Лише останнім часом частина українських політиків визнала, що малі та середні підприємства можуть зробити вагомий внесок в економічний розвиток країни. Однак позитивним є те, що Україна має можливість сформувати сучасну політику розвитку МСП із чистого аркуша. Експерти з’ясували, що в Україні немає одностайного розуміння того, що таке малі та середні підприємства.
Існують визначення, які в основному базуються на чисельності працівників та сумі обігу. Та немає загального розуміння того, яке реальне явище стоїть за цими штучними категоріями. Особливо це стосується оцінки поточного стану та майбутньої ролі МСП в економіці України. В українському секторі МСП переважає дрібна господарська діяльність, яка у багатьох випадках не є підприємницькою.
Визначення МСП дається у Господарському кодексі. Мікропідприємством незалежно від форми власності є підприємство, середня чисельність працівників якого протягом звітного періоду не перевищує 10 осіб, а річний дохід — не більше еквівалента 2 млн євро, обчисленого за середньорічним курсом НБУ.
На малих підприємствах трудиться не більше 50 людей, величина валового доходу не перевищує 10 млн євро. На великих працює понад 250 осіб, валовий дохід перевершує 50 млн євро. Всі інші підприємства належать до категорії середніх. Державна служба статистики використовує аналогічний підхід. У Податковому кодексі немає чіткого визначення малого і середнього бізнесу, але є різні групи суб’єктів господарювання в рамках спрощеної системи оподаткування.
Різні гравці
Визначення МСП в Україні подібне до європейського. Проте в Україні до МСП належить менше підприємств, оскільки до них не включають компанії, які мають великі обсяги продажів і невеликі активи. Однак статистика МСП є порівнюваною зі статистикою ЄС, та сектор МСП в Україні, зазначають експерти, дуже неоднорідний.
Є велике розмаїття економічних гравців, яким притаманні різні характеристики і які мають справу з різними проблемами та перешкодами. Тож об’єднання таких різних економічних гравців в одну категорію не відображає реальної ситуації. Водночас аналіз дозволив знайти деякі закономірності. Експерти виявили серед малих і середніх підприємств п’ять різних груп.
Представники кожної з них відповідають критеріям малого і середнього бізнесу, але насправді дуже відрізняються. Це бізнес для прожитку, фрілансери, застряглі компанії, інноваційні зростаючі компанії, псевдосамозайняті. До категорії «бізнес для прожитку» належать самозайняті підприємці та мікропідприємства. Єдина їхня мета — генерування доходу, достатнього лише для життя власників бізнесу.
У них незначний рівень підприємницької мотивації. Єдина причина їх існування — відсутність іншого джерела доходу. Типові приклади такого бізнесу — невеликі кіоски чи дрібні торговельні компанії. Цей бізнес існує через те, що допомоги по безробіттю в Україні недостатньо для життя.
Фрілансери — самозайняті люди, діяльність яких має немасштабовану бізнес-модель: журналісти, письменники, вчені, дизайнери, фотографи. До застряглих компаній належать підприємства, які мають масштабовану бізнес-модель, але не зростають через брак бажання або бар’єри, які перешкоджають зростанню. Серед них компанії-виробники, торговельні, підприємства сфери послуг.
Інноваційні зростаючі компанії — це підприємства, які мають масштабовану бізнес-модель. Вони використовують ринкові, продуктові або виробничі інновації, щоб зростати та масштабувати бізнес.
Псевдозайнятими є люди, які мають правовий статус самозайнятих, але насправді не є підприємцями. Вони можуть працювати як співробітники підприємств, бо не змогли перетворити свої послуги на належний бізнес.
Інші псевдосамозайняті не мають наміру коли-небудь створити свій бізнес, проте реєструються підприємцями, аби ухилитися від сплати податку на доходи і внесків на соцстрахування. Є серед псевдосамозайнятих і люди, які вдаються до податкового шахрайства і відмивання грошей. Псевдосамозайняті мають менше прав, ніж офіційно наймані працівники, нижчий дохід, тому роблять менше соцвнесків.
До того ж вони несуть додаткове адміністративне навантаження, повинні здавати податкову та іншу звітність. Найгірше шахраям, бо вони є останньою ланкою величезних схем податкового шахрайства. Дозволяють використовувати свої імена та підприємницький правовий статус, тож несуть юридичні ризики, в той час як керівники таких схем отримують більшу частину чорних грошей.
Кореляція
За оцінками експертів, 77% із 1,7 млн економічних агентів сектора МСП — приватні підприємці. Половина з них належить до псевдосамозайнятих, це 38% від загальної кількості МСП. Інша половина складається в основному з фрілансерів та бізнесів для прожитку. Причому до останньої категорії можна віднести 18% усіх агентів сектора МСП — мікропідприємств.
Це означає, що тільки 5% усіх малих і середніх підприємств є справжніми підприємствами. Типові економічні показники, які зазвичай використовують при порівнянні, свідчать, що сектор МСП в Україні дуже схожий на європейський. У нашій країні кількість малих і середніх підприємств сягає 99,9%, у них зайнято 75,5% людей, обсяг продажів сягає 60,4%.
У країнах ЄС ці показники відповідно становлять 99,8%, 66,9%, 57,9%, у Словаччині — 99,9%, 71,2%, 62,7%, Польщі — 99,8%, 69%, 51%, Німеччині — 99,5%, 60,9%, 53,8%. Але вони не розкривають структури в секторі МСП. Бізнес для прожитку і псевдозайнятість хоча й існують, але не є такою значною проблемою в Європі. Крім того, там сектор МСП показує кращу динаміку зростання, тобто більше компаній виростає із середніх розмірів.
Експерти звертають увагу на важливу кореляцію: чим розвиненіша економіка країни, тим менша у ній частка малого і середнього бізнесу. Оскільки сектор МСП в Україні є відносно великим порівняно з іншими країнами, її економіка є менш розвиненою. Найбільше МСП у Києві та Київській області, промислових регіонах. Це й не дивно, адже ці регіони мають потужнішу економічну діяльність.
Міжнародні експерти зазначають, що однією з найбільших проблем української економіки і всього суспільства є корупція. Підприємствам дуже важко уникнути корупційних відносин, бо вони пронизали бізнес-середовище та органи влади. Частина компаній використовує корупційні схеми для отримання переваг над конкурентами. Інші змушені платити хабарі заради зменшення тиску, який їм загрожує.
Офіційно корупція заборонена й хабарі не вважаються витратами, які можуть бути використані для зменшення податкової бази. Тому, коли корумпована компанія хоче дати хабар, вона має генерувати тіньові гроші. Зазвичай це відбувається з використанням псевдосамозайнятих. Компанія укладає фіктивну угоду про наймання, псевдозайнятий надсилає рахунок-фактуру, компанія сплачує його і обліковує ці витрати. Псевдозайнятий декларує ці надходження як офіційні та сплачує з них податки й соцвнески.
З точки зору податкових органів у такій схемі немає ніяких ознак незаконних дій. Проте псевдозайнятий насправді нічого не постачає компанії. Замість цього він повертає частину отриманих грошей у конверті в компанію. А з іншої частини сплачує податки та отримує плату за свої «послуги». В кінцевому підсумку компанія створює тіньові гроші, які може витрачати на хабарі. Деякі особливості української податкової системи й системи звітності спрощують використання таких схем. Вони й досі існують, хоча стали складнішими після реформування податкової системи у 2011 році, констатують експерти.
Конкуренція
Досконала політика у сфері МСП є політикою розвитку конкуренції, запевняють експерти. Сучасна політика надає підтримку компаніям у подоланні вад, властивих новоствореним та невеликим бізнесам, і допомагає їм пройти етап незрілості та досягти розміру, в якому вони можуть бути життєздатними. Такий підхід контрастує з тим, що можна почути на громадських обговореннях, де увагу зосереджено на збереженні малими та середніми підприємствами свого статусу.
Багато представників влади та міжнародних організацій розвитку мають високі очікування щодо результатів політики, спрямованої на підтримку та сприяння розвитку МСП в Україні. Вони впевнені, що МСП можуть створювати робочі місця, сприяють економічному та технологічному розвитку країни, а також підвищують ефективність процесу трансформації економіки.
Ці очікування виправдані, кажуть експерти, але в громадських обговореннях часто не беруться до уваги результати наукових досліджень. Сектор МСП сам по собі не створює нових робочих місць, їх та інновації створюють компанії, які виростають із малих та середніх. Необхідно мати динамічні життєві цикли компаній: стартапи, які виростають і зростають. Тільки розвиток компаній призводить до позитивних наслідків для економіки, а точніше — розвиток від малих підприємств до великих, переконують експерти.
Вони не рекомендують підтримувати малі та середні підприємства задля збереження їх статусу. Наявність великої кількості МСП ще не є успіхом для країни, а, радше, навпаки. Поки підприємства є малими та середніми, вони дестабілізуюче впливають на економіку, бо є найбільш вразливими для економічних шоків, мають нижчу продуктивність порівняно з великими. До того ж платять своїм працівникам меншу зарплату, не опікуються їхнім навчанням.
Ось чому державна політика, спрямована на збереження малими та середніми підприємствами свого статусу, є контрпродуктивною, вважають міжнародні експерти. Підтримка стартапів має шанс лише тоді, коли ви хочете, щоб у майбутньому вони стали великими компаніями. Хорошим прикладом економічної динаміки є США, де третина з 500 найбільших компаній замінюється протягом п’яти років.
Якщо ж малі та середні підприємства конкурують лише між собою, політика підтримки призведе лише до ефекту витіснення. Стартапи, які підтримуються (субсидовані), витіснятимуть існуючі малі й середні підприємства. У такому випадку чистий вплив на створення нових робочих місць та створення доданої вартості буде нульовим, якщо не від’ємним. Конкуренція в секторі МСП є жорсткою в більшості країн світу.
Але це, як правило, не має значного позитивного впливу на добробут. Позитивні ефекти виникають тоді, коли зростаючі компанії починають конкурувати з великими компаніями, які вже існують на ринку. Метою сучасної економічної політики щодо МСП, переконують експерти, є підвищення економічної динаміки. Така політика завжди кидає виклик великим компаніям. Конкурентний тиск на них призводить до інноваційної гонки МСП та великих підприємств. Інновації сприяють зростанню продуктивності. Це призводить до створення нових робочих місць, особливо коли країна отримує нові конкурентні переваги на світовому ринку.
В Україні сектор великих підприємств має монопольну й олігархічну структуру, констатують експерти. Ефективна політика щодо МСП загрожуватиме існуванню системи присвоєння та концентрації багатства. Міжнародні експерти рішуче підтримують таку політику і зауважують, що в ефективній економіці є два типи бізнес-моделей: масштабовані та немасштабовані.
Кожна масштабована модель повинна бути розширена. Нелогічним і контрпродуктивним для підприємства залишитися малим чи середнім, якщо бізнес-модель є масштабованою за своєю природою. Компанії з такою моделлю можуть отримати користь від ефекту масштабу. Коли разом зі зростанням розміру компанії зросте продуктивність, а середні витрати зменшаться, адже частина витрат є фіксованою.
Приміром, витрати на підтвердження відповідності певним вимогам. Тож кожен масштабований бізнес повинен намагатися зростати для використання ефекту масштабу. Лише коли компанія досягла розміру в кілька сотень чи тисяч співробітників, є сенс обговорити обмеження подальшого зростання.
Експерти вважають, що бізнес для прожитку не має існувати в розвиненій економіці чи в економіці, яка розвивається. Він може відігравати важливу роль у процесі трансформації аграрної економіки в індустріальну. Але у сформованій економіці, такій як в Україні, значне поширення такого бізнесу є ознакою системних проблем. Не має бути і псевдозайнятих. Ідея свободи вибору місця роботи базується на концепції індивідуальності та свободи особистості. Підприємницька діяльність є одним із засобів розвитку особистості, самовизначення та професійного зростання.
Фіктивна самозайнятість суперечить свободі вибору робочого місця. Псевдозайняті змушені перебувати у незручному становищі: вони надто залежать від своїх керівників, тож не вільні у прийнятті рішень. До того ж повинні приховувати незаконну діяльність від органів влади. Значне поширення псевдозайнятості — це більше, ніж економічна проблема, це проблема всього суспільства.
Олена КОСЕНКО
