От і виходить, що регіональні розбірки, як мінімум, не додають міцності коаліції на загальнодержавному рівні. А як максимум — із часом здатні будуть поставити під сумнів саме існування коаліції в її нинішньому вигляді.
Ситуація у Вінниці має ще кілька потенційно небезпечних нюансів. Чимало спостерігачів звертає увагу не стільки на сам конфлікт, скільки на те, що стався він на малій батьківщині чинних Президента та Голови Верховної Ради. До речі, російська пропаганда, котра останнім часом з українських регіонів, передусім, цікавилася самим лише Донбасом, цього разу ні сіло ні впало приділила вінницьким подіям надто багато уваги.
Поки що прямим текстом ще не читалися зауваження, що столична влада не здатна забезпечити лад навіть на своїх, здавалося б, найрідніших землях... Але подібне припущення усе ж таки, скажімо так, витало в російських ефірах.
Ні-ні, автор цих рядків жодним чином не схильний вважати, що вінницький конфлікт був інспірований у Російській Федерації і, як нині модно говорити, для російської телекартинки. Просто навіть найблагородніші наміри можуть мати побічний ефект. І наслідки такого ефекту подекуди можуть виявитися навіть потужнішими, ніж першочергові плани... Дуже б хотілося, щоб українські політики не забували про це.
До речі, саме російські ЗМІ першими випустили новину про те, що у Вінниці було обрано «народного губернатора». Щонайменше, три дні знадобилося організаторам акцій для того, щоб спростувати цю інформацію. Та й то невідомо, чи не залишилося й досі громадян, котрі проводять аналогії між подіями у Вінниці 6 грудня і в Донецьку та Луганську навесні. Терміни «народний губернатор» чи «народний мер» нині міцно асоціюються виключно з сепаратистським рухом. А в уяві спливають обличчя Павла Губарєва чи В’ячеслава Пономарьова.
Насправді вінницькі протестувальники, не без скандалу зайшовши до головного обласного приміщення, обмежилися рішенням обрати раду Майдану, до складу якої увійшло 35 осіб. Хоча, відверто кажучи, методи такого обрання також були зовсім не бездоганними.
Скажімо, як з’ясували вінницькі колеги-журналісти, значна частина тих, хто штурмував будівлю, не має жодного стосунку ні до обласного центру, ні до області загалом. Ці протестувальники навіть не заперечували, що приїхали із сусіднього Хмельницького. Але під час обрання вже згадуваної ради Майдану проголосувати за поіменний склад цієї ради в сесійній залі облради міг будь-хто з тих, хто тут опинився внаслідок цієї несподіваної «революції».
Ще один прикрий нюанс, повз який нині просто-таки не вдається пройти, зводиться до того, що вінницькі заворушення сталися 6 грудня, тобто у День Збройних Сил нашої держави.
Можливо, вперше з моменту офіційного затвердження цього свята, воно сприймається по-особливому усіма громадянами України, навіки-вічні посунувши зі свідомості 23 лютого. Саме тому хотілося, хоча б із поваги до українських військових, не затьмарювати їхнє професійне свято отакими-от політичними «нюансами».

Запорізький «марш»
Утім, подальші події в нашій державі показали, що не «Вінницею єдиною...» Позавчора бунтівну естафету перехопили в Запоріжжі. Щоправда, тутешні події суттєво відрізняються від вінницьких, тому проводити між ними знак рівності не можна. Доцільно говорити лише про певні тенденції і про дедалі гучніші дзвіночки для центральної влади.
Отже, в столиці козацького краю невдоволення викликав не обласний очільник, а міський. Відчуваючи неладне, мер Запоріжжя Олександр Сін ще в понеділок на весь голос заговорив про можливість повторення вінницьких подій. Причому подавав свої підозри пан Сін так, що занепокоїтися мав би кожен український патріот. За словами мера, найближчим часом «бойовики з Донецька (!!!) та проплачені активісти планують організувати масові заворушення, сутички з правоохоронцями, штурм адмінбудівель та обрання народного мера».
«Організаторами і замовниками цих провокацій виступають донецькі фінансові клани, які увійшли в зговір з певними представниками запорізького бізнесу, — продовжив свої апокаліптичні «замальовки» Олександр Сін. — Їхньою метою є дестабілізація ситуації в місті, встановлення контролю над міським бюджетом, коштами комунальних підприємств... До чого призвели аналогічні події в Слов’янську, Донецьку, Луганську, ми вже бачили».
На перший погляд, маємо класичний погляд гри на випередження, хоча в МВС України до подібних заяв поставилися доволі скептично. Принаймні, в тій частині, яка стосується «донецьких бойовиків». Викривальні тези Олександра Сіна виявилися більше схожими на наміри убезпечитися від будь-якого, не надто приємного для нього розвитку подій.
Тут слід нагадати, що чотири роки тому Сін був обраний мером Запоріжжя як представник опозиційної на той час «Батьківщини». Однак упродовж правління Віктора Януковича здійснив дрейфування до «регіональної» годівниці. Під час Євромайдану мер Запоріжжя також не відзначався особливою лояльністю до протестувальників. Можливо, й тому, що Запоріжжя стало одним із міст, де доволі несподівано для тодішньої влади люди дуже активно почали проти цієї самої влади виступати.
Упродовж дев’яти місяців після падіння режиму Віктора Януковича мер Запоріжжя, так би мовити, з перемінним успіхом продовжував керувати містом. Але зараз настрої негативу проти нього зросли. На думку експертів, саме тому Сін і вдався до такої риторики, адже Донецька область межує із Запорізькою, і тут постійно існують побоювання «просочування» сепаратистських рухів.
Однак позавчора приміщення Запорізької міськради пікетували й захоплювали аж ніяк не бойовики «ДНР», а... народний депутат Олег Ляшко. Передусім, його активність привела до того, що Олександр Сін написав заяву про відставку. Ця процедура дуже нагадувала аналогічні, котрі мали місце на початку нинішнього року, коли представники громадськості змушували до відставок колишніх ставлеників Віктора Януковича.
Такий прецедент, вочевидь, ще матиме своє негативне продовження. Хоч би тому, що дуже вже нагадує намагання окремих політиків зініціювати давно обіцяний «третій Майдан».
Запорізький і вінницький «казуси», окрім усього іншого, ще й підривають систему керованості всієї державної машини. Хоч би якими благими намірами прикривалися громадські активісти, що й зараз продовжують сповідувати ідеї революційної доцільності, насправді вони сприяють розвалу країни зсередини. Хтозна, чи задля приходу до влади, чи задля проведення справжньої люстрації. Головне, що на хвилі можливого «третього Майдану» вся Україна ризикує перетворитися на якусь «недодержаву». З чого, поза всіляким сумнівом, тільки зловтішатимуться наші опоненти.
* * *
Підтверджень сказаному, на превеликий жаль, не бракує. Наприклад, як не згадати, що останнім часом сталася низка терактів на території Харківщини та Одещини. Якихось заворушень біля адміністративних будівель тут поки, на щастя, немає, однак це зовсім не означає, що вороги України не планують чогось подібного в найближчому майбутньому.
Цими днями голова слідчого управління Служби безпеки нашої держави Василь Вовк заявив про те, що «ситуацію в Харкові та Одесі вдається втримувати, однак загроза терактів у цих містах все ще існує».
«Харків та Одеса були на межі того, щоб стати в один ряд із Донецьком та Луганськом, — продовжує представник СБУ. — Там дуже складно було всім силовим структурам втримати ситуацію, а також загалом керівництву держави. І зараз якраз російські спецслужби з територій, які контролюються терористами, замахнулися на те, щоб дестабілізувати ситуацію, в першу чергу, в Харкові та Одесі. Також вони мають подібні наміри щодо Дніпропетровська, Херсона, Миколаєва... Тому зараз у нас можливі випадки, коли будуть підриви, направлені не на знищення людей, а на те, щоб залякати їх».
Шановні ініціатори народних люстрацій! Було б дуже непогано, якби ви і про подібні застереження від експертів постійно пам’ятали.
Ярослав ГАЛАТА