Але події на Майдані, учасником яких була, змінили моє життя. На всі 180 градусів. Коли побачила телесюжет про побиття «Беркутом» на Європейській площі студентів, зрозуміла, що спокійне життя скінчилося. І буквального наступного дня теж вийшла на Майдан. Спочатку була звичайною протестувальницею. З часом, коли похолодало, стала допомагати учасникам протестів теплим одягом, харчами, насамперед з-поміж тих, хто прибув до столиці з інших регіонів і виявився не готовим до зими.
Ситуація в центрі міста з кожним днем ставала все напруженішою. Після того, як міліція кийками і гранатами зі сльозоточивим газом спробувала розігнати людей, десятки з них опинилися в столичних лікарнях. Багато хто перебував у вкрай тяжкому стані і потребував дорогих ліків, яких, звісно, у наших медзакладах не виявилося. Тож почала допомагати їм медпрепаратами.
— Ви досить активно допомагаєте військовикам, постраждалим у ході антитерористичної операції. Це теж була ваша особиста ініціатива?
— Якщо ви натякаєте на пропозиції офіційних осіб Міністерства оборони чи інших державних структур, то їх не було. Це — наше щире бажання бути корисними своїй країні у важкі для неї часи. Звучить пафосно? Можливо. Але щиро. Тим паче, що деякі мої родичі тривалий час воюють на сході країни, і всі проблеми військовиків я сприймаю, як власні.
А почалося все тоді, коли у Головному військово-медичному клінічному центрі МО України з’явилися перші поранені бійці: я і кілька моїх подруг, накупивши різних смаколиків, вирішили їх провідати. Зустріли нас дуже тепло. Зі спілкування із солдатами, офіцерами, а також медичним персоналом Центру дізналися про їхні проблеми, зокрема щодо забезпечення медичними препаратами, речами першої необхідності. Порадившись, вирішили хоч трохи посприяти у їх вирішенні. Спочатку працювали спільно з однією з громадських організацій, а з вересня — вже окремо.
— Розкажіть, будь ласка, про ваш колектив, хто є вашими спонсорами?
— Зі мною працюють, зокрема, Олена Прозорова, подружжя Ткачових — Інна та Володимир. Усіх нас познайомив Майдан. Родина Ткачових — унікальна: разом із батьками пораненими опікуються і їхні дві донечки — Настя і Таня, які все літо провели серед бійців, багатьох з них вони знають не лише на ім’я чи прізвище. Їм відомі і обставини, за яких ті дістали поранення, якої саме допомоги потребують. До речі, Інна отримала — як грант — від радіостанції «Свобода» 2,5 тисячі американських доларів. І витратила їх на спорудження пандуса до клініки неврології і нейрохірургії, де перебувають сотні поранених бійців, адже багато з них пересувається на візках, милицях і до недавнього часу стикався з чималими труднощами при подоланні сходів.
Володимир Ткачов має багатьох знайомих не лише в різних куточках України, а й за кордоном. Він звертається до них досить часто для розв’язання проблем поранених. Нещодавно, наприклад, побував у Данії. Мета поїздки — отримання гуманітарної допомоги від однієї з громадських організацій цієї країни: привіз медичне устаткування для реанімації, рентген-апарат, 40 ліжок для військово-польових госпіталів, які розгорнуті поблизу району бойових дій, також ліжка для кількох клінік Центру, гостру потребу в яких відчували, насамперед, тяжкопоранені.
Кілька разів він був і в районі бойових дій, куди возив нашим військовикам гуманітарну допомогу.
Олена Прозорова працює адміністратором в одному з приватних спортивних клубів столиці позмінно, а у вільний час допомагає нам, зокрема доглядає тяжкопоранених, приймає від громадян допомогу.
Тепер про наших спонсорів. Це все — небайдужі українці, яким болить за нашу Україну, її захисників, у яких добрі серця і які чуже горе сприймають, як своє. До недавнього часу я і не підозрювала, що у нас багато таких людей. Гроші вони переказують на рахунок «Благодійного фонду підтримки військової медицини», відкритому в одному з українських банків. Суми різні: від 20–30 гривень до десятків тисяч. Левова частка з них витрачається на придбання медичних препаратів для військовиків, які перебувають у Центрі.
— Звідкіля ви знаєте, які саме ліки їм потрібні?
— Від самого початку нашої діяльності у нас склалися добрі стосунки з начальником Центру генерал-майором медичної служби Анатолієм Казмірчуком, його заступником по роботі з особовим складом полковником Геннадієм Перовим, іншими медиками. Ми відгукнулися на їхнє прохання щодо забезпечення деяких палат кондиціонерами, обігрівачами, холодильниками, а також ліжками. Щодо необхідних ліків, то їх список нам надає начальник адміністративної частини підполковник Анатолій Кузнецов. Отож, маючи налагоджені зв’язки зі всіма практично аптеками міста, відразу починаємо пошук потрібних медикаментів.
— Гроші, необхідні для їх придбання, завжди є?
— До недавніх пір я вважала, що ми живемо за часів, коли кожен — сам по собі і йому байдуже до чужих проблем, чужого горя. Зараз так не вважаю. Не повірите, але серед нас є багато людей, які готові жертвувати кошти для людей, яких ніколи в житті не бачили і не бачитимуть. Я кілька разів змушена була звертатись по допомогу до своїх партнерів по бізнесу. Дізнавшись, що йдеться про життя молодих людей, які були поранені на Донбасі, вони буквально через дві-три години переказували на наш рахунок сотні тисяч гривень!
— Якось не віриться...
— І я б не повірила, коли б не була їх отримувачем (усміхається). Звичайно, такі пожертви ми отримуємо нечасто, адже переважна більшість наших помічників — прості люди, які не мають великих статків: педагоги, медпрацівники, держслужбовці, офіцери, пенсіонери. Люди приносять нам не лише гроші, а й одяг, продукти харчування, зокрема різні консервації, солодощі тощо.
— Солдатам, офіцерам українського війська, які воюють на сході, допомагаєте?
— Звичайно. Зокрема, коли особовий склад полку спеціального призначення опинився у вкрай скрутному становищі, ми відправили хлопцям кілька автівок, завантажених продуктами, ліками, обмундируванням.
Інтерв'ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ, фото автора