Саме вона познайомила мене з Thatre de L’Atalan. Жан Поль Сартр дуже цікавий драматург. А постановка вистави за його твором здійснена на високому професійному рівні», — розповіла художній керівник театру «Колесо», народна артистка України Ірина Кліщевська.
За сюжетом п’єси, журналіст Гарсен, багачка Естель та співробітниця пошти Інес потрапляють після смерті у зачинене приміщення — пекло. За життя Гарсен протягом п’яти років знущався над своєю дружиною і у відповідальних ситуаціях поводився, як боягуз; лесбійкаінтелектуалка Інес відбила у свого кузена його подругу, — той учинив самогубство, кинувшись під трамвай, а дівчина з відчаю отруїла газом себе і Інес; спокусниця Естель убила свою дитину і довела до смерті коханця, багато років зраджувала своєму чоловікові, за якого вийшла заміж заради грошей.
Усі троє знають, що вони — у пеклі, і готуються до найгіршого, але не відчувають ніяких фізичних страждань. Кожен намагається випитати в інших, за що вони тут опинилися, при цьому приховує правду про себе. Дуже швидко герої починають розуміти, що пекельні муки саме й полягають у цій взаємній брехні. Вони не можуть ні залишити одне одного, ні вбити, оскільки вже мертві. І ці «тортури ближніх» триватимуть вічно...
Яку частину нашого життя може заповнити інша людина, щоб не стати нашим власним пеклом? Скільки потрібно простору між людьми та їхніми душами, аби вони не ненавиділи одне одного? Чи можна зв’язати своє життя з однією людиною і не пожалкувати про це? Що краще — дзеркало чи очі людини навпроти? Чи можуть існувати поруч свобода і любов? Такі непрості запитання постають під час перегляду вистави. Але ви не знайдете на них відповідей — їх кожному доведеться шукати самому.
Французькі актори Брюно Бульзаге (Гарсін), Агат Алексіс (Інес), Анн Ле Гернек (Естель) та Хаіме Азюле (коридорний) грають на межі нервового зриву. Здається, що перед нами не артисти, а дійсно персонажі з того світу. Камінна зала «Колеса» неначе створена для цієї вистави. Глядач немов опиняється у закритому просторі. Декорації доволі прості — тільки крісла, в яких героям доведеться сидіти вічно, і статуетка, яку неможливо підняти. Та, напевне, більше нічого й не потрібно, адже інші деталі лише б відволікали увагу глядача.
Очевидно, побачене вражає багатьох. І потрібен час, аби розібратися з власними почуттями...
Режисер Алан Барсака на запитання «чому він вирішив взятися за цю постановку і які у нього залишилися враження про нашу країну», відповів:
«Ця п’єса була написана 70 років тому, але не втратила актуальності до сьогодні. Люди не можуть вжитися одне з одним, їхнє життя перетворюється на справжнє пекло. Напевне, треба бути терплячішими до тих, хто поряд, та їхніх вад. Це допоможе вирішити багато проблем.
На жаль, у мене було мало часу, аби пізнати Київ, тож хочу приїхати в Україну ще, аби більше дізнатися про ваш народ, українську культуру і, особливо, про український театр», — сказав мсьє Алан.
Завершилися маленькі гастролі паризького театру до Києва, а театр «Колесо» наразі планує показати свої постановки у Франції.
Едуард ОВЧАРЕНКО