* * *
Один із таких закладів — Полтавський військовий госпіталь (в/ч А 3114). Ще донедавна він повільно конав, чекаючи вирішення своєї долі. Майбутнє цього закладу — одного з найстаріших військових госпіталів зі 100-річною історією — виглядало безперспективним. Особливо після того, як 2005 року «реформатори» українського війська поспіхом ліквідували військовий госпіталь у сусідньому Кременчуці.
Військові медики в обласному центрі чекали такого ж рішення, адже чисельність Полтавського військового гарнізону з року в рік зменшувалася і все частіше лунали голоси на користь того, щоб ліквідувати й госпіталь нібито задля економії. Мовляв, найближчий є в Харкові, туди і відправлятимуть хворих вояків.
Задля справедливості варто визнати, що історичне приміщення госпіталю почало втрачати шляхетний вигляд ще у радянські часи. Особняк, який побудували 1846 року для архієрейської резиденції, котру глава Полтавської єпархії на початку Першої світової війни 1914 року передав для потреб військових медиків під лазарет, капітально не ремонтували з 1983 року.
Війна на Сході України змусила переглянути хибну «стратегію» військових начальників, котрі дедалі відверто перетворювалися на метких комерсантів. Після того як сотні поранених у зоні АТО вщент заповнили палати військового госпіталю як у Дніпропетровську (приміщення якого ділки МО встигли продати одому з російських банків. — Авт.), так і в Харкові, постало питання про лікування бійців та командирів у Полтаві.
Поки у тамтешньому госпіталі лікували переважно ветеранів військової служби та вряди-годи строковиків і кадрових військовослужбовців, про ремонт його будівлі, здається, взагалі забули. Достатньо сказати, що для ремонту інфекційного відділення з 1991-го по 2002 рік військові комунальники виділили аж один мішок крейди... Практично в усіх палатах вікна геть прогнили, стіни метрової товщини почали вкриватися тріщинами і пліснявою, холодні допотопні туалети відлякували хворих, коридорами скрізь гуляли протяги, а влітку хворі страждали в палатах від задухи. Не в кращому стані перебувало і медичне обладнання, яке не оновлювалося десятиліттями.
Те, що госпіталь, розрахований на сто ліжок, непридатний для прийому масового напливу поранених із зони АТО, стало остаточно зрозумілим тоді, коли з Іловайського котла до Полтави доправили одразу 53 поранених. А ще до їхнього прибуття майже всі палати заповнили пораненими, котрих привозили до Полтави з Харківського та Дніпропетровського військових госпіталів. Тоді на повний голос заявили про себе брак ліків, відсутність сучасного медичного обладнання та побутові незручності, які ускладнювали процес лікування та реабілітації поранених.
Навантаження на медиків виявилося справді завеликим. Як розповів кореспонденту «ДУ» в. о. начальника медичної служби госпіталю підполковник запасу Ігор Дзеба, з липня по жовтень 2014 року до Полтавського військового госпіталю поступило 348 учасників АТО. З них 91 — важкопоранених, 89 — контужених. Усі поранені — переважно десантники з Житомира та Білої Церкві, бійці добровольчих батальйонів тощо. Довелося терміново встановлювати додаткові ліжка.
На сьогодні в госпіталі можуть, за словами І. Дзеби, розгорнути до 170 ліжко-місць. Ситуація ускладнилася через брак ліків та важкі побутові умови для поранених. Справа дійшла до того, що начальник госпіталю підполковник медичної служби Віктор Оксьон звернувся через полтавські ЗМІ з проханням допомогти відремонтувати бодай деякі приміщення та надати госпіталю посильну матеріальну допомогу.
Голос військових медиків почули. Полтавці перейнялися долею поранених учасників АТО і почали надавати посильну допомогу госпіталю. Відносно у стислі строки для нього за допомогою волонтерів зібрали 900 тисяч гривень. Правда, уточнив І. Дзеба, 500 тисяч поступили живими грішми, на які закупили дещо з потрібного медичного обладнання та ліки. А на 400 тисяч гривень волонтери провели ремонт приміщень закладу. Замінили кілька вікон на пластикові, встановили бойлери для підігріву води, вісім кондиціонерів, закупили пральні машини тощо.
В інфекційному відділенні, де нині лікують бійців АТО, поміняли всю застарілу електропроводку, яка через поганий стан не витримувала навантажень, відремонтували туалет, замінили труби водозабезпечення, капітально відремонтували дві палати, де розмістили поранених тощо. Для координації своїх дій та звернень до полтавців про допомогу пораненим волонтери у соціальній мережі відкрили власну сторінку.
Як з’ясувалося з практики, крім лікування та реабілітації хворих, з’явилася потреба у забезпеченні їх одягом та взуттям. Перш за все тих військовослужбовців, котрі після лікування у госпіталі повертаються в зону АТО або їдуть у короткотермінову відпустку додому за межі Полтавщини. Навіть вийти за ворота госпіталю їм немає в чому, бо їхнє закривавлене та дране обмундирування, як правило, вже непридатне для носіння.
Чимало з поранених поступали на лікування ще теплої пори року, а залишали госпіталь, коли надворі вже стало холодно. Для таких волонтери збирали необхідні теплі речі або купували на пожертви полтавців нову форму та взуття. Навіть рюкзаки, щоб було в чому зберігати особисті речі.
Зіткнулися в госпіталі і з проблемою забезпечення поранених предметами особистої гігієни, адже учасників АТО доставляють до госпіталю з поля бою не лише без особистих речей, але й без предметів гігієни. Волонтери закуповують для таких бійців зубні щітки, пасту, одноразові бритвені набори, мило, рушники тощо.
«Хоча на території госпіталю заборонено курити, ми не проти того, що волонтери приносять пораненим сигарети, — зізнається І. Дзеба. — Крім того, щодня для поранених полтавці несуть гостинці — солодощі, цукерки, каву, чай, напої... Потреби в додатковому харчуванні поранених немає, бо харчування організовано у нас добре — на одного хворого в день виділяють 36 гривень. Але для різноманіття гостинці не зайві...»
Організували в Полтаві і збирання книжок для поранених, які передають у госпіталь.
Наразі полтавські волонтери переймаються збиранням для поранених вояків теплих речей та зимового взуття. Насамперед для тих, хто пройшов лікування і повертається до частин або додому в інші регіони України. Таким допомагають і з перевезенням. Завдяки волонтерам пацієнтів госпіталю вже неодноразово безплатно доставляли приватні перевізники.
Одна з місцевих волонтерок Аліна Котенко зазначає, що більшість із тих, хто допомагає пораненим та госпіталю, не називає своїх прізвищ.
«Люди категорично відмовляються називати себе і не чекають слів подяки за те, що роблять добру справу, — говорить дівчина. — Однак ми дуже вдячні їм! Так, чоловік, котрий уже вдруге приніс до госпіталю 3000 гривень, спочатку відрекомендувався Івановим Іван Івановичем, а іншого разу — Петровим Петром Петровичем...»
...В автопарку військового госпіталю нині можна побачити інкасаторський автомобіль, переобладнаний під карету швидкої допомоги. Його передали полтавським військовим медикам працівники одного з банків, коли ті готувалися до небезпечного відрядження в зону АТО. У «Мерседес» під час бою, коли полтавські медики вивозили поранених із Донецького аеропорту, поцілили з гранатомета. А броньоване скло з боку водія сепаратисти намагалися прострелити автоматною чергою. Автомобіль, який чекає ремонту, ніби символ мужності, яке демонструють військові медики на полі бою.
«У зоні АТО вже кілька місяців поспіль постійно перебувають три наших лікарі, дві медсестри та двоє водіїв, — каже І. Дзеба. — Вони забезпечують медичним обслуговуванням 93-ю механізовану бригаду, яка дислокується на передовій. Міняють медиків раз на три тижні...»
Свою небезпечну роботу працівники госпіталю виконують сумлінно і з гідністю. Завдяки їхній мужності та професіоналізму врятовано чимало життів українських вояків. Недавно Указом Президента України медсестру хірургічного відділення госпіталю старшого сержанта Наталію Дугар нагороджено орденом «За мужність». Високу нагороду ця жінка отримала за те, що врятувала поранених під час бою. Зокрема, життя одного з важкопоранених десантників медсестра під кулями сепаратистів підтримувала крапельницею дві години на полі бою. І таки врятувала героя!
У Полтавського військового госпіталю нині відкрилося друге дихання. Його працівники пов’язують це зі своїми надійними друзями — волонтерами. Саме ці невтомні люди зуміли мобілізувати полтавську громаду на надання посильної допомоги госпіталю, де тепер успішно лікують поранених учасників АТО. Вони позбавили його медиків від вирішення багатьох невластивих тим побутових проблем, про що не потурбувалися військові начальники. І лікарі, і поранені зараз низько вклоняються волонтерам, котрі продовжують надавати допомогу госпіталю...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава