступає з мерехтливого золотого кольору у верхній половині анкерної апсиди, панувала над усім простором. Богоматір Васнецова стала одним із найулюбленіших образів відразу ж після освячення Володимирського собору. Репродукції з нього можна було зустріти в багатьох будинках у кінці XIX — початку XX століття.
Коли у серпні 1896 року ліси із собору були зняті, можна було вже скласти повне уявлення про роботу. Успіх васнецовських розписів був величезний. Їм була присвячена небувала за численністю література — дослідження, статті, замітки. У них автори бачили початок відродження сакрального мистецтва.
А ще Віктор Васнецов оформляв храми у Петербурзі, ГусьХрустальному, Варшаві. Але серце Майстра, за його ж визнанням, назавжди залишилося в Києві.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ