Утім, українці вже за три дні знову масово зібралися в центрі Києва. Глузуючи над недолугими рішеннями своїх псевдообранців, чимало громадян убралося на чергове віче вельми оригінально, начепивши на голови відра та каструлі. Таке вбрання символізувало категоричну незгоду з однією з норм сумнозвісних «законів» — заборону носити каски.
Було це акурат на Водохреще, котре цього року перетворилося на «вогнехреще». 19 січня розпочалися сутички на вулиці Грушевського з палаючими шинами, коктейлями Молотова і розібраною бруківкою.
А ще за два дні Україна здригнулася від перших жертв Революції гідності. Імена Сергія Нігояна та Михайла Жизневського стали символами, адже вони були першими жертвами Небесної сотні. Однак тоді, в січні, про сотню ще ніхто не думав...

Лютий
Початок останнього зимового місяця позначився ще одним незначним затишшям — тривали безплідні переговори опозиційних лідерів із режимом Віктора Януковича. Та у їхній успіх уже тоді вірили хіба що наївні. Відчувалося очікування значно потужніших зіткнень.
«Нарив» прорвало 18 лютого. Зранку майданівські «сотні» організовано рушили до Верховної Ради. Від депутатів очікували спроби сякого-такого компромісу. Він зводився до того, щоб повернути в чинність текст Конституції 2004 року, незаконно скасований режимом Януковича через «кишеньковий» склад Конституційного Суду у 2010-му. За таких умов президент втрачав частину повноважень.
Проте до голосування так і не дійшло. Натомість, «Беркут» знову активізувався і почав відтісняти протестувальників від урядового кварталу. Активну допомогу в цьому процесі надавали так звані тітушки — бандити, що під прикриттям міліції скалічили, а, можливо, й убили багатьох протестувальників. На жаль, нинішнє кульгаве слідство у цій справі, по суті, так і не наблизилося до істини. Вечір 18 лютого запам’ятався ще одним штурмом Майдану, під час якого було спалено Будинок профспілок.
Ну, а найтрагічнішим днем Революції гідності стало 20 лютого. Саме тоді й з’явилося поняття «Небесна сотня» — десятки убитих снайперами патріотів. Чи то з переляку, чи з якихось інших причин до активної політики повернувся парламент, котрий спробував своєю ще надто несміливою постановою стабілізувати ситуацію.
Подальші ж події — це ніби нестримний політичний калейдоскоп: переговори Віктора Януковича з міжнародними посередниками з Німеччини, Польщі та Франції; недолуге рішення про можливі дострокові вибори президента у грудні; ультиматум від сотника Майдану Володимира Парасюка і втеча Януковича спочатку з Межигір’я, а потім — і з України...
22 лютого Верховна Рада обирає нове керівництво, повертає чинність Конституції-2004, позбавляє президента його повноважень і призначає вибори глави держави на 25 травня. Ще за кілька днів формується новий уряд на чолі з Арсенієм Яценюком. Ціною багатьох людських жертв Майдан здобуває надважку перемогу над режимом.
Але насправді все тільки починається. Наприкінці лютого російські військові окуповують органи влади в Криму. Саме з цього починається анексія частини української території.

Березень
Епіцентр напруженості впевнено переміщується з Києва до східних областей та в Крим. Епопея з так званими зеленими чоловічками на півострові завершується псевдо- референдумом 16 березня і витісненням українських військових з АРК. До питання адекватності поведінки найвищого керівництва держави під час кримських подій час від часу повертатиметься чимало експертів. Головний же висновок — до такої поведінки Володимира Путіна виявилися неготовими ні в Україні, ні у світі.
Щоправда, саме в березні розпочалися перші санкції щодо Росії та окремих її посадовців. США та Євросоюз запровадили їх через анексію українського півострова.
Натхненні кримськими подіями, значно активізувалися й сепаратисти в інших регіонах. Найбільше — в Донецькій, Луганській та Харківській областях. Кілька разів тут захоплювали владні приміщення і вивішували над ними прапори Російської Федерації. Однак упоратися з такими антидержавними витівками зуміли лише на Харківщині. Донеччина й Луганщина до протистояння виявилися не готовими.
З позитивних подій — підписання 21 березня політичної частини Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Квітень
Остаточне заволодіння головними адмінбудівлями в обласних центрах двох найсхідніших регіонів відбулося на початку квітня. Тоді ж «на арену» знову вийшли найманці з Росії. Сепаратистськими рухами охоплено чимало міст Донецької та Луганської областей. Головними центрами стають Слов’янськ та Краматорськ. Саме в Слов’янську надовго окошився тодішній лідер російських бойовиків Ігор Гіркін.
А от центральна українська влада не надто активно реагує на те, що відбувається на сході. Українські патріоти Донбасу навіть починають подумувати про те, що доля їхньої землі вже незабаром нагадуватиме кримський сценарій.

Травень
Лише на початку травня в Україні розпочинається антитерористична операція, котра триває й досі. До того часу бойовики встигли добряче підготуватися до оборони власних позицій. Тим паче, що й місцеве населення Донбасу далеко не завжди зустрічало українських військових адекватно. Кадри з осатанілими жіночками немолодого віку, котрі істерично стрибали перед українською військовою технікою з вигуками: «Вон из Донбасса!» облетіли увесь світ.
Олії у вогонь додав і псевдореферендум, організований сепаратистами на Донеччині й Луганщині 11 травня. Звісно, те дійство аж ніяк не можна вважати легітимним, однак слід визнати: бомбування російської пропаганди все ж таки зробило свою чорну справу. І чимало мешканців Донбасу, переконані в тому, що їх «никто не слышит», посприяли утвердженню в регіоні того хаосу, що панує там нині.
Ще травень запам’ятався кривавими подіями в Одесі, де сепаратисти намагалися також розіграти схожий на донбаський сценарій. На щастя, українські патріоти «перлини біля моря» їм такої можливості не залишили. Хоча й це мало свою криваву ціну — спалений Будинок профспілок та кілька десятків жертв 2 травня.
А вже наприкінці місяця, 25 числа, відбуваються вибори Президента України, на яких у першому турі перемагає Петро Порошенко. У Києві, разом із президентським волевиявленням, відбулося також голосування за мера та склад міської ради. Тут упевнену перемогу святкували Віталій Кличко та його партія УДАР.

Червень
Українське літо-2014 починається з інавгурації Президента. Зрозуміло, що чимало сподівань покладається на новообраного Главу держави.
Президент Порошенко намагається припинити війну на Донбасі. Він навіть в односторонньому порядку оголошує про перемир’я. Утім, воно виявляється кривавим, оскільки за цей час гине дуже багато українських військових. Зокрема, терористи збивають літак Іл-76 із 49 військовими на борту.
27 червня відбувається остаточне підписання Угоди між Україною та Європейським Союзом про асоціацію, її економічної частини. Фактично те, заради чого торік зібрався Майдан, стало реальністю. Попереду — наповнення угоди реальним змістом.

Липень
Антитерористична операція поновлюється. І буквально за кілька днів бойовики залишають свій чи не найбільший форпост у Слов’янську. Щоправда, особливого ентузіазму це не викликає, бо вони переміщуються до Донецька, після чого обласний центр опиняється в дуже міцних лещатах.
А ще — в липні у закордонних партнерів України не залишилося жодних ілюзій щодо того, хто насправді веде на нашій території бойові дії. Терористи збили малайзійський «Боїнг», унаслідок чого загинуло майже три сотні людей.
Тим часом у Верховній Раді України розпадається коаліція. Причина такого кроку народних депутатів — бажання забезпечити легітимізацію дострокових парламентських виборів у жовтні. При всіх суперечностях, загалом суспільство привітало цей крок.

Серпень
Надзвичайно напружений місяць. Спершу впадали в очі очевидні успіхи в боротьбі з бойовиками. Території, підконтрольні «ДНР» та «ЛНР», різко скорочувалися, і в суспільстві навіть почали з’являтися шапкозакидальницькі настрої.
Утім, справжні професіонали не поспішали з оптимістичними висновками. Особливо після того, як наша держава остаточно втратила контроль над кількома важливими ділянками східного кордону. Саме через них напередодні Дня Незалежності нашої держави до України вдерлися регулярні російські війська.
Потім були «Іловайський котел», загибель, як нині стало відомо, близько тисячі українських військових упродовж одного дня, прорив росіянами кордону в бік Новоазовська... У суспільстві почали на повну готуватися до можливої повномасштабної війни.

Вересень
Перемир’я настало так само несподівано, як і втрата ініціативи в бойових діях. А всім світом почав гуляти черговий політичний неологізм — «Мінські домовленості». Це «дітище» екс-президента України Леоніда Кучми, посла Росії в Україні Михайла Зурабова та так званого керівництва псевдореспублік мало на меті запровадити перемир’я на території Донбасу. Звісно, запитань до «Мінських домовленостей» було і залишається набагато більше, ніж відповідей.
16 числа Верховна Рада України та Європейський парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію з ЄС. А ще — саме в цей день побачив світ один із найзнаковіших документів — закон про люстрацію. Попри всі його суперечливі й недосконалі моменти, документ відродив надію на невідворотність змін у нашій державі.

Жовтень
Ключова подія місяця — парламентські вибори. Боротьба, що точилася за депутатські мандати, подекуди перевершувала попередні волевиявлення. До того ж попередній склад парламенту так і не спромігся змінити виборче законодавство, відтак система залишилася старою — мажоритарно-пропорційною.
Це призвело до того, що в Україні вперше не існувало навіть теоретичної можливості укомплектувати парламентський корпус на сто відсотків. Округи в Криму та частина — на Донеччині й Луганщині, мабуть, ще не скоро дочекаються своїх обранців.

Листопад
Попри це, саме нинішні парламентські вибори дозволили сформувати проєвропейську конституційну більшість. Коаліціада цього разу не була аж надто марудною, хоча й дала привід скептикам позловтішатися з окремих ініціатив. Скажімо, з намагань представників двох найчисельніших фракцій — пропрезидентської та пропрем’єрської — довести одна одній: хто тут головніший.
А ще — на початку листопада відбулися так звані вибори в сепаратистському середовищі. Цей виклик дав підстави українській владі говорити про необхідність скасування законів про особливості самоврядування на окупованих територіях. Такий, далеко не бездоганний документ побачив світ ще у вересні і, зокрема, передбачав можливість виборів у грудні.

Грудень
Остаточне формування парламентського керівництва та обрання складу Кабінету Міністрів. Власне, саме тепер у представників нової влади зникли останні аргументи на користь зволікання з проведенням всебічних економічних реформ, адже нині у них є всі можливості для цього. Було б бажання...
Перші кроки нібито вже зроблено. По-перше, ухвалено закон, котрий скасовує позаблоковий статус України. По-друге, саме в ці дні депутати обговорюють можливі зміни до податкового та бюджетного кодексів і головний фінансовий документ наступного року — державний бюджет.
Запитань до урядових ініціатив так багато, що їх неможливо буде вмістити в одну публікацію. Саме тому не ставимо крапки. Уже в першому числі наступного року спробуємо проаналізувати потенційні перспективи й ризики, що стоятимуть перед Україною у 2015-му...
Але це буде трішечки згодом. А поки що — спробуймо всі гуртом прожити останні дні року, що минає, якось особливо. Згадаємо загиблих і привітаємо живих; посумуємо над невдачами і присягнемося здобути успіхи; оцінимо можливості ворогів і палко обіймемо друзів... І найголовніше — акурат у Новорічну ніч заплануємо хоча б один світлий вчинок, котрий наблизить нашу рідну землю до незворотного успіху.
З Новим роком! Слава Україні!
Ярослав ГАЛАТА