Та що поробиш — очікування суспільства від новообраної Верховної Ради, принаймні, не менші, ніж були після обрання Президентом Петра Порошенка наприкінці травня. За великим рахунком, громада має на це право, адже в Україні вперше переконливу перемогу отримали ті політичні сили, котрі декларують курс на європейську інтеграцію.
Власне, не можна сказати, що коаліційний процес аж зовсім завмер, сякі-такі дії в цьому напрямку відбуваються. І ті оглядачі, котрі вірять в остаточний успіх нинішньої коаліціади, навіть раз по раз закликають решту не панікувати і надміру не піднімати запеклих партнерів на глум.
Утім, нині, мабуть, уже всі визнали: попередні домовленості новітніх владних партій формувалися під дещо інші результати парламентських перегонів. «Народний фронт» із його першим місцем за партійними списками дещо сплутав своїм партнерам карти. Як і «Самопоміч» з її «бронзовим» результатом.
Кота з мішка дістають поступово
Наразі відомо, що учасники коаліційних переговорів від п’яти проєвропейських політичних сил, які подолали п’ятивідсотковий бар’єр, погодили протокол, котрий передбачає принципи формування коаліції та уряду.
Згідно з текстом цього документа суб’єкти переговорів домовилися, що коаліційна угода буде містити три розділи: загальні положення (принципи), регламент діяльності коаліції та напрями діяльності (зміст реформ: короткострокові (пріоритетні) і середньострокові). Відповідно до документа коаліційна угода складатиме основу для програми діяльності майбутнього уряду.
Що ж до членства у майбутній коаліції, то в протоколі зазначено: до участі в коаліції (яку формують «Народний фронт», Блок Петра Порошенка і «Самопоміч») запрошені також Радикальна партія Олега Ляшка та «Батьківщина». Себто дві останні політичні сили усе ж таки більше нагадуватимуть гостей на коаліційному святі.
Проте справі це може й не зашкодити, вважають потенційні партнери. Як і сім років тому, вони виголошують наміри про все домовитися, щоб згодом коаліційна угода не давала збоїв. Хоча попередній досвід формування коаліції якраз має дуже негативне продовження.
«Членами майбутньої коаліції не можуть бути представники політичного об’єднання «Опозиційний блок» і депутати, які голосували за диктаторські закони 16 січня», — зазначено у протоколі. Крім того, під час консультацій переговорники вилучили з документа пункт, який передбачав, що позафракційні депутати можуть бути учасниками коаліції тільки згідно з окремим рішенням ради коаліції. Такі депутати взагалі не входитимуть до коаліції.
Як пояснила учасниця переговорів, без п’яти хвилин депутат від «Народного фронту» Вікторія Сюмар, для того, щоб позафракційні депутати могли увійти в коаліцію, їм необхідно вступити в одну з фракцій — учасниць потенційного об’єднання.
До того ж протокол передбачає, що керівними органами стануть збори коаліції та рада коаліції. Причому від кожної фракції до складу ради входитиме по три представники, один з яких повинен бути головою фракції. І ще один важливий технічний нюанс: кожна фракція в раді коаліції матиме лише один голос. Для не надто численних суб’єктів така деталь стане доволі принциповою.
«Рада коаліції ухвалює рішення 3/4 голосів. Повинен бути визначений перелік питань, рішення по яких приймається консенсусом», — читаємо далі в документі. Що ж до принципу формування складу Кабінету Міністрів, то у протоколі передбачено: «Прем’єр-міністр формує склад уряду на основі консультацій з парламентською коаліцією і несе персональну відповідальність за його роботу. Особи не можуть бути призначені на посади за квотним принципом». Документ також передбачає, що міністри самі вибирають собі заступників.
Власне, боротьба з квотами була і залишається чи не найголовнішою вимогою громадськості. От тільки й тут не все бездоганно. Адже думку цієї самої громадськості нерідко висловлюють потенційно дотичні до влади люди. Відтак чи можна вважати, що геть усі люди так уже й не довіряють квотам, сказати важко.
З одного боку, цей принцип себе дещо дискредитував під час попередніх коаліціад. З іншого — переможець парламентських перегонів на те й переможець, щоб претендувати бодай на частину влади. Щось не пригадується випадків, коли б, скажімо, представники Республіканської партії США, здобувши більшість у сенаті, масово пропонували керівні крісла своїм одвічним опонентам-демократам.
З доктриною — на агресора...
Коаліції ще немає, а кількість запитань до неї росте з кожним днем. Приміром, одне з головних стосується позиції коаліціянтів стосовно врегулювання конфлікту на Донбасі. «Східні» пріоритети завжди були одними з найголовніших із моменту розв’язання Росією проти нас війни. Але після так званих виборів на окупованих територіях вони тільки посилилися.
Поки учасники переговорів повідомили про те, що вже погодили пріоритети оборонної та гуманітарної політики. А позавчора Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк навіть фактично анонсував проект нової військової доктрини нашої держави. За його словами, Російська Федерація визначатиметься в документі головним і єдиним (!) агресором.
Показово, що таке формулювання уже викликало певні скептичні оцінки у військових експертів. На думку багатьох, у потенційній доктрині варто прописувати лише принципи та критерії, за якими визначатиметься агресор. А вже називати його конкретне ім’я має уряд, Президент чи парламент. Звісно ж, у тому разі, якщо цей самий агресор підпадає під запроваджені доктриною критерії.
Однак навколо потенційної військової доктрини, вочевидь, ще триватимуть дискусії. І не лише навколо неї. Нині майбутні коаліціянти твердять, що не мають наміру поспішати з кадровими призначеннями. Так триватиме до підписання самої коаліційної угоди. Чинний віце-прем’єр і потенційний претендент на спікера Володимир Гройсман навіть вважає, що основоположний для парламенту восьмого скликання документ буде узгоджений і підписаний до 1 грудня. Враховуючи те, що ЦВК нарешті завершила свою непросту арифметичну роботу, такий термін не видається бездоганним — за нинішньої ситуації в державі можна б і прискоритися.
Хоча дехто зі спостерігачів допускає, що тріо ініціаторів коаліції — Блок Петра Порошенка, «Народний фронт» і «Самопоміч» — страхуються від примх «радикалів» Ляшка і батьківщинців Тимошенко. Неприємні розбірки серед засновників партії «ВОЛЯ» (офіційної частини парламентської «Самопомочі») також змушують парламентарів бути обережнішими.
Прогнози — річ невдячна?
Навіть попри те що офіційно жодних прізвищ на ті чи інші посади в новому уряді ще ніхто не озвучує, деякі прогнози вперто ходять владними кулуарами. В одному з попередніх чисел ми вже наголошували на неабиякому бажанні президентської політичної сили перебрати під свій контроль увесь силовий блок. Прем’єрська ж партія не проти того, щоб окремих силовиків зберегти під своїм впливом.
Поки що найгучніші кадрові прогнози зводяться до наступного. Президент буцімто готовий делегувати в уряд на посаду першого віце-прем’єра Віталія Ковальчука, на посаду ще одного віце-прем’єра — Миколу Томенка. Попри протести «Народного фронту» Порошенко начебто не проти того, щоб бачити на посаді голови МВС свою людину. Серед кандидатур — Віктор Балога і військовий прокурор Анатолій Матіос.
На Мін’юст пропонують правника президентської канцелярії Олексія Філатова, а на Мінфін — Віктора Пинзеника. Міністерство охорони здоров’я знову може очолити Олег Мусій. Хоча президентська політсила не проти й кандидатури Ольги Богомолець.
А ще достеменно відомо, що Петро Порошенко хоче контролювати регуляторні та антикорупційні відомства, що в принципі цілком логічно. Міністра закордонних справ Павла Клімкіна та міністра оборони Степана Полторака Глава держави змінювати також не збирається. Нагадаємо, відповідно до чинної Конституції 2004 року саме цих двох урядовців на парламентське затвердження подає Глава держави. Решту висуває коаліція.
Схоже на правду й те, що найбільші суперечки тривають за посаду голови МВС. «Народний фронт» цілком очікувано хоче зберегти її за Арсеном Аваковим. Раніше в оточенні Президента не відкидали, що на цю посаду переведуть генпрокурора Віталія Ярему, а у відомство на Різницькій призначать Віктора Шокіна.
Дещо дивує, що ні «Самопоміч», ні «Батьківщина», ні партія Олега Ляшка на посади поки що не претендують. Принаймні, офіційно. І якщо до двох останніх коаліційних суб’єктів, як уже було сказано, ставлення дещо специфічне, то «Самопоміч» від самого початку розглядалася одним з основних фундаторів потенційної більшості.
Її кадрова неучасть в уряді (якщо й надалі нічого не зміниться) де в чому нагадуватиме позицію «УДАРу» станом на березень. Нагадаємо, однопартійці Віталія Кличка тоді до Кабінету Міністрів також не входили.
* * *
Взагалі ж, парламентські вибори, як і президентські 25 травня, не знімають невизначеності, експромту, ризиків і навіть загроз для України. Зрештою, саме від нових політиків, що прийшли до Верховної Ради, неабияк залежить, чи буде у нас «революція згори» (реальні реформи) і наскільки міцними в умовах неоголошеної війни будуть тили.
Уже зараз, тобто ще до початку роботи парламенту восьмого скликання, гучно звучать прогнози, що в новій Верховній Раді функціонуватимуть різні, подекуди діаметрально протилежні логіки. Наприклад, логіка комбатів, логіка волонтерів, логіка політичних романтиків, логіка випадкових людей...
У свою чергу, це може спричинити до того, що міжфракційна дисципліна у новій ВР буде набагато сильніше внутрішньофракційної. А значить, парламенту буде притаманна певна фрагментарність.
Елементи цього помітні уже тепер. Так, минулого тижня комбати добровольчих батальйонів, обрані до нової Верховної Ради, заявили про те, що разом із волонтерами та активістами створять міжфракційну групу. Одним із перших завдань такого утворення, за словами найвойовничіших носіїв майбутніх мандатів, стане недопущення до присяги депутатів, які голосували за закони 16 січня.
Така ініціатива може вилитися у щось грандіозне. Хоча б з огляду на те, що за ці самі злощасні закони голосував і найстарший із переобраних депутатів — Юхим Звягільський. Неважко передбачити, який резонанс може викликати ця подія. І це ж лише в перший день роботи.
От і виходить, що про ефективність роботи новообраної Ради ми ще нічого не можемо сказати. Але в тому, що гадання на коаліційній гущі може перевершити всі попередні політичні ігри — можна не сумніватися. Головне, щоб за цим гаданням не було втрачено щось більше...
Ярослав ГАЛАТА
