Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 05, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Грудень 2014 00:08

Крізь терни до... Радбезу

Rate this item
(0 votes)

По­са­да сек­ре­та­ря Ра­ди на­ціо­наль­ної без­пе­ки й обо­ро­ни Ук­раї­ни зав­жди ви­кли­ка­ла в су­спіль­стві не­аби­який ін­те­рес. Ще з тих ча­сів, ко­ли екс-пре­зи­дент Лео­нід Куч­ма, по­діб­но до сво­го ро­сій­сько­го ко­ле­ги Бо­ри­са Єль­ци­на, при­зна­чив сек­ре­та­рем РНБО од­но­го зі сво­їх кон­ку­рен­тів на ви­бо­рах гла­ви дер­жа­ви — Єв­ге­на Мар­чу­ка.

Відтоді спливло багато води, і нинішні вершителі українських доль люблять повторювати, мовляв, не варто надто покладатися на «стару кучмівську політичну братію»... У тому сенсі, що вона, хоча й володіє значними запасами умінь та навичок, нині вже не є авангардом вітчизняних політичних процесів, а тому формальне призначення самого Леоніда Даниловича куратором переговорів із сепаратистськими «ДНР» та «ЛНД», по суті, є повторенням вершин дипломатії початку 2000-х років у наш час.
Така прелюдія зроблена нами зовсім не випадково. Адже саме цього тижня Президент Петро Порошенко, після дуже тривалих роздумів (від серпня місяця), нарешті призначив секретаря Ради національної безпеки й оборони України. Цю відповідальну посаду обійняв фактичний попередник Петра Олексійовича на посаді глави держави — Олександр Турчинов.


Ще один пікантний момент зводиться до того, що Петро Порошенко свого часу й сам обіймав посаду секретаря РНБО. Було це на зорі президентства Віктора Ющенка. Але дуже гучний конфлікт у тодішній владі став поштовхом до відставки Порошенка зі згаданої високої посади в Радбезі. Як, власне, і ще однієї відставки — Юлії Тимошенко з посади прем’єр-міністра у вересні 2005 року.


«Не той» Тур­чи­нов...
Утім, облишмо дні минулі. Значно цікавіше поглянути на сьогодення. До того ж один із парадоксів нинішньої ситуації полягає в тому, що практично всі ЗМІ, аналізуючи нове призначення Турчинова, не поспішають вказувати на те, що Олександр Валентинович виконував обов’язки глави української держави до того, як цей пост зайняв чинний Президент. Більшість коментарів обмежено діяльністю пана Турчинова на посаді спікера (2014), одного з ключових опозиціонерів (2010–2013), першого віце-прем’єра (2007–2009), глави СБУ (2004) і навіть кандидата в мери Києва (2008). Словом, тією його діяльністю, коли він перебував «у тіні» лідера партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко.
Справді, такий період у біографії Олександра Валентиновича був. Причому, тривав він досить довго. Мабуть, мало хто з тих, хто нині саркастично згадує попередній політичний шлях пана Турчинова, передбачав, що він зуміє вийти з політичної тіні Юлії Тимошенко і затіяти, бодай відносно, самостійну гру в межах державотворення.
Але в цьому, власне, і є головний недолік вітчизняної політичної аналітики. Вочевидь, будь-який, навіть найменший, самостійний порух слід вітати, а не піддавати небаченій обструкції. Тоді й носіям посад, мабуть, працюватиметься легше. Особливо, якщо їхні політичні трансформації не містили світоглядного розвороту на 180 градусів...
При всіх суперечливих оцінках діяльності пана Турчинова на попередніх посадах дуже б хотілося, щоб його нинішня праця була успішною. Передусім тому, що в час військової агресії проти України СНБО перетворюється чи не на головний штаб ухвалення доленосних рішень.
Антураж призначення Олександра Турчинова змушує будь-якого спостерігача замислитися над найближчим майбутнім Донбасу і всієї України. Хоча б тому, що саме цими днями Президент Петро Порошенко уже не вперше (і на території не однієї іноземної держави — Австралія, Польща) на весь голос заявляє про необхідність продовження мирного діалогу з Росією та підконтрольними їй бойовиками.
Водночас Олександр Турчинов на першій же своїй прес-конференції в статусі новопризначеного секретаря Ради національної безпеки й оборони прогнозує подальшу ескалацію українсько-російського конфлікту. Зокрема, Турчинов повідомив про майбутню мобілізацію до Збройних Сил та (головне!) про необхідність готуватися до будь-якого розвитку подій з боку російських військ.
Дехто з колег-журналістів напівжартома навіть висловив припущення, мовляв, Олександр Турчинов не встиг «набавитися» статусом Верховного головнокомандувача, перебуваючи до 7 червня цього року виконувачем обов’язки Президента. Заради справедливості слід відзначити, що саме в той час сталися найбільші територіальні втрати нашої держави. Окупацію Криму багато експертів небезпідставно покладають саме на совість тодішнього найвищого державного керівництва...


Вій­сь­ко­вий про­рив?
З іншого боку, саме Олександр Турчинов як в. о. глави держави розпочав на початку травня антитерористичну операцію на Донбасі. Відтоді термін з трьох літер — АТО — уже не раз критикувався з боку багатьох спостерігачів та народних депутатів. Зокрема, передусім — з-поміж колишніх однопартійців Олександра Валентиновича з «Батьківщини». Однак про те, щоб перевести антитерористичну операцію в ранг військового стану, політична сила, що її уже тепер представляє Олександр Турчинов (тобто «Народний фронт»), поки що не говорила.
Тим несподіванішими видалися позавчорашні одкровення новопризначеного секретаря Ради національної безпеки й оборони, висловлені ним на першій у новому статусі прес-конференції.
Пан Турчинов заявив, що для посилення Збройних Сил України необхідно провести декілька хвиль мобілізації. Зокрема, головним завданням РНБО екс-спікер Верховної Ради вважає координацію українського сектора безпеки.
Він наголосив, що перегляд мобілізаційної політики та створення резерву Збройних Сил — серед пріоритетів Радбезу. А ще — вже на найближчому засіданні Ради безпеки розглядатимуть поетапне оновлення складу мобілізованих військових. Принаймні, новопризначений секретар відомства недвозначно заявив: «Це завдання вже наступного року. І для того, щоб обороноздатність країни не була поставлена під сумнів, нам не обійтися без декількох етапів нової мобілізації».
Далі — більше. Хто б іще у квітні-травні міг передбачити, що Олександр Турчинов вважатиме: «Таким чином не лише оновиться склад Збройних Сил, а й створиться потужний стотисячний армійський резерв». Тепер новопризначений секретар Ради національної безпеки й оборони України веде мову саме про таке.


Ата­ка на «па­пє­рєд­ни­ків»
Утім, новітніми мілітаристськими ініціативами Турчинов не обмежився. І це також вселяє певний оптимізм. Річ у тім, що зараз уже фактично звідусіль лунають скарги на неефективну роботу правоохоронних органів стосовно розслідування діяльності попередньої влади. Передусім, щодо розстрілів на Майдані наприкінці лютого.
На цьому жахливому тлі інші «діяння» команди Віктора Януковича нібито відходять на другий план. Однак Олександр Турчинов усе ж таки знайшов у собі сміливість (МММ) попросити Генеральну прокуратуру розслідувати можливу розтрату державних коштів при створенні так званого ситуативного центру Радбезу колишнім секретарем цього відомства Андрієм Клюєвим.
«Над створенням такого «ситуативного центру» працювали десятки років, — наполягає Олександр Турчинов. — І під цей напрям роботи виділялися кошти. Тут навіть є окреме приміщення з м’якими меблями, красивими столами, великими екранами... Однак 70 мільйонів коштів, котрі було виділено на програмне забезпечення, виявилися вкраденими».
Залишається відкритим питання: чому про «ситуативний центр» і його викриття публічно не заявляв попередник Олександра Турчинова на його нинішній посаді — перший віце-спікер Андрій Парубій? Чи то в період кримської анексії та початку воєнних дій на Донбасі не до того було; чи просто «центр» віднайшли лише зараз?
За будь-яких обставин, вочевидь, для повноти картини не завадило б поспілкуватися не лише з майже «міфічним» Андрієм Клюєвим, а й із пані Раїсою Богатирьовою, котра секретарювала в РНБО за часів «правління» Віктора Януковича упродовж значно тривалішого часу.


Чи є «жит­тя» по­за пар­ла­мен­том
Та повернімося до Олександра Турчинова. Його нова іпостась, окрім усього іншого, демонструє ще одну формальну перемогу «Народного фронту» над «Блоком Петра Порошенка». Турчинов, нагадаємо, був другим номером пропрем’єрської політичної сили, котра отримала найбільшу підтримку виборців за партійними списками.
Найближчими днями Турчинов муситиме відмовитися від депутатського мандата. Експерти не вважають, що Комітет з питань інформатизації та зв’язку (куди входив Олександр Валентинович) понесе суттєві втрати після того, як Турчинов звідти піде.
Натомість найрадикальніші аналітики знову продовжують наполягати на тому, що вибори до Верховної Ради від 26 жовтня 2014 року були дале-е-еко не останніми в нинішній нестабільний час. Тож вихід голови ВР минулого скликання за межі законодавчого органу може слугувати зайвим тому підтвердженням. Мовляв, не може настільки знаковий політик довго перебувати за межами законодавчого органу.
Посада секретаря Ради нацбезпеки — це суто президентська парафія, куди не надто можуть втручатися ні уряд, ні парламент. Саме на цьому наголошує політолог Тарас Березовець, котрий до того ж звертає увагу на те, що РНБО часів незалежної України була справді ефективною лише тоді, коли її секретарями були Володимир Горбулін (1994–1999) та Євген Марчук (1999–2003).
Звичайно, з цим твердженням можна сперечатися, однак доцільно відзначити, що двоє згаданих політиків обіймали високу посаду упродовж дев’яти років поспіль. А після цього, наступні 11 років, секретарів РНБО в Україні було аж дев’ятеро, і Олександр Турчинов — десятий у цій престижній «номінації» від 2003-го і дванадцятий — від моменту утвердження такої посади.
Конституційні повноваження Ради національної безпеки й оборони дають Президенту можливість сформувати потужний блок керування державою. Саме до такого кроку свого часу не раз вдавався Віктор Ющенко, котрий за час свого перебування при владі тільки те й робив, що «воював» з прем’єр-міністрами (Юлією Тимошенко та Віктором Януковичем).
Нинішній Президент, схоже, має намір скористатися можливостями Радбезу, як мовиться, на повну. Сам він, як уже зазначалося, перебував на посаді секретаря РНБО як протидія прем’єр-міністру Тимошенко. Нині ж, призначаючи секретарем Радбезу її колишнього соратника Турчинова, Петро Порошенко ніби згладжує можливі суперечності між собою та чинним прем’єром Арсенієм Яценюком.
Чимало політологів останнім часом тільки те й роблять, що намагаються запустити між Президентом та главою уряду «чорну кішку». Безхмарними їхні стосунки справді назвати непросто, але призначення Олександра Турчинова здатне мінімізувати як наявні, так і потенційні суперечності.
«Турчинов — місток у стосунках Порошенка та Яценюка, — вважає вже згадуваний Тарас Березовець. — Він має стати своєрідним знаком взаємної довіри, оскільки глава держави пустив члена прем’єрської команди на свою територію. По-друге, сам Олександр Турчинов вважає, що він значно ефективніше виглядатиме в ролі координатора силових структур, ніж займатиметься парламентськими розбірками. І по-третє, Президент Порошенко схиляється до того, щоб максимально створити навколо себе потужну систему управління, котра спиратиметься на Раду національної безпеки й оборони, де Олександр Турчинов виконуватиме роль жорсткого менеджера».
Слід звернути увагу й на те, що саме цього тижня Президент Петро Порошенко заявив, що Україна відмовляється від свого дуже тривалого позаблокового статусу. Така заява прозвучала вже після призначення Олександра Турчинова секретарем РНБО. А тому очевидно, що всі нюанси, пов’язані з переорієнтацією України на потенційний вступ до НАТО, торкнуться безпосередньо Олександра Валентиновича.

* * *

За часів Леоніда Кучми після будь-якої активізації міжнародної діяльності та долучення до процесу котрогось із висуванців екс-президента, модно було вживати приказку, що її, буцімто, дуже полюбляв Леонід Данилович: «Вперед, у чотири руки!» Нині ж, коли Україна нарешті відходить від пресловутої багатовекторності, гасла, мабуть, варто змінити... Тим паче, що євроінтеграцію тепер відстоює не стільки президентська вертикаль, скільки активісти Майдану. Тому при виборі пріоритетів доречніше говорити: «Всім миром!» А інакше, мабуть, за нинішніх умов, просто й не вийде. Байдуже, крізь які терни йдуть до своїх посад ті чи інші сильні світу сього...
Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».